Читати книгу - "Час тирана. Прозріння 2084 року (2014)"

старшою за Войчишина. Тонкі риси інтелігентного обличчя — мабуть, колись вродливого — несли в собі тиху печаль вдовиної долі. Він запросив її сісти, але вона стояла.

— Пане генерале…

— Облиште. Для вас я — Ігор.

— Пане генерале армії, — вперто повторила вдова Войчишина, нервово стискаючи в руках невелику білу театральну сумочку, що не пасувала до її чорного вбрання. — Минув понад рік, як було вбито Романа. Ви обіцяли взяти розслідування під особистий контроль. Результатів нема. Невже в такій поліцейській державі, як наша, важко викрити вбивць?

Йому стало ніяково, наче спіймали на якомусь негарному вчинку. Слідство не рухалось з місця, а він, завантажений тисячами справ…

— Вибачте… Як вас звуть?

— Марія.

— Вибачте, пані Маріє (чомусь на мить згадав свою мати Марію), слідство посувається, але дуже повільно. Але я негайно…

— Знаєте, пане генерале, що про вас кажуть у народі? — перебила його Войчишина. Він мовчав. — Що ви — вбивця мого чоловіка. Вся Галичина в цьому переконана. І поки ви при владі — вбивцю не буде знайдено.

— Ви дуже помиляєтесь, пані Маріє, — вимовляв він дерев’яні слова пересохлим голосом.

— Я можу помилятись, але народ — ні. Роман був небезпечним для вас конкурентом. Шукайте, кому було вигідне це вбивство. Всі це знають.

Вона зім’яла сумочку, наче ганчірку, яку треба викрутити.

Він зрозумів, що будь-які його слова тут зайві.

— Чим вам допомогти?

— Дякую, пане генерале. Мені призначили персональну пенсію, Романові поставили пам’ятник із золотим німбом. Наче він Шевченко чи Міцкевич, — схлипнула вона. — Але доки не будуть знайдені справжні Романові вбивці — я не заспокоюсь, так і знайте.

Вона повернулась і різко попрямувала до виходу, риючись у сумочці й шукаючи хусточку, щоб висякатись.

Гайдук не розповів Олі про цей випадок — не хотів додавати до її хвороби мук, залишив цей біль у собі. Під час свого владарювання він багато чого не розповідав дружині.

Саме тоді, коли тихо згасала Оля й коли по ночах йому почали привиджатися тіні тих, кого усунув на своєму шляху, — колишній Президент і мрійник Капран-Воля покінчив життя у таборі для інтернованих у Волинських лісах, повісився на простирадлах, залишивши записку з прокляттями Гайдуку і всій його сім’ї до сьомого коліна, — саме тоді, замість рухатись не зупиняючись до сяючих вершин Абсолютної Влади, як учив його Вчитель (бо влада — як гірське повітря, її ніколи забагато не буває) — Гайдук почав повертатися додолу. Тобто, як переконані були ті, хто стояв при владі, спускатися в пекло, в ті темні долини, де жили мільйони підданих, колишніх кріпаків, а тепер — щасливих боржників банків, не власників, а орендарів, яким військовий режим України-Руси вперше за сотні років подарував ілюзію ситого, заможного життя у власних дешевих будинках, можливість мати власні дешеві автомобілі й маленькі літачки, стереоскопічні телевізори, play stations і комунікаційні гаджети. Натомість кожному громадянинові був присвоєний ідентифікаційний номер — від дня народження до смерті — з зашифрованими біогенетичними, медичними та державно-правовими (порушення, злочини, відбування кари і т. п.) даними, що ставило під тотальний контроль держави населення країни. МГБ (Медико-генетичне бюро) розпочало виконання таємного проекту: дешифруючи генетичний код людини, дослідники намагалися визначити найбільш небезпечні в соціальному плані особистості потенційних революціонерів, бунтівників, анархістів, людей, здатних на замахи, розрухи і громадянську непокору. Взамін за спокійне забезпечене існування народ був звільнений від політичних пристрастей, брехливих партійних гасел, що несли лише розбрат, від дурної парламентської суєти, пустопорожніх обіцянок популістських блазнів і шулерів та нападів штучно стимульованої суспільної ненависті, притаманних ліберальній виборній демократії. Епоха гламуру й моральної вседозволеності, агресивної пропаганди поп-зірок, нав’язування окремими збоченцями-режисерами свого хворобливого бачення людських стосунків скінчилася — замість цього прийшло спокійне, цензуроване й контрольоване, але об’єктивне інформування суспільства, що дало можливість різко зменшити розповсюдження TDV — Television Debility Virus, виділеного професором Вебером у чистому цифровому вигляді, — завдяки чому була виготовлена перша вакцина проти цього психічного захворювання.

Хіба це не блискучий результат авторитарного правління військових в ім’я добробуту народу?

Таємні дослідження Національного агентства внутрішньої безпеки статистично достовірно доводили, що з таким станом справ погоджувалось близько вісімдесяти відсотків населення, що було переконливим доказом найвищої людяності й справедливості правлячого режиму. Понад п’ятдесят відсотків респондентів вважали Гайдука добрим правителем.

З хабарами було майже повсюдно покінчено — і не тільки шляхом розстрілів і повішень, — а головно завдяки запровадженню pricelist’iв — тобто офіційних цінників: за будь-які послуги призначалася справедлива плата — за перебування в лікарні, за допомогу вдома чи підготовку учнів і студентів. Готівки на руках населення майже не було, хоча грошова одиниця укр існувала; у перші ж місяці перебування військового режиму при владі хтось розповів Гайдукові, сміючись, що куна, запроваджена Волею, на мові однієї з балто-угорських країн означає ніщо інше, як жіночий статевий орган. «Бляха-муха», як казав колись Григорій Невінчаний. Гайдук наказав негайно змінити назву на щось більш людське, зрозуміле народу. Під час реформи кожному громадянину України-Руси внесли на рахунок по десять тисяч укрів і відкрили кредит на сто тисяч укрів, що давало змогу розпочати свій бізнес, орендувати землю або сплатити за навчання дітей.

Головним конструктором державного будівництва став молодий доцент Києво-Могилянської академії Оксан Нерубай — веселий лисий яйцеголовий яппі в маленьких круглих окулярах, скельця яких, здавалося, не вбирали й фокусували в собі світло, а навпаки — випромінювали гострі зблиски, наче матеріалізуючи блискучі державотворчі ідеї Нерубая й перетворюючи їх на енергію світла. Нерубай, якого переслідували всі попередні влади за божевільні, карикатурні пророцтва майбутнього (потім більшість пророцтв здійснилася), прибився до КОПОРу як скромний консультант, але досить швидко Оксан, який сподобався Гайдуку, став незамінним старшим радником вищого органу виконавчої влади — Ради менеджерів. Своєю нестримною енергією рухів і думок Нерубай нагадував патріарха української філософії часів Першої незалежності Вадима Сократівського — візіонера і провидця, енциклопедиста і футуролога, минулознавця і майбутнього викривача сокровенної таємниці Леніна. Те, що Оксан Нерубай був учнем професора Вебера, відіграло чималу роль у його вивищенні у часи влади