Читати книгу - "Пан Халявський"

Лишаю наукові міркування і повертаюся до своєї матерії. Батенько не хотіли тішитися самою насолодою, що давала вченість синів його, і забажали поділити ону з щирими приятелями своїми. Задля сього заходилися покликати гостей обідати на свято. Та й вилаяли ж матінка і званих гостей, і тих, що вчили нас, і того, хто вигадав ті дурні науки! Та все тихцем, щоб батенько не почули; всі оті прокльони йшли у вуха куховарці, коли та приходила по масло, сіль, оцет, родзинки тощо.

Ось і приїхали: Олексій Пантелеймонович Брикайловський, бунчуковий товариш. Вони замолоду вчилися в тому ж училищі, де й ми через тридцять літ після нього вчилися. Ой, та й розумна ж голова! Він не тільки слухав філософію, а на публічних диспутах був перший сперечальник і до нестями піддержував свою пропозицію. Хоч що йому кажи, а він, незважаючи ні на які силогізми, стоїть на своєму. Крім того, мав власні книжки латинським діалектом з власноручним підписом, кому книжка належить, тою ж мовою та з означенням ціни римськими цифрами. Божився доміне Галушкинський, що сам на власні очі все те бачив.

Другий був Потай Корнійович, не більше. Людина не то щоб розумна, а язиката; закидав інших промовою, і для себе, і для них безглуздою, правда; та зате ж до батька за словом не бігав і, не спиняючись, сипав словами, як з мішка горохом.

Третій — Кіндрат Дем'янович… ні, брешу: Данилович — і справді Данилович, пам'ятаю ось чому: матінка звали його Кіндрат Дем'янович; а батенько, хоч се і не до часу було, не стерпіли та й тут же при всіх гримнули на них: «Що ви, матінко, надумали людей перехрещувати? Скоро і мене з Йосиповичів переробите на щось інше. Так я вам не дозволю так глумитися над собою. Народився законно Йосиповичем, Йосиповичем і вмерти хочу. Отак і їх: не змінюйте і їм по батькові на кривду чи на глум. Данилович, здається, не важко вимовити!»

Та й почервоніли ж матінка після такого репраманту! Наче рака спекли, так почервоніли аж по самі вуха! Почервоніли й через сором вийшли мерщій.

Такі вже батенько були, що то біда, як на них щось найде. За дурницю часом так розлютуються, що тільки держись. Нікому спуску нема. А іншим разом — так і нічого. Се було в їхній комплекції; хоч і за діло, так тихше мокрої курки: сидять собі та тільки очима лупають. Отоді матінка могли їм усю правду висловити, а вони на відповідь тільки рукою махають.

Отож я, заговорившись про шановних моїх батьків, забув, на чому спинився… Еге ж бо, про Кіндрата Даниловича, що разом з опрочими був покликаний на обід та послухати нашу вченість.

Кіндрат Данилович мав щасливий темперамент: у кого обідав, то все господарське хвалив. Коли подавали йому печеного гусака, то він казав, що гусяче лучче від усіх інших м'яс на світі: і ситіше, і смачніше, і наїдку більше. А дайте йому завтра індичку, то вже й гусак, і все інше нікуди не годиться — одна тільки індичка цяця. Я вважаю, що він щодо сього то щасливо був наділений мудрою фортуною. Батенько вчинили хитро, запросивши його на обід. Коли б ми не відзначилися своїм знанням, то якщо два перші гості не похвалять, так третій буде хвалити — от і поділились би думки. О! Часом батенько були тонкою і проникливою людиною!

Настав час обіду. Гості з'їхалися. Нас покликали, і ми в святних киреях, віддавши належний, поштивий решпект, стали біля дверей статечно. Гості оглянули нас уважно і, вдавалося, задоволені були нашою «зовнішністю» (слово випозичене) та манерами. Особливо Олексій Пантелеймонович: він таки навіть усміхнувся і взявся іспитувати Петруся. Подумавши, поморщившись, потерши чоло, кінець кінцем, спитав: «Скільки російська граматика має частин мови?»

Се запитання для такого розуму, як у Петруся, було тьху! Він (себто Петрусь) трошки образився на таке легке, до того ж ще й з граматики запитання. А чувши, що Олексій Пантелеймонович і вчений, і багато сам знає, зважився повернути його в інший бік і тому зненацька йому одрубав: «Перше, ніж я відповім на ваше речення, дозволю собі звернутися до вас з коротким питанням, що має зв'язок з попереднім: знання від науки чи наука від знання?»

— Розумію, доміне, ваше речення… та щось не зовсім ясно розумію його, — сказав, зніяковівши, екзаменатор, вдавшись до хитрощів, бо хотів під час повторення запитання приготувати відповідь. Ми одразу зметикували, що стара штука!

— Пояснюю, — рубав далі Петрусь. — Чи знання предмету утворило науку, чи наука відкрила в людині знання? Поясню таким реченням: людина осягла граматику й склала її: ergo, до того не було її. Як же вона осягла ту науку, котрої ще не було? Повертаюсь до першого речення: чи знання від науки чи наука від знання?

Я кажу, що Петрусь був незвичайного розуму. Він мав талант завсіди забігати наперед. Чи то за обідом, коли ще борщ не з'їли, а він уже встигне печеню покуштувати; чи то в боротьбі, ще не зчепившись добряче, а вже ногою підбиває супротивника. Отак і в науках: йому пропонують початок, а він уже за кінець хапається. От і тепер, ступивши так швидко, він спантеличив зовсім Олексія Пантелеймоновича до того, що той, пригладжуючи свого чуба, одійшов набік та й каже: «Як у тому училищі, де і я вчився, науки через тридцять літ удосконалилися! За мене — а я слухав філософію — неодмінно слід було на задане запитання відповідати логічно; а тепер бачу, що, замість відповіді, слід запропонувати нову, сторонню відповідь, що затьмарює тему. Умудряється народ, і — будь я шельма! — якщо діти ваших синків, з свого боку, не вигадають ще чогось до удосконалення наук!» Тут він раптом ударив себе в лоба і сказав самовдоволено: «Щаслива думка! Я вам запропоную письмове запитання; прошу відповідати на папері».

Тут він, схопивши аркушик паперу, написав: «У чому полягає гожість красномовства в промовах і вченні Ціцерона, Платона