Читати книгу - "Нічний цирк"

своїх колишніх клієнтів на спіритичних сеансах, що вона аж дивується, коли хтось вдячно звертається до неї на ім’я.

За кілька хвилин до півночі чується тихий плач, разом із ним настає час полегшення, зітхань і привітань.

І одразу ж відбувається ще щось.

Ще до того, як із подвір’я доноситься луна оплесків, Селія відчуває якусь ледь помітну зміну, котра хвилею накриває цирк.

Вона розтинає дівоче тіло й мало не збиває з ніг, майнувши морозом поза шкірою.

— З тобою все гаразд? — запитує якийсь голос позаду. Селія обертається й бачить Тсукіко, яка підтримує її руку теплою долонею. У веселих очах дівчини-змії мерехтить уже знайоме співчуття.

— Усе добре, дякую, — каже Селія, намагаючись відновити дихання.

— Ти дуже чуйна людина, — зауважує Тсукіко. — Немає нічого дивного в тому, що такі події хвилюють чуйних людей.

Із суміжної кімнатки долинає ще один плач і зливається з першим у тихому хорі.

— Яка чудова в них різниця в часі, — каже Тсукіко, перемикаючи увагу на щойно народжених малюків.

Селія може лише кивнути.

— Шкода, що ти проґавила запалювання вогню, — веде далі Тсукіко. — Воно теж було чудовим.

І поки плач двійні Мюрреїв поступово стихає, Селія намагається позбутися відчуття, що шкірою досі бігають сироти.

Дівчина досі не певна, хто саме її суперник, але він щойно зробив свій хід, і це лякає.

Вона відчуває, як тріпотить довкола неї цирк, наче на все, що знаходиться за залізною огорожею, щойно, мов на метелика, накинули сачок.

Селія думає, як відповісти.

Ніч Відкриття III:
Оманливий виверт

Лондон, 13 і 14 жовтня 1886

У ніч відкриття Чандреш Крістоф Лефевр не навідується до жодного намету. Він прогулюється майданчиками й доріжками, петляє навколо дворика в супроводі Марко, який не забуває записувати всі чоловікові зауваження.

Чандреш спостерігає за натовпом, розмірковуючи, як саме люди вирішують, до котрого шатра ввійти. Помічає, якщо вивіску потрібно поправити чи повісити вище, аби її легше було прочитати, якщо якісь двері занадто непомітні й не привертають до себе уваги або навпаки — кидаються в очі та збирають біля себе юрбу.

Утім, усе це лише крихітні деталі, на кшталт краплі мастила для коліщатка, що ледь чутно поскрипує. Цирк не може бути кращим. Глядачі в захваті. Черга за квитками тягнеться аж за огорожу. Усе довкола блищить і вражає.

За кілька хвилин до півночі Чандреш улаштовується на краю подвір’я, щоб помилуватися запалюванням вогню. Він обрав таке місце, з якого буде одночасно гарно видно й вогнище, і добрячу частину натовпу.

— Усе готове до церемонії, правда ж? — цікавиться він.

Ніхто не відповідає.

Чандреш озирається ліворуч і праворуч, але довкола сновигають відвідувачі.

— Марко? — гукає чоловік, та хлопця ніде не видно.

Одна із сестер Берджес помічає Чандреша й прямує до нього, обережно протискаючись крізь залюднений двір.

— Привіт, Чандреше, — каже вона. — Ти чимось занепокоєний?

— Здається, я загубив Марко, — відгукується чоловік. — Дивно. Але немає причин непокоїтися, люба Лейні.

— Тара, — поправляє його дівчина.

— Ви дуже схожі, — скаржиться Чандреш, пухкаючи сигарою. — Це збиває з пантелику. Ви мусите завжди всюди ходити вдвох, аби люди не почувалися нетактовними.

— Облиш, Чандреше, ми навіть не близнючки.

— То яка з вас тоді старша?

— Це таємниця, — усміхається Тара. — Уже можна вважати, що вечір удався?

— Поки що ми маємо успіх, але майже ціла ніч попереду, люба. Як почувається місіс Мюррей?

— Гадаю, з нею все гаразд, хоча я вже з годину не чула жодних новин. Я б сказала, що в малих був незабутній день народження.

— Вони можуть виявитися корисними, якщо будуть такі ж однакові, як ви з сестрою. Мабуть, слід одягнути їх в однакові костюмчики.

Тара сміється.

— Тобі доведеться дочекатися принаймні, поки вони почнуть ходити.

Дванадцятеро лучників займають свої місця навколо неосвітленого казанка, котрий стане лоном вогню. Тара й Чандреш припиняють розмови та спостерігають: Тара — за