Читати книгу - "Чужий"

нудотно-білу шкіру з темними мазками огидного слизу. Вона не мала жодних зовнішніх органів, навіть очей. Астронавти відчули нудотний сморід.

Тепер кричав не лише Кейн: астронавти панічно заволали, інстинктивно відскакуючи від столу. Першим це зробив Джонс. Він почав розлючено чмихати, хвіст став трубою, а шерсть — дибки. Потім Джонс зістрибнув зі столу і залишив кімнату у два потужних стрибка.

Істота із шипчасто-зубастим черепом смикнулася вперед. Здавалося, вона просто вистрибнула з грудини Кейна. Голова та шия кріпилися до товстого, компактного тіла з такої ж білої плоті. Завдяки лапам із кігтями вона рухалася на диво швидко. Вона незграбно приземлилася на тарілки з їжею на столі, тягнучи за собою нутрощі Кейна і залишаючи брудний шлейф із крові та інших фізіологічних рідин старпома. Далласові потвора нагадала зарізану індичку, але з шипами на голові та шиї.

До того як хтось встиг якось відреагувати, прибулець швидко, як ящірка, зіслизнув зі столу і зник у відчинених дверях до коридору.

Усі важко дихали, але ніхто не рухався серед цього безладу. Кейн залишився лежати в кріслі з відкинутою головою і розкритим у німому крику ротом. Даллас мимохіть відзначив, що нажаханих очей Кейна не видно через закинуту назад голову.

Натомість у грудині старпома всім було видно величезну діру із рваними краями. Навіть на відстані Даллас помітив, що внутрішні органи було відсунуто вбік, щоб розміститися паразитуючій потворі. На столі й підлозі валялися розкидані тарілки, залишки їжі було вкрито неабияким шаром слизу і нутрощів Кейна.

— Ні, ні, ні, ні! — повторювала Ламберт, бездумно дивлячись на стіл.

— Що це було? — пробурмотів Бретт, не відводячи очей від трупа Кейна. — Що це в біса було?

Паркера нудило, і йому навіть на думку не спало збиткувати з Ріплі, яка відвернулася, щоб вирвати.

— Воно постійно росло в ньому, а він і не знав.

— Кейн слугував для істоти інкубатором, — спокійно припустив Еш. — Так деякі оси на Землі роблять із павуками. Спочатку вони паралізують жертву, а потім відкладають у неї яйця. Коли вилуплюються личинки, вони починають харчуватися…

— Заради Бога! — заволала Ламберт, опам’ятавшись. — Ти можеш стулити пельку?

Еш образився.

— Я лише… — потім він зловив осудний погляд Далласа, майже непомітно кивнув і змінив тему. — Це й так зрозуміло, що трапилося.

— Темна пляма на медичних екранах, — Даллаc сам почувався недобре. «Цікаво, я теж тремчу, як інші? — подумав він і вголос продовжив: — Вона була не на лінзі, а всередині. Чому сканери не виявили її?»

— Тому що не було взагалі причини припустити таке, — не забарився із відповіддю Еш. — Коли ми перевіряли його внутрішні органи, пляма була надто маленькою, щоб брати її до уваги і виглядала ніби дефект або пляма на лінзі.

— Не розумію.

— Можна припустити, що, на відміну від «руки», яку ми з легкістю могли спостерігати, на цій стадії істота створює природний фон, який може перепиняти й блокувати випромінювання сканера. Деякі істоти так можуть. Вона або володіє досі невідомими біологічними властивостями, або ж це наслідок еволюції для самозахисту. У такому разі істота може володіти такими здібностями, про які я навіть боюся думати.

— Усе зводиться до того, що в нас з’явився ще один прибулець, — підсумувала Ріплі, витираючи рота чистою серветкою. — Напевно, такий же вороже налаштований і удвічі небезпечніший.

Ріплі з викликом подивилася на Еша, але цього разу Еш не збирався або не міг посперечатися з нею, тому поспішив погодитися:

— Еге. І він десь у нетрях нашого корабля.

Даллас неохоче підійшов ближче до Кейна. Інші повільно приєдналися. Слід було оглянути тіло, хоча в присутніх це викликало складну суміш співчуття та огиди. Усі по колу обмінювалися красномовними поглядами. Безкрайній та зловісний космос тиснув на «Ностромо», а густий і сильний запах смерті заповнив коридори, які вели до переповненого приміщення кают-компанії, де панував безлад…

Паркер і Бретт спустилися крізь тамбур-шлюз зі службового поверху і приєдналися до групи втомлених і зневірених шукачів.

— Чи є якісь сліди? — запитав у присутніх Даллас. — Дивні запахи, кров? — капітан на хвильку завагався. — Слиз чи рештки органів Кейна?

— Ні, — доповіла Ламберт.

— Ні, — з неприхованим розчаруванням відповів Еш.

Паркер змахнув пилюку з рук і сказав:

— Ніяких слідів поки що. Воно вміє ховатися.

— Теж нічого не помітив, — підтвердив Бретт. — Гадки не маю, куди воно могло подітися, хоча на кораблі є такі місця, куди ми не можемо потрапити. Але не думаю, що хтось чи щось здатне вижити в гарячющих трубах.

— Не забувай, у якому середовищі воно… гм… — Даллас глянув на Еша. — Як би ти назвав його першу стадію розвитку?

— Передличинка чи якось так. Я не можу навіть уявити, як воно розвивається.

— Еге. Ну, не забувайте, — продовжив Даллас, — де воно жило у своєму першому втіленні. Ми знаємо, що воно досить витривале і легко пристосовується до будь-яких умов. Чорт забирай, я не здивуюся, якщо воно відкладе яйця і в камерах згоряння.

— Якщо це правда, то нам туди не дістатися, — зауважив Паркер.

— Тоді будемо сподіватися, що воно в доступному місці.

— Треба його знайти, — із загальним занепокоєнням підключилася Ріплі.

— А давайте зануримось у гіперсон? — запропонував Бретт. — Закачаємо повітря назад до контейнерів, щоб воно задихнулося.

— По-перше, ми не знаємо, як довго воно може прожити без повітря, — гаряче запротестувала Ріплі. — Можливо, повітря йому взагалі не потрібне. Ми бачили, хоч я й не певна, що встигла побачити, хіба що зуби рота, але не ніздрі.

— Нічого не може існувати без атмосфери, — не здавався Бретт, хоч і не так упевнено. Ріплі зміряла його поглядом.

— Поб’ємося об заклад? На власне життя?

Бретт нічого не відповів.

— Окрім того, цілком ймовірно, що йому відносно недовго доведеться обходитися без повітря. Можливо, воно отримує необхідні гази… з їжі. Ми будемо сидіти… вірніше, спати мертвим сном у морозильних камерах. Згадайте, як та тварюка на першій стадії розплавила шолом Кейна! Де гарантія, що на цій стадії вона не зробить те саме з нашими морозильними камерами? — Ріплі войовничо захитала головою: — Я не засну, доки ми не знайдемо ту істоту і не вб’ємо її.

— Але ми не можемо це зробити, — Ламберт у відчаї тупнула ногою. — Думаю, всередині воно не відрізняється від першої стадії. Якщо так, то під дією лазерного ножа істота може розлити або розбризкати кислоту по