Читати книгу - "Розстрільний календар"

його сучасники, друзі та вороги // День: Україна Incognita. — 2013. — 3 жовтня. Режим доступу:goo.gl/WXqT2R

Шепель Федір. Останній товариш Миколи Вороного // День. — 2002. — 27 грудня. Режим доступу: https://goo.gl/yDFzaX

24

Текст Олени Кухар.

25

Текст Олени Кухар.

26

Див. також: «19 січня 1939 року вбитий поет Михайло Драй-Хмара» (с. 53).

27

Текст Олени Кухар.

28

Лист написано після оголошення Євгенові Плужнику смертного вироку.

Квітень

1 квітня 1938 року заарештований авіаконструктор Костянтин Калінін

У 1930-х роках майже всі виступи та звернення очільників радянської держави рябіли повідомленнями про викриття шпигунів, диверсантів і шкідників... Репресії накривали не тільки митців, а й конструкторів, винахідників, науковців.

Костянтина Калініна заарештували 1 квітня 1938 року на дачі конструктора Павла Гроховського, де він тимчасово мешкав, аби брати участь у випробуваннях літака К-13. За іншими даними, це сталося на день раніше у Воронежі — там Калінін працював головним конструктором конструкторського бюро заводу № 18.

У в’язниці йому «пригадали» і навчання в Одесі, і службу в лавах Армії УНР та УГА, і виключення з Інституту інженерів Червоного повітряного флоту ім. М. Жуковського. За «шпигунство» та ще якусь параноїдальну маячню геніальний конструктор (навіть перебуваючи за ґратами, авіатор створив ескіз літака К-15 з трикутним крилом) був знищений. Точна дата та обставини смерті Калініна досі невідомі: одні джерела вказують на розстріл, інші — на загибель від катувань. Відомо лише, що останні дні Костянтин Калінін перебував у Воронезькій тюрмі НКВС в очікуванні «найвищої міри покарання».

Джерела

Калинин Константин Алексеевич // Жертвы политического террора в СССР: [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://goo.gl/bvthG1

Згуровський Михайло. Калінін Костянтин Олексійович. Перерваний політ // Зеркалов Д.В. НТУУ «КПІ». Минуле і сьогодення. — К.: Основа, 2012. Режим доступу: https://goo.gl/L1M10r

Грабовський Сергій, Стріха Максим. «Країна Інкогніта». Знову авіаційна тема: Костянтин Калінін // Радіо Свобода. — 2003. — 20 травня. Режим доступу: https://goo.gl/a81HcK

Репресоване «відродження» / Упоряд. О. І. Сидоренко, Д. В. Табачник. — К.: Україна, 1993. Режим доступу: https://goo.gl/swz0u2

Тинченко Ярослав. Герої українського неба. Пілоти визвольної війни 1917—1920 рр. — К.: Темпора, 2010. У ніч проти 3 квітня 1983 року правозахисник Вілен Очаківський відправлений на примусове лікування до спецпсихлікарні29

Вілен «потроху» бунтував ще з кінця 1950-х років, але йому щастило залишатися на волі, хоча він постійно ходив по лезу ножа. Ще у 1958 році в армії він, радіорозвідник-перехоплювач, який мав підслуховувати американців і турків, частенько ставив «неправильні» запитання пропагандисту полку, тому був усунутий від ефіру як неблагонадійний. У 1960 році написав фейлетон про міліцію «Школа держиморд» і відправив до журналу «Советская милиция» і газети «Комсомольская правда». У 1961 та 1975 роках Вілена попереджали про можливість арешту.

У 1979 році Вілен Очаківський разом із дружиною і двома дітьми перебрався до Олександрії Кіровоградської області, де влаш­тувався підземним гірничим робітником на шахту. Починаючи з цього часу Очаківський готував листівки-фотоколажі зі своїми карикатурами і віршами — та розкидав їх (одного разу — у Донецьку, іншого — у Москві).

У Москві листівки були розкидані під час Олімпійських ігор 1980 року. Ось що було в тексті: «Товарищи маршалы и генералы! Офицеры и солдаты Таманской и Кантемировской дивизий ждут вашей команды прийти на Красную площадь, оцепить Кремль и арестовать преступную банду политбюро, чтобы предать их суду второго Нюрнбергского процесса».

«Я писав на ватмані рукою, — згадував Вілен в інтерв’ю 2008 року, — а мій співучасник, подільник, який, слава Богу, не сидів, бо я його так і не викрив, робив світлини…. До речі, я дуже боявся, що коли оце мене кололи отим барбамілом, щоб не розколотися. Слава Богу, я нічого не видав».

Очаківського заарештували 11 жовтня 1982 року під час робочої зміни. Прийшли за ним через те, що він був за кілька кроків від створення вільної профспілки шахти, установча конференція якої мала відбутися за шість днів (це була би перша вільна профспілка в СРСР). В результаті обшуку в Очаківського виявили самвидав та приклеєні між сторінками негативи листівок.

Слідчим був Валерій Миколайович Карелов. Станом на 2008 рік він працював слідчим в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України. До слова, працівник прокуратури Кіровоградської області на прізвище Чорноволов, який 1982 року підписував Очаківскому «путівку» до СІЗО, згодом став секретарем комісії з реабілітації жертв політичних репресій Олександрійського району.

Слідчий Карелов відправив Очаківського на психіатричну експертизу до Одеси. Експертиза тривала 10 хвилин і завершилася діагнозом «шизофрения непрерывнотекущая, параноидный вариант».

Слідчий Олег Миколайович Туменко в ніч проти 3 квітня 1983 року відправив Вілена на лікування до Дніпропетровської сцецпсихлікарні. Лікарем Очаківського була Людмила Андріївна Чинчик. Вона вводила Віленові нейролептики та аміназин, від чого той непритомнів, у нього падав тиск, не відходила сеча. Чинчик призначила п’ять сеансів «накачки» — введення рідини у стегно, що викликало страшенний біль.

Лише 22 квітня 1986 року Очаківського перевезли до Кіровоградської обласної психлікарні у смт. Новий, а 27 листопада 1986 року звільнили.

Очаківський дуже вдячний Горбачову і вважає, що без перебудови досі лежав би на ліжку психлікарні. Він став першим з радянських політв’язнів, кому вдалося позбутися діагнозу «шизофренія». У травні 1990 року Очаківський отримав постанову Верховного суду про реабілітацію за відсутністю в своїх діях складу злочину.

«Я ніколи не був націоналістом і зараз ним не є, — каже Очаківський. — Якщо визначити мою позицію, то я є патріот, і то не гучний. Я люблю Україну, але я це кажу пошепки, я не можу кричати в мікрофон, що я люблю Україну... Я не хочу себе стукати в груди, що я націоналіст, «слава Україні» — я це не хочу кричати. Я знаю одно, що перший ковток води у своєму житті я зробив із Дніпра, я хочу, щоб і останній теж був із Дніпра».

Джерела

Овсієнко Василь. Інтерв’ю