Читати книгу - "Темна матерія"

моєї кімнати в готелі. На вершині всіх складових моєї ідентичності й цієї реальності, які не збігаються, десь там, за цими стінами, існують дуже реальні люди, які хочуть знайти мене.

Які раніше завдали мені болю, і, вочевидь, хочуть це зробити ще раз.

Раптом я тверезію від жахливої думки — а що, як вони вистежили мене тут? Чи не наразив я Даніелу на небезпеку?

Та ні.

Якщо вона не моя дружина, якщо вона всього лише була моєю дівчиною п’ятнадцять років тому, то кому треба було за нею слідкувати?

— Джейсоне? — знову питає вона. — Тобі страшно?

— Дуже.

Вона ніжно доторкається до мого обличчя, каже:

— Синці.

— Я навіть не знаю, звідки вони взялись.

— Розкажи мені про нього.

— Про кого?

— Про Чарлі.

— Тобі, мабуть, буде дивно це чути.

— Я й не сумніваюсь, що буде.

— Ну, я вже казав, що йому чотирнадцять. Майже п’ятнадцять. Його день народження — двадцять перше жовтня, він народився передчасно в Медичному центрі «Лікарня милосердя». Якихось вісімсот вісімдесят грамів. Впродовж першого року він потребував чималої допомоги, але він виявився борцем. Тепер він здоровий і такий же високий, як і я.

В її очах заблищали сльози.

— У нього темне волосся, як у тебе, і чудове почуття гумору. Вчиться на тверду четвірку. Дуже розсудливий, як його мама. Схибнутий на японських коміксах і скейтбордах. Любить малювати оті божевільні пейзажі. Думаю, вже можна сказати, що в нього твій талант.

— Припини.

— Що?

Вона заплющує очі, з’являються сльози й течуть по щоках.

— У нас немає сина.

— Ти можеш заприсягнутися, що ти його не пам’ятаєш? — питаю. — Це не якась гра? Якщо ти мені зараз скажеш, я не...

— Джейсоне, ми розлучилися п’ятнадцять років тому. Точніше, це ти зі мною порвав.

— Це неправда.

— Напередодні я сказала тобі, що вагітна. Тобі треба було це обдумати. Ти прийшов до мене на горище й сказав, що це було найважче рішення у твоєму житті, але що ти дуже зайнятий своїми дослідженнями, за які зрештою і отримав цю велику нагороду. Ти сказав, що весь наступний рік свого життя мусиш провести в «чистій кімнаті», і що я заслуговую на краще. І що наша дитина заслуговує на краще.

— Усе було не так, — заперечую. — Я сказав тобі, що нам буде важко, але ми витримаємо. Ми одружилися. У нас народився Чарлі. Я втратив фінансування. Ти закинула своє малювання. Я став професором. А ти стала домогосподаркою.

— Проте сьогодні ми тут. Неодружені. Без дітей. Ти щойно повернувся з відкриття інсталяції, яка мене прославить, а сам ти отримав ту премію. Я не знаю, що відбувається у твоїй голові. Може, в тебе якісь суперечливі спогади, але я точно знаю, що було насправді.

Я дивлюсь, як із поверхні чаю піднімається пара.

— Ти думаєш, що я божевільний?

— Не маю жодного уявлення, але тобі точно якось не по собі.

І вона дивиться на мене з таким співчуттям. І в цьому вона вся.

Я торкаюся кільця з нитки, зав’язаного навколо мого пальця, як талісман. Я кажу:

— Послухай, може, ти віриш у те, що я тобі кажу, може, не віриш, але я хочу, щоб ти знала, що я в це вірю. Я ніколи тебе не обманював.

Зараз я переживаю, мабуть, найсюрреалістичніший момент відтоді, як прийшов до тями в тій лабораторії, — сиджу в ліжку в гостьовій кімнаті в квартирі жінки, моєї дружини, і водночас не дружини, розмовляю про сина, якого в нас, очевидно, ніколи не було, про життя, яким ми не жили.

Я прокидаюся сам у ліжку серед ночі, серце вистрибує з грудей, навколо крутиться темрява, в роті мерзотно сухо.

Впродовж цілої жахливої хвилини я не можу зрозуміти, де перебуваю.

Це не алкоголь, і не наркотик.

Це набагато глибший рівень дезорієнтації.

Я міцно замотуюсь у ковдри, але мене б’є пропасниця, все тіло болить з кожною миттю дедалі дужче, ноги смикаються, в голові пульсує.

Коли наступного разу я розплющую очі, кімнату заливає денне світло, а Даніела зі стурбованим виглядом стоїть наді мною.

— Ти весь гориш, Джейсоне. Я відвезу тебе в лікарню.

— У мене все буде добре.

— Але добре ти не виглядаєш, — вона кладе мені на лоба холодний компрес. — Так краще?

— Добре, але тобі не треба цього робити. Я зараз візьму таксі й поїду назад у готель.

— Тільки спробуй кудись поїхати.

Невдовзі