Читати книгу - "Повернення до зірок"

твердим і впевненим тоном:

— Ви знаєте, я — телепат. Не найкращий, але… Я відчуваю Тінь над Галактикою, чорну і холодну… Тінь, яка з кожною годиною все більше згущується.

Ґордон заперечливо похитав головою:

— Ми зустріли тільки двох Х’харнів, причому одного з них навіть не бачили. Другого вбив Шорр Кан, коли звільняв нас з Хеллом. Судячи з усього, їх зараз не так багато у Галактиці.

— Прийдуть інші, — прошепотів Коркханн. — Інші…

— На все свій час, — втрутилася Ліанна. — Зараз нам цілком достатньо турбот з Нарат Тейном, Сін Крівером і їх дикими ордами. Коркханн, проведіть гостей у відведені для них апартаменти. Вона виділила слово «гостей», проте ІІІорр Кан зробив вигляд, що нічого не помітив.

— Дякую за теплий прийом, ваша високість. Я завжди мріяв відвідати Фомальгаут. Ваше зоряне королівство не дарма вважається одним з найблискучіших у Імперії. До побачення, ваша високість! На прощання він відважив царствений уклін і пішов разом з Хелл Беррелом і Коркханном.

Ліанна повернулася до Ґордона, і обличчя її було все тим же, обличчя Снігової Королеви. Вона підійшла зовсім близько і раптом своєю маленькою долонею закотила йому дзвінкого ляпаса. Потім риси її здригнулися, обличчя стало схожим на личко примхливої дитини, і вона поклала голову йому на груди.

— Не розраховуйте, — прошепотіла вона, — що вам вдасться знову від мене втекти, Джон Ґордон. Якщо коли- небудь… Він відчув на своїй щоці її сльози і, задихаючись від щастя, стиснув її у обіймах. У голові билася одна думка — це не Зарт Арн, а я, Джон Ґордон…

Нехай приходять Нарат Тейн і його поплічники. Нехай навіть Х’харни приходять… Тепер це не мало жодного значення. Він домігся того, заради чого перетнув безодню тисячоліть.

Частина четверта. Жах з Магелланових Хмар
1

Ґордон бачив кошмарний сон.

Йому снився Нью-Йорк XX століття. Він ішов знайомою вулицею, по бруківці, але йому здавалося, що він заблукав. Йому не хотілося бути тут. Він хотів у майбутнє, до зоряних королівств, однак, Бог знає чому, він знову опинився у цьому місті з його кам’яними фасадами, з будинками, просоченими запахом поту… І він більше ніколи не побачить іншого, дивовижного світу…

— Ліанно, — прошепотів він. І у розпачі закричав: — Ліанно!

Його розбудив власний крик. Він розплющив очі. Обстановка була незнайомою. За розкритим навстіж вікном заходило сонце. Це був Фомальгаут, і у його світлі Ґордон побачив Ліанну, яка мовчки сиділа поруч.

Він схопився, витер з лиця холодний піт. Пережитий щойно біль ще жив у ньому, і з хвилину він не міг говорити.

— Вам снилося, що ви знову на своїй Землі? — Запитала Ліанна.

Він мовчки кивнув.

— Я так і подумала… Я розмовляла з капітаном Беррелом. Він розповів дещо про ваші пригоди. Не дивно, що після них вам сняться погані сни.

Вони помовчали. Ґордон помітив, що у їх стосунках є ще деяка незручність.

— Коли вас телепатично торкається Х’харн, — промовив нарешті він, — щось залишається. Це ніби рубець у свідомості… Флот Нарат Тейна ще не залишив Межу?

Ліанна заперечливо похитала головою. Володарка Фомальгаута не могла, природно, виказати хоч краплю страху, але напруга останніх днів позначилася на виразі її очей.

— Ще ні. Але Абро вважає, що якщо вони все ж нападуть, то це буде скоро. Він згоден з капітаном Беррелом — дізнавшись, що нас попередили, вони повинні тут же переглянути свої плани, щоб вдарити до приходу підкріплень.

— Мені весь час здається, що я забув щось важливе, — задумливо промовив Ґордон, — Я повинен негайно побачитися з Хелл Беррелом і Шорр Каном.

Погляд Ліанни ще більш затьмарився.

— ІІІорр Кан!.. Людина, яка ледь не знищила Імперію і зоряні королівства! Проти якої боровся Фомальгаут, та й ви самі… І тепер він — ваш друг!

Ґордон вкотре почав терпляче пояснювати:

— Він мені недруг. Він просто пристосуванець, який думає лише про власне благо. Єдиний для нього шанс у нинішній ситуації — бути нашим союзником. Саме тому він допоміг і навіть врятував наші життя. Звичайно, він намагається використати нас у своїй грі. А ми спробуємо використати його. Майбутнє покаже, кому це краще вдасться.

Ліанна нічого не сказала, але Ґордон помітив впертий вираз її обличчя.

— Де у вашому палаці є матеріали х галактографії? — Запитав він.

— У королівському інформарії. Він зв’язаний з усіма сховищами міністерства оборони.

— Ви мене не проводите? І викличте, будь ласка, Хелла і Шорр Кана.

Інформарій розташовувався у цокольному поверсі палацу. Стіни були вкриті екранами різних форм і розмірів. Черговий офіцер шанобливо привітав свою принцесу. За деякий час з’явилися Хелл Беррел і Шорр Кан. Останній, церемонно вклонившись Ліанні, побажав її високості приємного вечора. Усмішка принцеси була більше схожою на холодне презирство.

— Якби це залежало тільки від мене, вас би стратили відразу після прибуття. Сподіваюся, ваші майбутні вчинки виправлять моє перше враження.

Шорр Кан безтурботно усміхнувся.

— Бачите, наскільки жінки реалістичніше від нас, — сказав він Ґордону, — Якщо завдати їм болю чи принизити, вони зненавидять вас назавжди. У цій грі можуть брати участь тільки чоловіки.

— Припиніть весь час повторювати про гру, — відгукнувся Ґордон, — Графи у ігри не бавляться, Нарат Тейн — тим більше, і вже зовсім не до ігор Х’харнам. А якщо це гра, то за часів Бренн Біра вона ледь не знищила Галактику.

— Так, але Х’харнів в Галактиці поки немає. Принаймні, у великій