Читати книгу - "Колекцiя пристрастей, або Пригоди молодої українки"

сума для того, аби пристойно жити. Тим більше вдвох: дітей у них не було, сама дружина не працювала. Аби покращити стан сімейного бюджету, Міхаель розрахувався з магазину меблів, взяв у банку позику і відкрив фірму «Граф-сервіс».

Німеччина – країна високих податків, особливо для людей, що займаються самостійним бізнесом. Тому перші два роки Міхаелеві довелося працювати втричі більше, ніж раніше, за суму значно меншу, ніж його колишня зарплата. Дружині це сподобалося ще менше, і після півтора року нічних прибирань чоловіка, прибирань по вихідних, цілодобового миття вікон в період масових відпусток, роботи зі шкідливими хімікатами, сильної втоми і високих податків вона пішла від Міхаеля.

Третій рік виявився більш вдалим. Кілька великих фірм замовили «Ґраф-сервіс» для постійної роботи, у Міхаеля з'явилися співробітники, точніше співробітниці (він принципово не брав на роботу чоловіків, вважаючи їх нездатними до такої делікатної справи), заробляти він почав більше, працювати – менше.

Коли ми познайомилися з Міхаелем, він вже був закоханий в Еллу, дівчину, що народилася в Казахстані і три роки тому переїхала до Фрайбурґа разом із батьками. Елла працювала офіціанткою в російському ресторані й уже понад три роки збиралася піти на курси німецької.

– У неї зовсім не залишається на це часу, – пояснював мені Міхаель, – вона працює три дні на тиждень по п'ять годин. А для дівчини з такою фігурою це багато. Розумієш, вона дуже худа, майже нічого не їсть. Тому швидко втомлюється.

В Елли був наречений, який на той момент перебував у в'язниці за грошові махінації. Наречений теж народився в Казахстані, переїхав до Фрайбурґа разом із батьками і намагався досягти високого рівня добробуту для своєї нареченої, щоправда, в інший спосіб, ніж Міхаель.

Міхаель закохався в Еллу з першого погляду. Він чекав у ресторані, де вона працювала, поки закінчиться її зміна, і відвозив її додому на своєму чорному «мерседесі», щоранку відправляв їй букет свіжих квітів, запрошував провести з ним вихідні в Тоскані, писав закохані листи, навіть попросив мене навчити його кількох російських слів.

Листи

У листах я намагалася дивитися на речі з позитивного боку. Це не завжди відповідало як моєму справжньому ставленню до дійсності, так і самій дійсності, зате давало певні переваги. Для батьків, яким так було легше змиритися з відсутністю дочки (принаймні, я себе в цьому переконувала), і для всіх решта. Краще нехай мені заздрять, ніж співчувають.

«Мені дуже пощастило з квартирою, – писала я. – Я зовсім нічого не повинна за неї платити, а обсяг роботи, яку я повинна виконувати, визначаю сама. Залежно від бажання і вільного часу. Крім того, Берто дуже добре готує, ще ніколи в житті не їла стільки макаронів».

Так воно в принципі і було, якщо абстрагуватися від факту, що невідкладної роботи в квартирі вистачило б на трьох, тому скільки б я не прибирала, прала чи прасувала, сумління в мене залишалося нечистим, бо щойно з'являлася вдома Рафаелла, як усе поверталося до попереднього стану, тому помітити мої зусилля було неможливо. Крім того, я ненавиділа макарони.

«Гер Вайс – дуже милий чоловік. Учора він заплатив мені вдвічі більше, ніж завжди, бо завтра їде у відпустку».

Теж правда. Але цього все одно не вистачило на місяць. Саме стільки тривала відпустка, хоча домовилися ми лише про тиждень.

Мою кімнату спільними зусиллями незабаром було так-сяк обладнано.

– Розумієш, – розповів Берто, – якби ти приїхати раніше, кілька рік раніше. Я би для ти все вмеблювати, так що ой-ой-ой, я бути раніше власник найдорожчий в місто антикварний крамниця. Там бути все. А це вже самий залишок. От раніше… Ех, якби я не грати в карти… Я ще й досі програвати солідний сума, хоча вже кілька місяць безробітний. А тоді, розумієш, все програти. За одну вечір. Так ніколи і не відігратися. І дружина від мене піти. У найважчий хвилина. Але то все дурниці. На світі стільки жінка, що коли захотіти… Розумієш, тут все залежати тільки від чоловік. Жінка добре з кожний чоловік, якщо у нього достатня досвід, щоб угадувати бажання жінка. Жінка – це кішка, хто приголубити, до того і потягнутися. Я ні про що не шкодую. Треба ловити мить і насолоджуватися нею, поки молодий. А я ще знаєш який молодий. Я ще ого-го. З ким хочеш позмагатися.

Насправді він виглядав значно старшим за свої 35. Глибокі зморшки під очима, кругленьке черевце, яке він старанно намагався приховати, особливий погляд, що буває лише в дуже самотніх людей і, як правило, поєднується з регулярним уживанням алкоголю. Намагання зловити мить, очевидно, не пішли йому на користь. У тому, що стосувалося вживання алкоголю, Берто дотримувався дуже стрункої і непорушної системи, виробленої, очевидно, ще за часів, коли працював водієм-дальнобійником. Ранок завжди починався в нього з горнятка «еспресо», до якого додавався келишок грапи. Усе «справжнє італійське». Крім цього, сніданок Берто складався ще зі шматочка хліба з маслом і салямі. Десь ближче до обіду, годині о 12-й, вони з Маріо випивали по пиву і з'їдали по шматку піци. А ввечері, за грою в карти, Берто вже міг дозволити собі трохи відійти від суворого регламенту, крім грапи тут пили вино, лікери, пиво і навіть коньяк.

Важко було повірити, що меблі, які зараз заповнювали виділену мені кімнату, колись продавалися в одній із найдорожчих антикварних крамниць міста, але якщо вірити Берто, це справді було так. Замість ліжка тут стояла канапа, настільки вузька, коротка і м'яка, що навіть всидіти на ній було доволі важко, не кажучи вже про спання. За два тижні в мене з'явилася звичка з періодичністю в кілька хвилин напружувати м'язи хребта і масувати шию, через три тижні вдавалося заснути не лише під час лекцій, а й у моменти найжвавіших семінарських дискусій. Потім звикла, хоча сконцентруватися вдавалося дедалі рідше.

Про лірику, платонічні стосунки й жіночу підступність

Відтоді, як Берто знову спав у власному двоспальному ліжку, а я нарешті отримала окрему кімнату, у нас часто залишалися ночувати товаришки Рафаелли, частина з яких була товаришками Берто, а з Рафаеллою вони спілкувалися тільки тоді, коли її батька не було вдома. Ці дівчатка були статеводозріваючого віку, тому розрізняти, хто з них – чия товаришка, я так і не навчилася. Не дуже й намагалася. Єдине, що мене діставало, це плями від кетчупу, які ці лоліти залишали після себе всюди, навіть на екрані телевізора. Використані гігієнічні прокладки, не відклеєні від брудної білизни, залишеної мені для прання. Я попросила Берто з'ясувати