Читати книгу - "Лабіринт біля моря"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Співчуття до закованої в кайдани батьківщини Європи, повторене стількома романтиками, народжує під пером Шатобріана такі ось сцени: «Діздар, іншими словами, командир, уособлює потвору, яка стереже люд Солона. Він мешкає в цитаделі, повній шедеврів Фідія й Іктіна, навіть не задумуючись, який народ залишив ці рештки, не завдаючи собі труду вийти зі своєї дровітні, яку він збудував серед руїн будівлі Перикла; тільки інколи цей бездушний тиран човгає до дверей свого барлога, сідає зі схрещеними ногами на брудному килимі, а дим його люльки піднімається вгору між колонами храму Мінерви, натомість він водить бездумно поглядом по березі Саламіну й Епідавру».
Навесні 1821 року в Греції спалахує повстання проти турків. Не варто собі уявляти, що в умах тих, хто взявся за зброю, ідея вічної Еллади — Греції філософів і митців, була джерелом натхнення та двигуном до дій.
Один із філоеллінів меланхолійно констатує, що в жодну епоху грецький люд не був більш байдужим до вцілілих решток античних пам’яток, аніж за чверть століття до визволення. Не в ім’я Перикла боролися грецькі повстанці, а в ім’я Назорея і чотирьох євангелістів. Упродовж кільканадцяти століть — як слушно сказав хтось — східна Церква консервувала почуття національної окремішності, як сіль консервує рибу.
Афіни не були вже навіть важливим стратегічним пунктом. Вони були невеликим містечком, яке налічувало всього кілька тисяч мешканців. Під час боїв місто й цитадель Акрополя багато разів переходили з рук до рук. Але то радше змагання за символ, за прапор. Доля цієї війни вирішувалася на інших полях.
Спершу турки обмежилися тим, що взяли в Афінах заручників (Великдень 1821 року) та ув’язнили їх у франконській вежі. Яничарська гвардія замикає міські брами, щоб перешкодити розвідці повстанців, яким, проте, вдається опанувати місто. Благословенням для Акрополя як пам’ятки було доволі слабке технічне забезпечення ворогуючих сторін, зокрема хронічний брак артилерії на боці повстанців. Обложені імпровізують випад поза мури фортеці. Загін турків під орудою негра-велетня, наче живцем запозичений зі східних казок, несподівано з разючим криком атакує окопи повстанців. Однак цей загін був знищений, і, щоб помститися, турки влаштовують негайну страту заручників. Страта відбувається на мурі Фемістокла. Стяті голови котяться узгір’ям аж під поріг перших будинків[40].
На допомогу відрізаним у фортеці прибуває паша Бріоні на чолі чотирьох тисяч албанців. Так як і в класичні часи, населення покидає місто й ховається на Саламіні. Коли Бріоні відступає, афіняни повертаються і блокада фортеці починається знову. Це всього лиш початок убивчого контрдансу навколо святого пагорба.
Після майже річної облоги турки, вичерпавши останні запаси амуніції та води, капітулюють. Ентузіазм, хаос, взаємна різанина християнського та мусульманського населення. Командиром фортеці був призначений Одіссей Андроутсос, чию постать історики оцінюють суперечливо: для одних він національний герой, жертва браку розуміння з боку керівників повстання, для інших — ворохобник і зрадник. Археологи не можуть вибачити йому руйнування лева в Херонеї, під яким Одіссей сподівався знайти легендарний скарб.
Новий командир енергійно взявся готуватися до оборони. Поблизу Пінакотеки він відкрив античний фонтан, оточений бастіоном. Командир услід за великими будівничими минулого негайно вмістив напис, який звучить так: «Цей бастіон був збудований від основ генералом Одіссеєм сином Андроутсоса у вересні місяці року 1822».
Від бастіону не зосталося й сліду, а його будівничому судилася трагічна доля. Посварившись із керівниками повстання, він очолив турецьку банду, яка грабувала Аттику. Спійманого, його ув’язнили в льоху франконської вежі, а відтак убили. Тіло в’язня з закрученим навколо шнуром, викинули через вікно, щоб удати спробу втечі[41].
Улітку чорного для постання 1826 року — року різанини під Міссолунгі — Акрополь знову облягають турки під проводом Решида паші. Встановлені на Узгір’ї Муз гармати обстрілюють західний фасад Парфенону. Мушкетери дірявлять мури Пінакотеки й Пропілей. Поцілений ядром, обвалюється купол колишнього гарему в Ерехтейоні, разом зі значною кількістю фрагментів античних скульптур.
Здається, тим разом Акрополю буде завдано смертельного удару, що повториться історія з Моросіні. Решид паша, неспроможний здобути фортецю штурмом, наказує саперам прокопати довгий тунель під узгір’ям, який має виконати роль великої міни. В отому тунелі турки поміщають три з половиною тонни пороху, кількість, достатню для висадження принаймні половини цитаделі. Паша впевнений в успіху, він наказує першій лінії облоги відступити. Але завбачливі греки викопали дванадцять глибоких підземних каналів, які нівелювали всю силу вибуху. Гора народила пресловуту мишу.
На афінському воєнному театрі тепер з’являється полковник Шарль Фав’єр. Цей фаховий французький офіцер родом із Лотарингії наказав намалювати свій портрет із тюрбаном на голові, в баранячому кожусі та з великим закривавленим палашем при боці. Крім романтичного ентузіазму, Фав’єр вніс безцінну річ — добру обізнаність у воєнному ремеслі та раціоналістичний підхід до бойових задач. Він організує регулярні повстанські відділи. В анахронічне та аматорське командування запроваджується ідея порядку та дисципліни.
Взимку 1827 року він очолює невеликий корпус, завдання якого — допомогти обложеним
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лабіринт біля моря», після закриття браузера.