Читати книгу - "Дванадцять оповідань"

Наші передові міноноски мають спеціальні генератори, що випромінюють невидимі для звичайного ока інфрачервоні промені. Це нагадує прожектори, які можна скерувати у всякому напрямі. Скажімо, прожектори скеровано на схід, куди ми посуваємося. Промені їх віддзеркалюються від речей так само, як і звичайні світлові. Якби на нашому шляху, на відстані до п’ятнадцяти кілометрів (такий радіус нормальної дії інфрачервоного спостерігача), опинився якийсь корабель, — промені відбилися б від нього й повернулися назад до нашої ескадри. А поруч з прожекторами генераторів стоять чутливі екрани, що відзначають повертання інфрачервоних променів.

Отже цей складний прилад відразу сповістив би про будь-яку небезпеку або наявність кораблів на шляху. Генератори працюють, прожектори надсилають безнастанно вперед інфрачервоні промені, — але екрани приймачів не відзначають жодного випадку повернення тих променів назад. Виходить, на нашому шляху нічого немає.

— Проте, — додав адмірал, — ворог міг спробувати захиститися мінами. Це жахлива річ. Немає нічого легшого, як порозкидати міни і так захистити свої води. Адже міни закривають шлях, крізь їх загороди не можна пройти, не знаючи вузенького фарватера, який залишають, коли розкидають міни. А фарватер відомий лише штабові країни, що влаштовує мінне поле.

Тому адмірал наказав уже надіслати поперед наших міноносок траулери. Це — особливі кораблі спеціального призначення, вони сидять у воді дуже неглибоко і проходять легко понад мінами, що розраховані на дужчу углибку важких військових кораблів. Траулери йдуть спереду ескадри, штовхаючи перед себе чи тягнучи за собою стальні канати або неводи, що захоплюють міни, відривають їх з їхніх якорів і збирають. Але траулери не знайшли досі будь-яких ознак перепон. Шлях вільний… Це полегшує наше завдання, а втім…

Адмірал Гакензен непокоїться. Це неприємно.

1 година ночі

Все тихо. Я стояв на палубі і дивувався: як же безшумно посувається дредноут! Ніякого гуркоту — нічого. Тільки ледве помітно здригається, вібрує палуба від руху дизелів. Можна подумати, що наш «Фрідріх» сам-один серед цієї чорної пітьми. Адже нізвідки не чути будь-якого шуму, крім шуму хвиль. Жодного вогника, жодної іскорки не можна угледіти у глибокій темряві. Проте я знаю, що навкруги ціла ескадра. Добре. Через кілька годин ми будемо біля нашої мети.

Друга столиця більшовицької країни не чекає на наш напад. Вона не знає, що на неї посувається велика ескадра з міноносок, крейсерів, дредноутів, десантних кораблів і авіаматок, які несуть у своєму череві десятки літаків. Тим краще. Цікаво — початок їхньої революції, їхньої влади — пов’язаний з ім’ям Леніна; навіть цьому місту вони дали його ім’я. І знищення цієї влади почнеться знов таки з цього імени, — бо ми робимо напад на місто імени Леніна. Добра думка для початку моєї наступної статті!..

3 година ночі

Мене викликано до каюти адмірала. Прийшовши туди, я побачив, що в адмірала зовсім зіпсувався настрій. Він ходив по каюті широкими кроками, заклавши довгі жилаві руки за спину. Не кажучи жодного слова, він узяв із стола свіжий рапорт і подав мені. Ось що я там прочитав:

«Доповідаю, що радіорубкою прийняті таємничі коливання на дуже високій частоті. Ці коливання не модульовані, безперервні, розшифрувати їх не можна. Гадаю, що вони не є коливаннями, які несли б певні сигнали. Схоже на спробу якогось передавальника. Напрям коливань з півдня на північ. Коливання виникають щохвилини, тривають дві хвилини, потім знов зникають.

Головний радист Браун».

Прочитавши, я не розуміючи поглянув на адмірала. Той сердито сказав, не спиняючи своїх широких кроків:

— Макс, це дуже погано. Нас відкрито. Це якийсь засіб, що нагадує наш інфрачервоний спостерігач, тільки дальшої дії. Я спеціально розпорядився винести резервний радіоприймач на північний бік дредноута, поза радіорубку. І той приймач майже не відзначив цих клятих коливань. Отже, вони не проходять крізь металічні маси. Приймач опинився в тіні променів. Цілком можливо, що вони також віддзеркалюються від наших кораблів і повертаються назад. А може, ще щось?.. Адже ми не знаємо…

А що я мовчав, адмірал Гакензен додав:

— Гадаю, що буде серйозна справа. З самого початку мені не подобалася ота підкреслена байдужість більшовиків. Вони виліплені не з того тіста, щоб заздалегідь не підготуватися проти можливих десантних операцій. Що ж, я радий, що ви опинилися на моєму дредноуті, Макс, буде кому, розповісти про все це…

Він узяв телефонну трубку і віддав наказ: «Як тільки розвидниться, вислати наперед розвідувальні літаки з авіаматок». У цьому районі вже можна чекати нападу на ескадру.

Відзначаю: це вперше, скільки я знаю адмірала Гакензена, він позитивно висловився про роль преси, представником якої маю честь бути я…

Цікаво: невже дійсно справа повертається погано?..

4 години ранку

Радіорапорти від спостерігачів з розвідувальних літаків говорять за те, що на нашому шляху нічого немає. На обрії все чисто. Це незрозуміло… Ніби більшовики сховали все, що мають у цих водах.

Між іншим, який чудовий світанок у чистому морі! Хвилі поволі набувають яскраво-зеленого кольору; оздоблені білим легким шумовинням, вони б’ються об стальні боки дредноута і розсипаються на найдрібніші блискучі бризки. Надзвичайна картина! І не менш розкішний вигляд має наша ескадра. Обабіч «Фрідріха» аж до обрію видно наші судна. Яка міць! Таке видовище не можна забути ніколи.

Дивно, але я почуваю себе ніби на приємній морській прогулянці. Я не можу уявити будь-яку небезпеку тут, у центрі великої ескадри, що вперто посувається вперед. Тільки щось непевне лишилося від розмови з адміралом про незрозумілу відсутність будь-якого опору більшовиків. Це трохи псує настрій. Правда, я не дуже розуміюся на цих передбаченнях і здогадах. Проте, піду до адмірала, може дізнаюся що нового.

4 години 30 хвилин

Жах! Неймовірно! Наші передові міноноски разом з двома траулерами загинули. Їх висаджено в повітря серед чистого моря. Це справляє вражіння вибуху від мін чи торпед. Проте — траулери доносять, що якірних мін не знайдено,