Читати книгу - "Зневажаючи закон"

замішана, політично нейтральна, уривками працює в барі, яким керує його дружина Данута. Інколи Пасовський підробляє у фінансовому відділі артілі «Шкарпетка», допомагаючи бухгалтерії складати звіт. Пасовський любить розважатися, п'є помірковано, загалом завжди привітний, користується загальною прихильністю. Тут зроблено примітку: особливо жінок.

Там же були детальні анкетні дані, домашня адреса, відомості про його «оиель-рекорд» (записаний на дружину), про дві поїздки за кордон, та й годі.

— Крім дуже розпливчатої підозри Яна Завадовського, є ще якийсь привід, щоб цікавитися Пасовським? — спитав Щенсний свого шефа.

Данилович знизав плечима.

— Тобі немає чого робити? — відповів той запитанням.

Зичливість Оператора здавалась непідробною: скупник був йому потрібний. Якщо скупника посадять, то він утратить будь-яку вартість для рудого злодія, більше того — навіть стане загрозою: може щось бовкнути при допиті.

Саме через те, підслухавши певну розмову, Оператор вирішив негайно відвідати скупника. Щоправда, попередньої домовленості не було, і кілька днів скупника не щастило застати вдома. Це не дуже бентежило злодія, бо він знав: Ураж часто виїздить у справах. Нарешті наприкінці серпня, пізно ввечері, рудий побачив світло у його вікні на третьому поверсі.

Відвідини трохи здивували скупника, але він прихильно ставився до Оператора; їх наче пов'язувала ледь помітна нитка симпатії. Злодій не думав над тим, звідки це взялося, але нічого не мав проти, прихильність Уража полегшувала стосунки.

Він увійшов легким котячим кроком, окинув поглядом брудну кімнату, сам собі ствердив, що в ній начебто нічого не змінилося, і, заспокоєний, сів до столу.

— Я прийшов вас застерегти, — почав він без зайвих церемоній. — Ота шльондра з третього поверху має на вас зуб, за віщо — не знаю. Збирається донести на вас.

Темне зморшкувате обличчя скупника ледь помітно здригнулося. Він поправив окуляри, але мовчав, чекаючи, що ще скаже гість.

— Я трохи розпитав людей, — вів далі рудий, — кажуть, жорстока, завзята, озлобилася на вас. Можна було б її вгамувати, тільки ж почнеться непотрібна балаканина, нишпоритимуть, винюхуватимуть — навіщо це нам? Можна вивезти за місто й там уколошкати. Що ви на це?

Ураж заперечив рухом голови.

— Якщо вона вже почала базікати, — озвався він, — то хто гарантує, що досі не донесла? А тоді підозра впаде на мене.

— Теж вірно. А що ви тій лахудрі зробили такого, що дере горлянку?

Ураж сумно посміхнувся.

— Нічого. Розумієш? Саме нічого не зробив.

Оператор блимнув і розреготався.

— Еге ж. Це найпослідущіша шльондра; як на неї хтось і поласиться, то хіба що зоп'яну.

Він спохмурнів, нервово потер щоку.

— З такою мати справу — все одно що мавпі дати бритву, — пробурмотів він. — Що ж робитимемо?

— Виїду на якийсь час. Повернуся, коли все втихне.

— От холера! Кому ж я речі приноситиму? — забідкався рудий.

— Усе добре ховай і чекай на мене, А є ще ж і Римпол, і Олєк-директор. З тими двома можеш мати справу, доки я повернуся.

Вони попрощалися, й Оператор пішов.

Задуманий план почав його захоплювати. Все мало бути розігране як по нотах. Другого серпня, у вівторок, було тепло. В країні прокотилася друга хвиля страйків, почалася продовольча блокада на Узбережжі[8], плюндрування кладовищ, поширювалися де тільки можна тисячі ворожих листівок, плакатів, брошур; дедалі більших збитків зазнавало виробництво. Та не це хвилювало скупника, бо він мав усе, що душа зажадає. Клопоти держави не були його клопотами.

Свій сценарій він почав утілювати в життя годині об одинадцятій ночі. Насамперед затяг вікно фіранками, перевірив, чи надійно замкнені двері. Потім викинув на підлогу те нечисленне вбрання та білизну, що були в примітивній шафі, побив посуд, поперекидав стіл та стільці. Тоді скинув з ліжка постіль, кілька разів штурхнув ногами матрац, розпанахав його, випустив пір'я з подушок, однак усе це він робив обережно й тихо.

Коли кімната набула такого вигляду, наче в ній шаленів п'яний розбишака, Ураж сів на край столу, витяг з кишені маленького, але дуже гострого ножа, а з торбини — вату й бинт, потім зняв рукавички, закасав лівий рукав светра, зціпив зуби й прорізав шкіру, стежачи, щоб не пошкодити сухожилля. Зацебеніла кров. Скупник рясно зросив нею постіль, матрац, підлогу, покапав у передпокої, на стіни, в раковину. Потім критично усе оглянув, наклав вату, примотав бинтом, натяг рукав светра й вилаявся від болю. Закривавлену сорочку сховав до торби, цей реквізит мав стати в пригоді пізніше. Потім знов одяг рукавички й видобув з торби в кутку дві пари чоловічих черевиків, різних за розміром і фасоном.

Тепер належало виконати важку, але дуже важливу справу, бо, зроблена погано, вона могла все зіпсувати. Він зняв свої черевики й лишився в самих шкарпетках. Дуже обережно, стежачи, щоб не ступити туди, де чимраз темнішали плями крові, скупник ходив кімнатою й у різних місцях ставив на криваві плями то те, то те взуття, яке видобув з торби. За кілька хвилин він оглянув підлогу й задоволено кивнув. Тепер можна було уздріти виразні відбитки двох пар черевиків — наче тут ходило двоє чоловіків, не звертаючи уваги на кров.

«А було їх двоє — злодій і вбивця», — пробурмотів Ураж і зареготав. Він і досі ходив навшпиньках й стомився. Потім провів «чужі сліди» через передпокій носками до виходу. На сходах відбитки взуття мали право урватися, зникнути. Тепер він укинув обидві пари в торбу, додав туди своє взуття і, трохи поміркувавши, пошпурив у куток, де лежали торби з різним мотлохом, паспорт на ім'я Якуба Уража, не забувши перед тим заплямувати його кров'ю.

Порізана рука пекла й починала клякнути. Він знову сів на перекинутий стілець — належало перепочити, водив очима по кімнаті, намагаючись уявити себе на місці міліціонерів. Чи не забув чого? Вони мусять переконатися, що на Якуба Уража напали,