Читати книгу - "Фосфорна квітка"

156
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 38 39
Перейти на сторінку:
принаймні, йому сказати.
37

Згодом безрідний Річард Едвардс постав перед своєю мадонною. Ріта відразу ж увімкнула магнітофон, такий маленький, що міг би поміститись у сумочку.

— Це ми візьмемо з собою на Іск'ю, — вигукнула вона під веселі ритми музики. Потім перерахувала ще цілу купу речей, які, мовляв, неодмінно треба взяти. Вона залюбки спакувала б у свої валізи й заражене повітря цього міста, й усе безумство, від якого хотів утекти Едвардс. Ріті було дивно, що він не має в руках навіть сумки. Що б вона лишень сказала, якби Едвардс розповів їй про конфіскацію «Фосфорної квітки»?

Його охопив неспокій, і він підійшов до телефону, щоб подзвонити Вундервальдові, але відразу поклав трубку, тільки-но той відповів. Коли Ріта роздяглася й лягла в ліжко, він подзвонив ще раз.

Навіщо це? — запитала вона. — Якщо хочеш знати новини, то ти про них дізнаєшся від мене.

Її батько, мовляв, зробив відкриття: в кутку між мурами заводу вмонтовано газовий лічильник, хоча на газі там більше не працювало анічогісінько.

— Це газ для Вундервальда, — сказала вона й, поклавши на груди попільницю, запалила сигарету. — Батько платив за той газ роками, це дуже кумедно. Я просила його виявити великодушність, коли хоче, щоб його дочці не спротивів ланцюговий заводик.

— Бомбовий заводик, — поправив її Едвардс. — Ті ланцюги й танкові траки більше не знадобляться людству. Однак ваше майбутнє закінчиться, очевидно, теж великим виляском.

— Отже, рятуйся, хто може, — відрізала, посміхаючись, Ріта. — Старий не має нічого проти, щоб ми чимшвидше вшилися на Іск'ю, — запевнила вона. — Старий припускає, що в нас можуть бути інші нахили й уподобання, не кожному ж до серця ґешефти.

— Хіба ж він не від широго серця виселяє людину й підсилає до нього громил зі статусом дипломатів? Я біля будинку Вундервальда щойно бачив Ашфільда з якимсь поліційним шпигом.

— Мене це не обходить. — Ріта пухнула димом до стелі й гримнула на Едвардса: — Ти міг би чужі клопоти облишити іншим, принаймні, коли я поряд. Завтра вранці ми полетимо в Неаполь, а звідти кораблем — до Іск'ї. Будемо там десь опівдні.

— А тоді зі спокійною душею підемо купатися?

— Якщо ти не захочеш плавати, візьмемо напрокат човен.

— А тоді?

Ріта розчавила недопалок, відставила попільницю й обома руками обняла Едвардса, що підсів до неї.

— То хочеш чи не хочеш? — шепнула вона. — Але до того південного сонця ще далеко. Давай помріємо про нього зараз… Іди до мене!

— Вибач, я змушений буду тебе розчарувати, — сказав він й ухилився від пестощів. — Я багато передумав. Негоже так просто залишити поле бою, бо тут на кожному кроці чатують покидьки.

— Що ти сказав? — запитала Ріта, тулячись до нього голими грудьми. — Нам давно треба було б дременути звідси, мене це все теж гнітить.

— Не прикидайся, ти стоїш на протилежному боці.

— А ти?

— Я боюся, що Маргрет і досі у Вундервальда, — відповів він, вивільнився з її обіймів і втупивсь у телефон, ніби кожної хвилини чекав на тривожний дзвінок. — Вона теж бачила Ашфільда з якимсь громилом поблизу Вундервальдового будинку, коли трапився той випадок з газом.

— Траплятися може все, це ясно, — сказала Ріта всміхаючись і підсунулася ближче до нього. — Якщо я не помиляюся, недавно в цьому зловісному будинку хтось досить бадьоро відповів по телефону. Викинь усе з голови, лягай, про мене, можеш навіть не роззуватися. Тобі треба кілька годин поспати, потім на все дивитимешся зовсім іншими очима.

— Ні.

— Іск'я — це живодайне сонячне сяєво, ми повинні бути там.

— Я так не думаю, — сказав він і ліг до неї, в чому був. Не прокинувся навіть, коли, чогось перелякавшись, сіпонувся й коли вона притислася до нього. Потім спав глибоким сном, доки не подзвонили.

Едвардс схопився, вона притримала його й сама зняла трубку.

— Це нас будять, — сказала вона й зразу ж поклала трубку.

До відльоту лишилося ще більше, ніж дві години. Прийнявши душ і поголившись, Едвардс мовив:

— Я востаннє загляну додому, бо інакше не зможу…

— Ти вагаєшся до останньої хвилини, — відповіла Ріта, не вдягаючись і нічого більш не готуючи собі на дорогу. — Якщо ти тепер підеш до Маргрет, то застрянеш там навічно.

— Ні, мене там не затримає більше нічого, — відповів він і потис їй руку, ніби це було вже прощання. — Якщо Маргрет немає вдома, то я кину їй ключ у поштову скриньку.

— А якщо все-таки вдома?

Він розгладив долонями свій трохи пом'ятий піджак і рушив до дверей.

— За обидва квитки я сам сплатив, зрештою, до Родоса набагато дешевше й це майже нічия земля, до того ж без «фосфорних квітів». Ти можеш сама поїхати будь-куди: на Іск'ю чи на Гавані, відповідно до свого суспільного становища.


38

Едвардсові пощастило: таксі зупинилося, тільки-но він підняв руку. Він востаннє злетів ліфтом на тринадцятий поверх, відімкнув квартиру. Таксі чекало на нього внизу. Пройшовшись м'яким килимом, він подумав, чи не прихопити йому з собою часточку благополуччя, набутого не без допомоги Ашфільдів. Однак сама думка про їхнє підступне милосердя витверезила його.

Почувся голос: можливо, то він сам вигукнув, ніби прокляття свого минулого, прізвище Ашфільда. Але це виявився голос Маргрет, що змусив його зупинитися, коли він уже взяв був срібний свічник.

Позаду стояла Маргрет. Килими поглинали її кроки, коли вона підходила. Все це було наче вві сні. Він промовив:

— Ти тут?

— Так, — відповіла дружина. — Сара пізно ввечері прийшла до Вундерваль-да, я мусила потурбуватися про неї.

— А Цахаріас?

Вона втупилася в нього.

— А що ж з ним має статися? Він хотів намалювати мене, однак після того всього був дуже втомлений.

1 ... 38 39
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фосфорна квітка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Фосфорна квітка"