Читати книгу - "Боцман з «Тумана»"

каменями. Прив'язав до нього довгий і тонкий шкертик, який завжди носив з собою в кишені. Зняв свій круглий шерстяний підшоломник, розправив, надів на верхні розвилки рога.

Розмотуючи шкерт, він відповз убік, щільно притиснувшись до землі, не показуючись із-за каміння. І як тільки відповз кроків на десять, узяв на приціл дальню скелю, де зникло плече ворога, і обережно потягнув мотузку.

Випробувана хитрість північних снайперів!

Ріг ворухнувся, підшоломник, як жива голова, кивнув з-за каменя. Агєєв побачив: з-за скелі швидко піднялася рука з пістолетом, підшоломник смикнувся, пробитий навиліт.

Пістолет розвідника гримнув двічі. Зброя ворога злетіла в повітря, впала на плоскі плити.

— Он ти який хитрий, — пробурмотів Агєєв. — Замість плеча пустий комбінезон підставив? А тепер що робитимеш з простріленою лапою?

Сонливість зникла, серце калаталося, відразу загострилися всі почуття. Тепер загибель ворога — справа вирішена.

Перележав фашиста, перехитрив його, треба чекати результатів.

Але він радів недовго. З-за скелі, де лежав поранений диверсант, потяглася тонка, нерішуча струмина диму.

Вона ставала ширшою, густішала, зігнутий бурий стовп виростав, повільно гойдався над камінням.

— Своїх підзиваєш, гад? — здивовано, розлючено пробурмотів Агєєв.

Зщулився в клубок. Серце стукало боляче і шалено. Треба піти на риск, не можна гаяти ні хвилини! Величезними стрибками, не ховаючись більше, Агєєв кинувся до місця, де сховався ворог.

Назустріч, крутячись, вилетіла граната, кинута нетвердо, лівою рукою. Агєєв припав до каміння.

Як тільки пролунав вибух, знову схопився на ноги. Роблячи зигзаги, добіг до місця схованки. Два постріли не влучили в нього.

Перед ним без комбінезона, у рожевій трикотажній сорочці, що обтягувала жирні груди, стояв мнимий О'Греді, підтримуючи лівою рукою закривавлену кисть правої. Страшенна зненависть була на гладкому синюватоблідому обличчі, в широко відкритих, запалених очах.

Вони вистрілили водночас, Агєєв, може, на секунду раніше. Диверсант хитнувся, впустив пістолет, упав навзнак головою до багаття, що димилося.

На потріскуючих березових гілках тлів обгорілий комбінезон. Ворог лежав, готовий, здавалося, крикнути, мідні вусики настовбурчилися над напіввідкритим ротом, білки, помережані кров'яними жилками, дивилися в тьмяніюче небо.

Боцман старанно затоптав багаття, озирнувся навколо, засунув у кобуру пістолет.

Сонце, як і раніше, виблискувало на камінні, як і раніше, було навколо безлюддя і тиша кам'яної пустелі. Після гуркоту бою ця тиша здавалася ще прекраснішою і повнішою.

Агєєв глибоко зітхнув. Сів на камінь. Обережно витяг з кишені свою завітну люльку.

Вийняв кинджал і передусім зробив на мундштуці останню, шістдесяту зарубку. Знав, що повинен іти, але саме зараз, хоч кілька хвилин, хотілося навтішатися перемогою.

Він виконав зарок. Знищив убивцю Кульбіна, шпигуна. Має, нарешті, право накуритись досхочу.

Із задньої кишені стьобаних штанів він витягнув плоску маленьку жерстяну коробочку, повну тютюну. Як довго, як дуже довго носив він її з собою, не розкриваючи жодного разу! Як дбайливо набивав тепер поліровану чашечку люльки, намагався не розсипати ні крихітки. З подивом помітив: широкі вузлуваті пальці дрібно тремтять.

— Ех, боцмане, боцмане, з нервами в тебе не гаразд!

Узяв у зуби рубчастий мундштучок, чиркнув запальничкою, затягнувся глибоко, до солодкого запаморочення.

Саме тоді настала мить, розповідаючи про яку потім, Агєєв відразу втрачав добрий настрій і дар мови.

Він охоче, з неослабним здивуванням розповідав про відчуття, які супроводжували першу затяжку. Якось незрозуміло, дивно, але йому відразу відхотілося курити. Він сидів з люлькою, затиснутою в зубах, відчуваючи несподівану слабкість у колінах, біль у тілі, побитому камінням.

Тютюн втратив для нього колишній смак! Може, занадто довго і часто мріяв він про ці затяжки… Дуже хотілося повернутися на Чайчин дзьоб до друзів, дізнатися, чи не сталося ще чого-небудь в цей неймовірний день. На сьогодні пригод досить, більше ніж досить для простої людини…

Може, цей хвилинний занепад духу призвів боцмана до того, що його так несподівано схопили вороги.

Вони підкралися гірським схилом з боку дороги. Агєєв говорив потім, що їх було не менше п'яти. «Інакше вони б мене не взяли!» додавав він з невластивими йому похмурими хвастощами. Це були гірські єгері, здорові і спритні хлопці. Вони накинулися на нього так швидко, що він навіть не встиг до кінця зірвати кільце з ручної гранати, яку кинув під ноги собі і ворогам…

«Живими в полон не здаватися!» Це девіз радянських військових моряків. А Агєєв не встиг зірвати кільця і вже валявся із зв'язаними руками і ногами на платформі ворожого грузовика. Його шпурляло і кидало на поворотах, біля самого обличчя бачив він важкі, підковані сталлю черевики гірських єгерів.

Грузовик мчав на вест. Сидячи на бензинових баках, тримаючись один за одного, єгері схвильовано обговорювали подію, яка тільки що сталася — полонення російського моряка.

Декілька разів були сказані слова: майор Еберс. Агєєв, який знав по-німецькому зо два десятки слів, зрозумів — мова йде про диверсанта, якого він застрілив. Так, значить, майора Еберса, знаменитого офіцера німецької розвідки, вдалося йому відправити на той світ! Але така туга, такий сором, що дався до рук ворога!

Платформа злітала і нахилялася. Іноді полоненому, неначе під час спалахів у темряві, трохи відкривався клаптик ландшафту, що пролітав мимо.

На краю дороги мелькали стовпи лінії високої напруги — приземкуваті, наполовину обкладені купами каміння. З'явився несподівано моховитий курган сторожового дзота… Ажурні котушки колючого дроту тягнулися схилами, що прикривали дорогу.

І знову боцман бачив тільки брудні дошки платформи, бився головою об деренчливу перегородку, задихався від терпкого запаху бензину.

Чому не починалося те, чого чекав уже давно, про що мріяв як про можливий спосіб врятування? Чому не починалася висадка десанту? Та ось важкий гуркіт змішався з торохтінням грузовика. У небі з диявольським свистом пролетів снаряд. Приємнішим за наймелодійнішу музику здався боцманові цей свист. Глухий вибух прокотився по ущелинах. Знову пролунали свист і могутні постріли з моря.

— Наша, корабельна, б'є! — ледве не крикнув Агєєв. Він знав посвист цих голосистих