Читати книгу - "Кінець Великого Юліуса"

весь час нахилятись, переглядаючи кузови і кабіни машин.

— Громадянине! — скрипуче сказав міліціонер, закинувши голову, жмурячись і притримуючи кашкет, — злізьте негайно.

— Навіщо? — з досадою спитав Берестов, розуміючи, що від міліціонера не так-то легко відкараскатнсь.

— Вам сказано, злізьте!

В цю мить шлагбаум піднявся, машини рвонулись уперед. Берестов скористався паузою і, нагнувшись, заспокійливо сказав:

— Товаришу міліціонер, все в порядку! Документ у мене є!

— Громадянине, вам ясно сказано — злізьте в одну і ту ж секунду! — ламким від обурення голосом сказав міліціонер.

Помітивши, що назріває конфлікт, до стовпа підійшла дівчина з кошиком запиленої зеленої цибулі. Здалека також до стовпа бігли хлопчаки, підхльостуючи себе лозинами. Поважний сивий дідусь у полотняній толстовці і яскравочервоних пластмасових тапочках спинився і почав протирати носовою хусточкою окуляри, готуючись грунтовно вивчити обставини затримання Берестова.

— Товаришу! — хрипло сказав Берестов; він майже оглух від приливу крові. — Товаришу міліціонер, я військовослужбовець, я не можу скинути вам вниз свій документ. І я не можу злізти із стовпа.

— Громадянине! Досить базікати, — твердо сказав міліціонер. — Пройдете у відділ міліції, там розповісте, які у вас такі права, щоб на стовпи зв'язку лазити!

У цей час до шлагбаума підійшла машина, навантажена морквою. В кузові на зелених в'язках лежав ниць Горелл. Берестов обімлів від радості. Він сподівався, але не смів, не міг припустити, що його розрахунок буде таким точним. Наздоганяючи поїзд, Горелл скинув плащ, але Берестов уже впізнав запилену, червонувату шкіру черевиків, коричньовий костюм, костисту потилицю — і з запалом застукав кліщами по залізному болту.

— Громадянине! — запротестував міліціонер, якому не сподобався звук ударів кліщами. — Громадянине, громадянине, припиніть зараз же бешкет!

Шлагбаум швидко опустився. Машина спинилась за кілька кроків од переїзду.

Берестов сковзнув униз і потрапив в обійми міліціонера.

— Правильно! — сказала жінка, що тільки-но підійшла з пляшечкою ліків у руці. — Отакі й лазять по дачах. Учора в Черниченка цілий окіст із льоху вкрали…

Натовп навколо стовпа розростався з кожною хвилиною. Хтось уже пояснював із знанням справи, що Берестов і є той самий злочинець, що вкрав окіст у Черниченка.

Берестов подав старому знак, і шлагбаум повільно поповз угору. Машина незадоволено фиркнула, ніби досадуючи на затримку, і пішла вперед, за переїзд.

— Відійдемо вбік! — скрипнув Берестов зубами і розкрив перед міліціонером посвідчення. Той прочитав, побагровів, скинув і знову надів кашкет, ляснув себе долонями по боках і з відчаєм звернувся до натовпу:

— Ну, що тут цікавого? Зовсім нічого цікавого нема, навіть зовсім навпаки! Проходьте, громадяни.

І винувато поплівся за Берестовим.

— Що мені тепер із тобою зробити? — шипів, ідучи поруч з ним, Берестов. — Адже я навіть зробити з тобою нічого не можу, ось що прикро! Ідол ти, і більш нічого! Як я його тепер наздожену!

— Так ви б… Ви б натякнули, товаришу капітан! — з щирим жалем бубонів міліціонер.

— Голову ти з мене стяв, з живого, а більш нічого… — втомлено сказав Берестов, уперше за день згадавши, що він курить, і закурив. — Я через тебе таку сволоту випустив!

— Хвилиночку! — вигукнув міліціонер, віддано дивлячись у вічі Берестову. — Все! Товаришу капітан — все! Хвилиночку!

Він побіг кудись за паркан і незабаром повернувся, ведучи за собою мотоцикл, наче козла за роги. Він вивів мотоцикл на шосе і гукнув Берестову:

— Сідайте в люльку, товаришу капітан! Наздоженемо! Все! Будьте певні! Коли Масютін сказав, значить точно! Все!

— Дякую, товаришу Масютін! — трохи охолонувши, сказав Берестов, виходячи на шосе. — Тільки хіба я можу його наздоганяти на міліцейському мотоциклі? У мене завдання — простежити! Та так, щоб йому це і на думку не спало…

— Можна! — із захватом сказав міліціонер. — Все, товаришу капітан! І це — можна!

Він одвів мотоцикл за паркан, знову вийшов на шосе і спинився.

— Хіба його тепер доженеш? — зітхнув Берестов, витираючи обличчя чорною від пилу хусточкою. — За переїздом надто багато роздоріж. Я це шосе знаю…

— Будьте певні, товаришу капітан! — радо сказав Масютін. — Коли б я не знав, куди машина йде, то, звичайно, наздогнати майже неможливо. А це ж машина Лешаківського радгоспу і йде в нормальний рейс на базу дитячих садків. Стій!..

Він підняв руку, і поряд з ним спинився чистенький зелений «Москвич».

— Миколо Миколайовичу! — сказав міліціонер, прикладаючи руку до козирка. — Вибачайте. Миколо Миколайовичу, як ваше здоров'я? Здрастуйте! Велике прохання, Миколо Миколайовичу, — продовжував він, не чекаючи відповіді. — Ось капітан повинен наздогнати одну машину.

— Стривайте, товаришу Масютін, — почав незадоволено Берестов. — Навіщо ви…

— Товаришу капітан, коли б я не знав людей у своєму районі, тоді інша справа! — рішуче сказав міліціонер. — Микола Миколайович — надійна людина, культурний, архітектор, споруджує будинки. Це ж мій район, невже я своїх людей не знаю! Хвилиночку, товаришу капітан, я вас зараз сам на слід виведу! Коли Масютін сказав…

Він знову побіг по мотоцикл, привів його і скочив у сідло.

— Сідайте, товаришу капітан! — лаконічно сказала людина за рулем і відчинила дверки машини.

Збоку з оглушливим тріском, охоплений, мов полум'ям, ентузіазмом і каяттям, вилетів уперед Масютін. Він оглянувся, зробив привітний і підбадьорливий жест рукою і знову пригнувся до руля.

Берестов мало вірив обіцянкам Масютіна. Але міліціонер упевнено вів свій мотоцикл по шосе, час від часу повертався і кивав тим, що сиділи в машині.

Іноді він, мов жук на ниточці, виривався далеко вперед, перетворюючись у темну точку, і знову вертався до машини з оглушливим тріском, залишаючи вздовж кювету смугу чорносинього диму.

І раптом Берестов упізнав вантажну машину попереду!

Вони порівнялись. Так, це вона! Ось вона, пляма вапна на борту! Покривлені дверки кабіни і вигорілий синій у білу смужку рукав шофера. Та чи в кузові ще Горелл? Він міг зіскочити під час погоні! Щоправда, Берестов уважно стежив за шосе, але все-таки!