Читати книгу - "Джекпот, Анна Харламова"

Глава 37.

*******     *******    *******    *******    *******
  
   Дмитро стояв біля вікна і дивився на місто. Десь там його Вікторія, яка не хоче його бачити. Вона одна, розгублена та самотня і в цьому винен він. Душа розривалась на друзки, а серце кровоточило… Лише вона… лише вона може врятувати його, але вона його більше не потребує… Він зрадник в її очах, і це правда. Але є ще одна правда, - він кохає її до нестями.
   Кожен день, він шукав її… Знайшов її батьків, але вони теж не знали де вона. Її родина знала лише одне, з нею все гаразд, - це те, що Вікторія сказала їм по телефону. Він прочистив усі кіоски з кавою у парку,… він шукав її в сусідніх кафе,… він приходив знову і знову до її дверей в надії на те, що вона повернулась,… але все марно… її ніде не було… Він тим часом вмирав… повільно вмирав від того, що її не було поруч.
   Хтось постукав у двері. Дмитро важко зітхнув. Зараз йому точно не до гостей. Проте стукіт продовжувався. Дмитро знайшов штани, і швидко їх одягнувши, почимчикував відчиняти двері. Клацнувши замком, він смикнув за ручку, і в той самий момент оторопів… приріс до того самого місця, де стояв.
   Дмитро не вірив власним очам, на порозі стояла Вікторія,… його Ягідка. Вона виглядала втомленою та блідою, але її щічки поцілував морозець і вони порожевіли. В її очах застигли сльози, вона уся тремтіла.
    — Вікторіє… Ти тут… — Він кинувся її обіймати, будучи до поясу роздягненим. Її холодний одяг торкався його шкіри, і тільки це говорило йому, що це не сон. Вона тут і відповідає на його обійми. — Ти тут… тут…
   — Так, я тут… — Вона тихо промовила, і опустивши руки, додала: — Давай зайдемо у квартиру…
   — Так, звичайно. Вибач. — Він пропустив її в середину, і зачинив за ними двері. Допомігши їй зняти одяг, він вказав на вітальню. Вікторія нерішуче пройшла, роздивляючись все довкола. — Як ти почуваєшся? — Запитав він, коли вона сіла на диван.
   — Нормально… — Вона не знала, як поводитись і це було дивно. Навіть в першу зустріч, у них не було такої напруги і зніяковіння. — А ти, як? — Хоча це запитання можна було не ставити, все було очевидним. Він виглядав втомленим,… блідим,… розбитим… Він декілька днів не голився, а під очима були синці від безсонних ночей. Таким вона його ще не бачила. Проте, яким би він зараз не був, - він виглядав сексуально в своїх сірих, дорогих спортивних штанях, які були спущені і показувала V-образну лінію внизу живота, в цю мить її єство нагадало про його пестощі… голова пішла обертом.
   — Нормально… — Важко видихнувши, він подивився прямісінько у її очі, які ще мить тому досліджували його живіт і те, що нижче. Він це помітив, і це надало йому впевненості. Вона і досі його бажає. — Вікторіє, де ти була? Я скрізь тебе шукав.
   — В готелі.
   — Що? — Він широко розплющив очі, і ще раз запитав: — Де ти була?
   — В готелі. — Нерішуче промовила вона, і опустивши на мить очі, додала: — Мені треба було подумати і побути наодинці.
   — А в квартирі, ти про це не могла подумати, а не тинятися готелями?! — Він підвищив тон і нервово провів по волоссю долонею.
   — Не кричи на мене! — Вона хмикнула і розсерджено підняла на нього свої сірі очі.
   — Вибач. Просто ти егоїстка! — Додав він.
   — Ти грубіян та нахаба! — Вона встала з дивана і сердито додала: — А ще ти брехло!
   — Я і сам про це знаю! — Не понижуючи тон, сказав він.
   Вони двоє не змогли стримати усмішок.
   — От і добре. — Вона облизала губи, які пересохли від хвилювання. — Я прийшла поговорити… про…
   — Парі. — Додав він, і голосно глитнув.
   — Так. — Її очі заблищали.
   — Я не жалкую, що побився об заклад. Я б не зустрів тебе, якщо б не це парі.
   — Я твоє парі? — В її очах засяяла усмішка, вона хотіла почути його відповідь.
   — Ні. Ти мій джекпот, Вікторіє. І ти це знаєш. Я закохався з першої хвилини, як тільки побачив тебе. — Він зробив кілька кроків, і вже стояв біля неї, дивлячись прямісінько у її очі. — Ти прийшла у моє життя – і подарувала мені світло.
   — Дмитре… Я все знаю… Знаю, чому для тебе було так важливо повернути будиночок… — Вікторія заплакала. На її віях тремтіли сльози, а голос перетворився на тихий шепіт: — Проте, мені все одно боляче від того, що ти брехав… хоч я тепер все розумію…
   — Я знаю, моя Ягідко. І я тобі обіцяю, що більше між нами не буде ніякої брехні. Лише кохання та правда. — Він обійняв, огортаючи її талію своїми руками. — Я кохаю тебе.
   — Дмитре… Я кохаю тебе. — Вона встала навшпиньки і ніжно торкнулась його губ, але йому цього було замало і його язик умить пірнув в її ротик. Вікторія почула власний стогін, а потім і його. Вона відгукнулась на його дії з неймовірною віддачою. Як же вона сильно сумувала за ним. Як же сильно його бракувало. Нарешті він знову поряд. Нарешті.
   — Як ти знайшла мене?
   — Ігор дав адресу, саме він все і розповів. — Усміхнувшись, вона провела долонею по неголеній вилиці.
   — Як він тебе знайшов? — Поцікавився він.
   — Я потім все розповім,… а зараз… зараз я бажаю лише одного… — Її очі спалахнули, але вона вирішила трішки пожартувати над ним: — Я бажаю дізнатися, що ж то були за ключі?
   Він насупився. Не на це запитання він чекав.
   — Ключі від цієї квартири. Нашої – квартири. — Він підхопив її на руки і поніс у спальню. — Вибач, у мене немає матрацу і зламаного ліжка, але гадаю буде зручно… — Він теж не обминув жартики.
   — Якось звикну… — Засміялась вона.
   — Я в це вірю. — Видихнув Дмитро, і обережно поклавши свою богиню на ліжко, промовив: — Я скучив безмежно…
   Ні Дмитро, ні Вікторія не зрозуміли, як вони стягнули одежу у лічені секунди, але факт залишався фактом… Їхні тіла нарешті відчули тепло одне одного,… їхні губи нарешті спліталися у дикому цілунку,… а стогони заполонили увесь простір кімнати…
   Дмитро нахилився і взяв кораловий пуп’янок до рота, доки його пальці пірнали у гаряче лоно Вікторії. Вона була волога та гаряча… туга та солодка,… він божеволів і вона так само…
   — Я скучила… прошу… — Вона дивилася у його очі, і бачила ту саму знемогу, яку і сама відчувала. Хотілося відчути його у собі, і як найшвидше.
   — О, Вікторіє… Обіцяю, наступного разу ми пограємось… — Він розсунув її ніжки, і вмостившись, пірнув у найсолодші складочки.
   Голоси обох, - луною прокотилися по кімнаті. Вони задихались від бажання дарувати та приймати,… світ зупинився, а їхні рухи стали дикими,… навіженими,… голодними та первісними… Вони божеволіли… підіймаючись на вершину Олімпа, де повинні засідати Зевс та Гера,… їхнє місце там… лише там…
   Дмитро пришвидшив темп, викрикуючи її ім’я,… вона в туж саму мить, шепотіла його ім’я і насолоджувалася його потужністю… його єством, яке наповнювало її без залишку.
   — Мій, Зевсе…
   — Моя, Геро…
   Вибух емоцій… ейфорія почуттів… Олімп був підкорений.
   — Мій джекпот. — Усміхнулась вона, дивлячись йому у вічі, і відчуваючи його у собі.
   — Мій джекпот. — Він поцілував її і тихо прошепотів: — Бінго!
   Вони засміялись, дивлячись одне на одного.
   — Коли поїдемо до будиночку на Мазераті? — Засміялась вона.
   — Сьогодні ж! — Він простягнув руку до тумбочки, поряд з ліжком, так і не покидаючи її гарячого лона. — Це твоє. Дай руку.
   Вона простягнула руку між ними, і Дмитро одягнув на неї каблучку.
   Вікторія усміхнулась і додала:
   — Мені її так бракувало.
   — Вона твоя. Прошу, ніколи її більше не знімай. — Він поцілував її у вуста. — Ти належиш мені, а я тобі.
   — Ніколи, я ніколи більше не буду знімати її. Обіцяю. — Вона поцілувала його і промовила. — Я твоя, а ти мій – назавжди.
   — Назавжди. — Він поворухнувся, і у усміхнувшись, додав: — Олімп – чекає!
   Закохані, усміхнені та щасливі – вони поспішили до найвищої вершини Олімпу.
  

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍