Читати книгу - "Королівство шахраїв"

Ван Еку вистачило найкоротшої миті, щоб зміряти одне одного поглядами з різних боків моста. Бреккер не міг відігнати спогад про те, як вони так само зустрілися віч-на-віч сім днів тому.

Він занадто багато думав про ту зустріч. Глупої ночі, коли щоденній роботі було покладено край, він лежав не стуляючи очей, аналізуючи кожну її хвилинку. Знову й знову Каз думав про ті кілька вирішальних секунд, коли він дозволив своїй увазі кинутися до Інеж, замість того щоб не зводити очей з Ван Ека. Він не міг дозволити собі повторити цю помилку ще колись. Той хлопець видав свою слабкість єдиним поглядом, програв війну заради єдиної битви і наразив Інеж — та й їх усіх — на небезпеку. Він був раненим звіром, якого слід було добити. І Каз охоче вдався до цього, вичавивши з нього життя і не жалкуючи ані хвилини. Той Бреккер, що залишився, бачив лише завдання: звільнити Інеж. Змусити Ван Ека заплатити. Решта була ні до чого не придатним гамором.

Він думав також і про Ван Екову помилку на Велльґелуці. Крамар був достатньо дурнуватим, щоб розбовкати той факт, що його дорогоцінний спадкоємець уже лагодиться в лоні нової дружини — юної Еліс Ван Ек, з її молочно-білим волоссям і пухкими руками. Його підбурювала пиха, а ще ненависть до Вілана і бажання викреслити свого сина зі звітів, наче невдалу ділову спекуляцію.

Каз обмінявся з Ван Еком коротенькими кивками. Бреккер тримав руку, вбрану в рукавичку, на плечі Еліс. Він сумнівався, що вона спробує втекти, проте хтозна, які думки дзижчали в голові цієї дівчини. За мить Ван Ек віддав своїм посіпакам сигнал відвести Інеж уперед, а Каз із Еліс вирушили до протилежного боку моста. Бреккер одразу помітив дивну ходу Інеж і те, як вона тримала руки за спиною. Вони зв’язали їй руки і закували ноги в кайданки. «Розсудлива обережність, — сказав він собі. — Я б учинив те саме». Утім, Каз усе одно відчував усередині те кресало, що дряпалося в порожнинах, готове будь-якої миті вибухнути гнівом. Він знову подумав про те, щоб просто вбити Ван Ека. «Будь терплячим», — нагадав собі. Раніше він часто собі так казав. Настане день, і терпіння поставить усіх його ворогів на коліна. Терпіння і гроші, що їх він мав намір відібрати в цього мерзотника.

— Як гадаєш, він привабливий? — поцікавилася Еліс.

— Що? — перепитав Каз, непевний, що правильно почув її. Дівчина мугикала і співала всю дорогу від ринку, де Каз зняв з неї пов’язку, тож він докладав неабияких зусиль, аби «вимкнути» її голос.

— Щось сталося з Яновим носом, — пояснила Еліс.

— Гадаю, він підхопив складну форму Мари.

Еліс, замислившись, зморщила власний маленький носик.

— Мені здається, Ян був би привабливим, якби не був такий старезний.

— Тобі пощастило, ми живемо у світі, де чоловік може компенсувати свій вік статками.

— Було б чудово, якби він був одночасно молодий і багатий.

— Навіщо зупинятися? А як щодо «молодий, багатий і королівської крові»? Навіщо приставати на крамаря, якщо можна мати принца?

— Може й так, — погодилася Еліс. — Проте найважливіше — гроші. Я ніколи не розуміла, що такого в тих принцах.

Так, ніхто й не сумнівався, що ця дівчина народилася й виросла в Керчу.

— Еліс, я приголомшений, що ми з тобою зійшлися в чомусь.

Поки вони наближалися до центру моста, Каз оглядав його околиці, не зводив пильного погляду з Ван Екових вартових, помітив відчинені двері на балконі третього поверху «Аммберз готелю» та квіткову баржу — як і щоранку, її було пришвартовано під західним краєм моста. Бреккер припускав, що Ван Екові люди чатуватимуть у навколишніх будинках так само, як і його. Проте жодному з них не дозволено вдатися до вбивчого пострілу. Можна навіть не сумніватися, Ван Ек мріяв би побачити, як Каз пливе долілиць каналом, але він може привести крамаря до Кувея, і це знання вбереже його від кулі в голову.

Вони зупинилися за добрячих десять кроків одне від одного. Еліс спробувала піти далі, проте Каз міцно втримав її на місці.

— Ти казав, що відведеш мене до Яна, — запротестувала вона.

— Ось ти і тут, — озвався Каз. — А тепер помовч.

— Яне! — різко заволала його дружина. — Це я!

— Я знаю, люба, — спокійно відгукнувся Ван Ек, проте його погляд залишався прикутим до Каза. Чоловік стишив голос: — Ми ще не закінчили, Бреккере. Мені потрібен Кувей Юл-Бо.

— Хіба ми тут для того, щоб повторюватися? Вам потрібен секрет юрди парем, а мені потрібні гроші. Угода є угода.

— У мене немає зайвих тридцяти мільйонів крюґе.

— Хіба не шкода? Я переконаний, що в когось іншого вони є.

— Невже вам пощастило знайти нового покупця?

— Не переймайтеся моїми справами, крамарю. Ринок забезпечить мене покупцем. Ви хочете отримати назад свою дружину чи я марно притягнув сюди бідолашну Еліс?

— Хвилинку, — мовив Ван Ек. — Еліс, як ми збираємося назвати дитину?

— Чудово, — похвалив Бреккер. Його команда притягла на Велльґелук Вілана в подобі Кувея Юл-Бо й обдурила Ван Ека. Тепер крамар хотів підтвердження, що йому дійсно віддадуть дружину, а не якусь дівку з цілковито перекроєним обличчям і фальшивим животом. — Схоже, старий пес може навчитися чогось новенького. Не може лише навчитися перекидатися на спину.

Ван Ек не зважав на нього.

— Еліс, — повторив він, — яке ім’я ми дамо нашій дитині?

— Дитині? — збентежено озвалася дружина. — Ян, якщо це буде хлопчик. Плуміє, якщо дівчинка.

— Ми зійшлися на тому, що ти назвеш Плуміє нашого нового папугу.

Еліс закопилила губу.

— Я на це ніколи не приставала.

— Ох, гадаю, Плуміє — це чудове ім’я для дівчинки, — втрутився Каз. — Задоволені, крамарю?

— Іди-но сюди, — сказав Ван Ек, ваблячи Еліс і знаком віддаючи наказ вартовому, що тримав Інеж, відпустити її.

Проходячи повз Ван Ека, Мара повернула до нього обличчя та пробурмотіла щось. Крамар стиснув губи.

Інеж пошкутильгала вперед, навіть зі зв’язаними за спиною руками і закутими в кайданки щиколотками їй якимось чином удавалося рухатися граціозно. Три метри. Півтора. Ван Ек обійняв Еліс, і вона вибухнула фонтаном запитань і балаканини. Метр. Погляд Інеж був спокійний. Вона схудла. Губи потріскалися. Проте, попри довгі дні в полоні, темне волосся під каптуром