Читати книгу - "Одна ніч, Ясміна Лав"

Глава 18

Артур

 

 

 

  Ніч у казино обіцяла бути прибутковою. Впливові гості, дорога випивка та молоденькі офіціантки.

Ніколи не був шанувальником таких розваг. Саме в моєму готелі, але... як показує практика, це приваблює набагато більше відвідувачів.
І дівчатка працюють лише ті, які самі погоджуються на додаткові послуги.

Розібравшись зі звітами про справи готелю, виходжу зі свого люкса.
Вирішую зайти в кімнату охорони та подивитися як справи у казино.

Сам я з'являюся там дуже рідко. Для мене це скоріше робота, ніж розваги.

Мій батько грав майже щодня. Так, йому щастило... До певного часу. Але удача завжди закінчується.
   ***
-Добрий вечір, Артуре Миколайович. – вітаються двоє охоронців, коли я входжу до кімнати.
-Добрий вечір. Як сьогодні справи?

Молодий хлопець поступається мені місцем у кріслі, і я дивлюся на кілька моніторів.

У будівлі камери є майже всюди.
Але зараз мене цікавить саме казино.
Бачу, що гостям весело та грошей ніхто не шкодує.
Дівчата теж виконують свою роботу.
Чудово.

Хочу відійти і раптом на очі мені трапляється знайоме обличчя. 
Та ні, не може бути.

-Якого біса вона там робить?
-Вибачте ...? Щось трапилося, Артуре Миколайович? - запитує старший зміни і я розумію що сказав це вголос.
-Нічого ,все нормально.

А сам ледве сиджу на місці. 
Так і сверблять руки піти в зал і витягнути її на вулицю.
Офіціанткою вона вирядилася...

Сиджу як на голках і спостерігаю за Мишкою. Вона розносить напої. 
Потім зупиняється біля стіни та дивиться на бар.
Чого це вона?

Біля барної стійки нікого немає... Чому вона так туди дивиться?
Аліса рушає з місця і йде до бару. Відразу за нею підходить Олена...
Я знаю цю дівчину. Працює давно і за додаткову плату багато чого може зробити...

Бачу як на Мишку летить таця із випивкою та посміхаюся.
Сподіваюся, після цього вона піде додому.
Пару секунд дівчата дивляться одна на одну... Мабуть, Аліса зрозуміла, що це сталося невипадково... А потім вона розвертається і йде до виходу.

Потрібно відвезти її до гуртожитку... 
На вулиці темно... . - пролітає у мене в голові. І я встаю з крісла, але бачу мельком, як у роздягальню заходить Микита...

Якого біса йому там потрібно?!
І тут перед очима сцена із вечірки Олега. Хлопцю тоді  дуже не сподобалося, як дівчисько його відшило...
Зриваюся з місця та біжу до ліфта. Піднімаюсь на останній поверх і підходжу до дверей роздягальні.
Чую удари об дерев'яні двері та крик про допомогу. Потім якийсь гуркіт...
Відступаю і з розгону вибиваю ці чортові двері.

Цей виродок тягне мою Мишку за волосся, а по її обличчю ллються сльози... Стискаю руки в кулаки.
Аби його не вбити... Аби стриматися...

Микита щось там каже, але від злості у мене шумить у вухах.
"Артурчик ..." Щоб  тебе біс побрав!!!!

-По-перше, відпусти дівчину. По-друге, я тобі не Артурчик. І по-третє, зараз же геть з мого готелю. 
-Ти Чого, друже?

Це цуценя боїться мене як вогню, і я це знаю. Та й живе він за гроші батька, а це мій постійний клієнт і якщо я хоч шепну... То гроші синочку перестануть надходити на рахунок.

-Послухай .... Дівка - вогонь. Хочеш, я поступлюся, будеш першим.

А ось після цього я вже не витримую і від удару Микита долітає до ніг Аліси. Саме місце для нього.

-Ходімо зі мною...
Намагаюся говорити тихо та спокійно.
Мишка і так мене боїться, а тут це ще все.
Не змушую її, хоч і хочу кинути через плече і забрати, сховати ... 
Та зараз просто простягаю руку. Вона дивиться кілька секунд, а після все ж таки кладе свою долоню в мою.
І в цей момент я розумію, що цю дівчину я не віддам. 
Нікому.
Ніколи...

Відчуваю як вона тремтить і шалено хочу обійняти її, але ... Думаю зараз потрібно тримати себе в руках.
Показую їй свій номер і сподіваюся, вона залишиться тут на ніч.
Ні, нічого поганого. Я просто хочу, щоб вона була в безпеці. Вперше у житті я переживаю за жінку. 
Вперше у житті хочу її захистити. І хочу щоб вона була просто поряд...

Проводжу Алісу у ванну кімнату і вирішую зробити чай. Гарячий напій повинен її трохи заспокоїти та розслабити.

Коли все готово, сідаю і чекаю Мишку. Я радий, що вона тут. Хоч мене і трясе від усвідомлення, що могло статися.
Чую дзвінок мобільного та дивлюся на екран.
Фролов.

Ця людина ніяк не може зрозуміти, що її вмовляння та погрози не діють на мене. Багато хто з моїх знайомих продали йому свій бізнес. І не зовсім він домовлявся чесно. 
А зараз вирішив, що якісь дрібні погрози налякають мене, і я віддам своє казино.
Ось тільки він не врахував, що я один. У мене немає рідні чи сім'ї. А це значить, немає тих, хто мені дорогий.
І залякати мене не вийде.

-Так.
-Привіт Артуре. Як ти, дорогий? Як бізнес?
-Ви хочете сказати мені щось нове?
-Ну що ж ти так грубо? Ми ж друзі....
-У мене немає часу. Говоріть, що хотіли.
-Батько не навчив тебе, як треба розмовляти зі старшими, цуценя? Тоді послухай.
Якщо ти до кінця тижня не підпишеш документи, то твоє казино втратить власника. Знаєш, зараз такий час... Багато аварій на дорозі. Людина може не впоратися з управлінням.... Ну ти ж розумієш.

-Я вже казав. І повторювати не має наміру. Відповідь – ні. І ще... 
Те, що ви телефонуєте щодня, не змінить мого рішення.

Довбаний старий. 
Вже смішно від його погроз. У свої шістдесят все ніяк не може заспокоїтися. Молоду коханку утримувати нема на що ,або що.

Відчуваю на собі погляд і повертаюсь.
Аліса стоїть на нижній сходинці і розглядає мене. Саме, розглядає...
І мені це подобається. 
М'язи стискаються, а в штанах ставати тісно.... 
Якби ти знала, що робиш зі мною, Мишко.....

Пропоную дівчині чай і вона сідає на м'який диван.
Яка ж вона мила в моїх штанах та футболці.
А ще смішна.
Вона запитує про офіціанток у казино, і я розповідаю правду.
Хотів запитати, що вона там робила, але краще вранці. Боюся, що зірвусь на крик і вона втече не дивлячись ,що на вулиці ніч .
Може, їй потрібні були гроші, підзаробити хотіла. І була не в курсі, які у нас працюють дівчата.
А в тому, що вона була не в курсі, я певен.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍