Читати книгу - "Біжи або кохай, Люсі Лі "

Глава 10.2

Дорогі друзі, хочу попередити ця глава вийшла досить важкою і тут присутня сцена насильства.

 

Думки, теплим потоком, понесли мене в бік нашої останньої, зі Стасом ночі. Від спогадів про гарячі пестощі, що дарував мені чоловік, по тілу розпливлася приємна млявість. Згортаючись теплим клубочком в низу живота.

Ноги, під впливом замутненої свідомості, самі мене кудись понесли. І я зловила себе на тому, що посміхаючись дорогою як блаженна, випадково вирушила в протилежний бік від вітальні. Куди наказав мені йти Стас. 

Опинившись у зовсім незнайомому мені вузькому коридорі, розгубилася. Та почала тупо товктись на місці. Адже будинок я знала ще погано, Нат так і не встиг мені провести екскурсію. А варто було. Адже садиба була досить великою і, швидше за все, була поділена на дві половини.

Мені б повернутися назад і спокійно чекати на повернення господаря. Але це була б не я, якби не скористалася тимчасовою свободою, вирушивши на розвідку, поки поряд немає мого особистого наглядача. Аж раптом це мій шанс і я знайду нагоду втекти звідси. 

Повільно пробираючись напівтемним коридором, зупиняюся біля кожної двері, яких було тут достатньо, та прислухаюся. В черговий раз переконавшись, що там тихо смикаю ручку на себе, але до мого глибокого розчарування майже всі вони виявляються замкнені. 

І так захопилася цим процесом, що не одразу помітила, що за мною вже спостерігають.

- Які люди й без охорони, — з єхидцем протягнув знайомий мені до тремтіння голос.

Від звуку якого по тілу поповз липкий холодний страх. Забувши як дихати й не відчуваючи ніг, я повільно розгортаюся, щоб подивитися в сталеві, майже прозорі очі Віктора. Які зараз горіли ненавистю та палким передчуттям кривавого бенкету.

- Вікторе? - тихо видихнула.

- Мені приємно, що ти мене не забула, крихітко. Але я на тебе трохи ображений, — примхливо скрививши нижню губу, прогугнявив чоловік. - Ти нажалілася на мене цій безсоромній дупі — Нату. І це дуже погано ..., а я ж до тебе з усією душею. Хотів по-доброму. Щоб за взаємною згодою, — говорячи це, чоловік почав повільно наступати. 

- Чого ти хочеш від мене? - Мій голос нервово здригнувся, поки я намагалася рукою намацати ручку дверей, щоб скритись в кімнаті.

- Чого я хочу? Хм.. – чоловік вдав, що серйозно задумався. - Помсти, — розпливаючись у зловісній посмішці, хрипко видихнув.

І почав ще швидше насуватись на мене, майже блискавично. Від страху, я зажмурившись з силою втиснулася спиною у двері, ніби могла просочитись крізь них. 

Мить, і мене жорстко схопивши за плечі, віддерли від тих дверей. Відкриваючи їх в інший бік, та з силою вштовхуючи мене всередину кімнати. 

Не втримавшись на ногах, я боляче шльопаюся на попу. Затуманений страхом мозок не встигає зрозуміти, що потрібно встати на ноги або хоча б спробувати відповзти. Як мене зверху придавлює важким чоловічим тілом, а шию обпалює хрипке дихання.

- Ну, ось ми нарешті на одинці, крихітко. Тепер ти не відвертишся від мене, — прозору райдужку світло — сірих очей почала заповнювати тягуча пітьма. Та враз обличчя Віктора перекривила страшна гримаса, майже вищир. Напевно, з таким виразом вбивають або щонайменше калічать.

Я спробувала  смикнутись під важким чоловічим тілом, але без успіху. Кисті моїх рук, вмить міцно охопили обпалюючи жорстким дотиком, та підняли над головою. 

Моє тіло було міцно придавлено до холодної підлоги, так що я майже вже не відчувала його. Перед очима від страху та розпачу попливло, а горло здавило, від підступивших сліз.

Тільки не розплакатися, тільки не перед цим виродком. 

Я зморгнула, і спробувала вичавити з себе, хоч щось членороздільне.

- Навіщо я тобі? Ти ж знаєш, що я не доторканна, — сковтнувши ком, хрипко видихаю. Його обличчя було зараз так близько від мене, що я відчувала на собі важке дихання. 

Погляд чоловіка, що секунду тому вже жадібно оглядав моє тіло, вибираючи з чого почати свій кровавий бенкет, повернувся до мого обличчя.

Ой леле, краще б я цього не бачила. 

Помутнілі майже божевільні очі видавали несамовите звіряче бажання. Первинне, лячне.

- А мені начхати, — розпливаючись у хижому вищиру, зневажливо випльовує чоловік мені в обличчя.

- Якщо ти мене хоч пальцем зачепиш, я… кричатиму, — мене вже трясло від жаху, та паніка все більше накочувалася, сковуючи тіло. - І коли мене прийдуть рятувати Стас тебе вб'є. 

- А ти спробуй, і побачиш, що тоді буде, — небезпечно блиснувши очима прошипів майже мені в губи.

Але мій організм вже був у такому панічному стані, на межі втрати свідомості, настільки цей чоловік вселяв мені страх і огиду, що я вже не мала можливості розмірковувати, що саме буде. Тому, набравши повні легені повітря що сили вигукнула:

- Допоможіть!  

Тієї ж секунди мою вилицю обпік хвиський удар на розмах. Я відчула як від болю умить задзвеніло у скронях.

- А-ай, — я мимоволі видала стогін, та зажмурила очі, з яких одразу бризнули сльози.

- І це тільки попередження, — гулко просипів цей маніяк, та в ту ж мить вп'явся своїм липким ротом мені в губи. 

Забувши як дихати, горло обпекло в огиди, я спробувала засмикнути головою. Замикавши, спробувала стиснути зуби, але всі мої слабкі тріпотіння були марними. Чоловік був набагато сильнішим від мене.

Поцілунок виродка було ще не найстрашніше що мене очікувало. Холодні сталеві пальці поповзли вгору по моєму стегні задираючи край сукні-сорочки вище коліна. І шкіру під ажурною білизною враз обпалило колючим дотиком.

- Ні, — ледве не плачучи, спробувала вкотре вирватися, але зробила ще гірше. Бо чоловік ще щільніше мене стиснув, завдаючи пекельного болю. Потім різко опустивши голову вниз, зубами розірвав ґудзики на моїх грудях, відкриваючи ліф мого бюстгальтера.

- М-м-м, — хрипко простягнув, охоплюючи своїм ротом і боляче кусаючи рожеву верхівку грудей, що просвітлювалася крізь тонку тканину.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍