Читати книгу - "Стосунки на годину і більше, Емілія Дзвінко"

Розділ 17

—  Доброго вечора, —  вітається дзвінким голосочком Вікторія і одразу з порога лізе обійматися і цілуватися до Кирила. Добре, що хоч цілує в щоку, а то взагалі сором втратила. Чоловік поряд, а вона вішається на мого фіктивного.

Я відсуваюся і даю можливість цій дівці відірватися  а повну. Хоче Кирило, щоб я була гостинною і милою, значить буду. Але ж це капець як складно з такими людьми. Обережно зиркаю на Кирила. Він натягнув беземоційну маску, тож зчитати чи подобається йому поведінка Вікторії неможливо. А от Артему явно не дуже приємно дивитися на це, але він намагається усміхатися. Зі штучно-задоволеним виразом обличчя тисне руку Кирилу і вітається зі мною. Ну, на відміну від Вікторії, той хоч звернув увагу на мене, бо дівчина явно без такту і навіть “Привіт” мені не сказала. Чого вона добивається? 

—  Проходьте у вітальню. Їжу привезуть за 15 хвилин, —  запрошує гостей Кирило.

—  Ми з Артемом привезли з Італії таке смачне вино, —  продовжує щебетати Вікторія на ходу знімаючи свій легкий ллянний піджак. Тепер я можу оцінити її у всій красі.

Коротка бежева сукня на запах, вище колін. Ловлю себе на думці, що романтичний стиль одягу Вікторії так само личить, як і образ спокусниці в якому вона була попереднього разу.  Артем в лляній сорочці та легких білих котонових штанах. Добре, що хоч не вдягнули вечірню сукню та смокінг. 

—  Я вже не можу дочекатися, коли скуштую лобстера із соусом Айолі та овочами на грилю. Давно не була в нашому ресторанчику, треба буде якось сходити, —  Вікторія з такою впевненістю говорить до Кирила продовжуючи мене ігнорувати, що мені її аж трохи жаль, бо прийдеться розчаруватись. 

—  Сьогодні в нас стейк з ягняти та овочева сальса. А на десерт подвійна порція морозива, — не відмовляю собі в задовленні повідомити наше меню.

—  Це жарт такий? —  квадратними очинятами дивиться на мене Віторія. Чудово, нарешті помітила.

—  Ні, ми з Кирилом вирішили спробувати страви з нового ресторанчика. Його в інтернеті так всі хвалять, тож не втрималися, — дивлюся на Кирила в пошуках підтримки. І о диво, я її отримую. Він сам підходить до мене і цілує в маківку.

—  Спробуємо щось нове, —  каже хлопець.

Мені цього достатньо, щоб порадіти. Якби можна було фоткати, то я б взяла і зафіксувала в цей момент обличчя Вікторії. Так, крихітко сьогодні змінюємо правила!

—  Але я думала, що їжа буде з нашого ресторану, —  робить ще одну спробу дівчина. Дивна така, який “наш” ресторан, якщо вона одружена, а чоловік з боку стоїть. 

—  Вікі та годі тобі, ти ж любиш стейк з ягняти. Якщо хочеш завтра сходимо і поїмо твого лобстера, —  втручається Артем і намагається вгамувати свою дружину. 

—  Ти правий любий, —  награно усміхається Вікторія. — Хоч би ягня було свіже, а то цих нових ресторанів понавідкривається, а за якість далеко не всі дбають, —  зиркає в мою сторону.

—  Це я обирав, —  заступається за мене Кирило. Я навіть не думала, що це так приємно. Відчувати, що він мене підтримує.

Вікторія сідає на край дивана, поруч неї вмощується Артем. Він більш розслаблений ніж дівчина, а ще не так вороже налаштований щодо мене. Хоча його погляди мені не подобаються, бо в них є зайвий підтекст. Я не можу довести, але відчуваю це. Кирило сідає у м’яке крісло навпроти них і садить мене собі на коліна. Це так несподівано. Але я намагаюся не видати своїх справжніх емоцій і виглядати природно, бо це гра і так треба.

—  Бачу у вас буяє квітково-цукерковий період, —  жартує Артем, —  Це так дивно бачити Кирила таким розніженим, правда Вікі? —  Артем звертається до дружини і кладе руку їй на коліно. Дівчина здригається. Чи то від здивування чи то через те, що їй не дуже приємно. Це помічають всі, але вдають, що нічого не сталося.

—   Справді дивно, —   згоджується з Артемом Вікторія. —  У мене така враження, що я знаю іншого Кирила. 

—   Люди змінюються, — кажу я і обережно занурюю пальчики у волосся Кирила. Давно це хотіла зробити, от і привід з'явився. Він піддається мені і це виглядає так мило, ніби я приручила небезпечного хижака. Легенько усміхаюся йому і він робить те саме у відповідь. Мені починає подобатися грати фіктивну дівчину Кирила.

—   Або нам хочеться так думати, що люди змінюються, —  додає Вікторія, —  рано чи пізно ми всеодно повертаємося до витоків. 

—   Чи продовжуємо рухатися далі, —  доповнюю думку Вікторії своєю. 

—  Так, здається приїхала їжа, —  переводить тему Кирило і йде забирати замовлення. 

Пахне дуже смачно і мені не терпиться скуштувати, особливо, м’ясо. Я голодна і не збираюся вдавати тут принцесу з відсутністю апетиту. Артем та Кирило спілкуються про бізнес, а Вікторія вдає, що розуміє їх і підтримує розмову з ними. Стейк з ягняти всім сподобався, а коли справа доходить до овочевої сальси, то Вікторія одразу ж кривиться.

—  Тут болгарський перець! —   пищить  дівчина.

—  Так, болгарський перець, —  підтверджую я. —  Це ж мексиканська страва, а це такі люди, які дуже люблять болгарський перець. 

Кирило дивиться на мене з докором. Хоча я не винна, бо не спеціально замовила овочеву сальсу. Мені просто з голови вилетіло, що Кирило не їсть перець і коли я запитала по телефону, що можете порекомендувати з овочевих страв, то мені запропонували її, і я згодилася. Це й вся історія. Але ж зараз я розумію, що пізно виправдовуватися.

—  Кириле, ти ж знаєш моє ставлення до болгарського перцю, —  продовжує обурюватися Вікторія.

—  Вікі, просто не їж овочі і все, —  пропонує Артем, а коли дівчина кидає в нього вбивчий погляд, то одразу замовкає. Чому всі чоловіки танцюють танці з бубном біля цієї Вікторії? Може мені повчитися в неї?

—   Ти спеціально це зробила, —   звертається до мене Вікторія.

—  Не кричи на неї! —  Знову заступається за мене Кирило. —  Це я замовив, — заради мене каже неправду.

—   Ти ж не їсиш перець, —  нагадує йому Вікторія.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍