Читати книгу - "Його нагорода, Лія Серебро"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
-Взяти зефірчика й еклерчиків? - запитала її Анжеліка, радіючи, що нарешті мати прорвала свій кокон і першою додумалася зруйнувати мимовільне мовчання.
Раптово у двері постукали.
-Я зовсім забула переказати гроші за оплату ліфта на цей місяць і прибирання під'їзду! -зхопившись за голову, мати Анжеліки побігла відчиняти двері.
-Здрастуйте! Тітонька Маргарита! Ще раз прийміть мої співчуття! Анжеліка вдома?" - роздухарена й розфарбована Катерина стояла на порозі як ні в чому не бувало.
-Дома! Де ж їй ще бути! Добре що ти зайшла! Вона якраз збиралася по магазинах! Сходіть разом!" - відповіла мати Анжеліки і провела Катерину до неї в кімнату.
-Як ти, подруго? Знову замкнулася в собі! Це не добре! Життя триває. Батька твого не повернути, але ти маєш продовжувати жити і радіти життю! Анжеліко, Алекс дуже сумує за тобою! Вставай! Збирайся! Поїдемо з тобою і ще з деким в одне класне місце. Розвіємося!
-Що це ти так вбралася? І що за дикі стрілки в тебе на очах? - Анжеліка підняла голову з подушки й оцінила вигляд Катерини.
-Чому відразу дикі? Це лисячий погляд! Анжеліко!" - вже усміхаючись відтараторила Катерина, не звертаючи уваги на критику Катерини.
-Ні фіга собі лисячий! Ти що весь флакон підводки змалювала на себе? Вони ж майже до скронь доходять! Куди поїдемо і з ким? - запитала її Анжеліка, не відводячи очей від масивних і досить довгих стрілок Катерини. Їй вони здалися дуже смішними і Анжеліка таки мило хихикнула.
-Вийдеш, дізнаєшся! Це сюрприз! А до речі! Візьми з собою спортивний змінний одяг. Може знадобиться!
Анжеліка миттю вирушила до ванної, привела себе до ладу. Сонячна і позитивна енергія Катерини блискавично зарядила її тим самим милостивим завзяттям, що був у дівчини. Вийшовши з під'їзду, Анжеліка згадала, як давно вона не виходила на вулицю, яка чудова цього літа погода і свіже ранкове, пропахле зеленим листям і свіжоскошеною травою, літнє повітря.
-Алекс! - вигукнула вона, побачивши його з букетом квітів, поруч зі своєю машиною.
У серці її щось тьохнуло. Тієї ж секунди вона повернулася в ту реальність, в якій мала бути. У неї ж є коханий!
-Я поводилася занадто відчужено і відсторонено по відношенню до нього в ці дні... А він ось! Поруч! Він завжди поруч! Варто мені тільки простягнути руку! Яка ж я тупа ідіотка!" - промайнули думки в голові в Анжеліки.
-Милий! Я так скучила! Пробач мене, Алекс, - приймаючи ніжний і ароматний букет із ромашок, вигукнула Анжеліка, притулившись до нього і трепетно поцілувавши в губи.
-Я знав, що колись цей час настане! Що твоя тонка і вразлива душа нарешті забажає зустрічі зі мною. Я так сумував, але боявся потривожити тебе Анжеліка. Я був упевнений, що ти відштовхнеш усі мої спроби зблизитися з тобою. Знаю, тобі потрібен був час, щоб відійти морально від смерті батька. Тільки єдине питання, Анжеліко... Чи довго ти збираєшся грати моїми почуттями? То наближати, то віддаляти мене, без жодних на те пояснень?" - винувато посміхаючись, і свердлячи своїми темними, повними пристрасті очима, прошепотів їй на вухо Алекс.
У Анжеліки від його слів боляче стиснулося серце в грудях. Від його оксамитового шепоту поповзли мурашки по її тілу розміром із велику повітряну кулю. Збентежена, вона відвела голову вбік і помітила, що Катерина все ще стояла осторонь, терпляче спостерігаючи за їхнім діалогом.
-Дякую, що приїхав, Алекс. Куди ми їдемо? Катька сказала, що це свого роду сюрприз. Ми їдемо всі разом? - запитала вона нарешті.
-Так, ангеле мій, сідай у машину, поїдемо в ліс! Ти грала в пейнтбол колись? - з неприхованим запалом запитав її Алекс.
-Ніколи! Здається, мені не подобається ваша затія. Алекс! Ну який до біса пейнтбол! Що це взагалі таке? О!.. Едуарде! І ви тут? Здрастуйте! Я так розумію, ми вчотирьох будемо? - не приховуючи здивування видала Анжеліка, сідаючи в машину.
-Думаю, класна компанія! І день обіцяє бути насиченим!" - сказала Катя, сідаючи разом з Анжелікою на заднє сидіння машини.
У передчутті майбутніх розваг компанія вирушила в ліс за містом. Тільки іноді, незадоволена Анжеліка нервово зітхала і відверталася від Катерини з обуреним виразом обличчя, дивитися у вікно. Їй хотілося всю дорогу провести з Алексом на передньому сидінні, а там сів Едуард. Та й до того ж вона знала, що Едуард одружений. Тоді якого біса вони взяли з собою Катерину?
-"Через одне місце все якось!" - зітхаючи, промовила Анжеліка.
-Чим ти незадоволена? Що ти маєш на увазі? - спокійно, не нариваючись, запитала її Катерина.
-Він же одружений! Ти пам'ятаєш? Навіщо він тут? - прошепотіла їй Анжеліка.
-Нічого поганого ми робити не збираємося! Він просто друг твого Алекса, а я твоя подруга. І ми їдемо в ліс грати в пейнтбол!" - розклала все по поличках Катерина.
-У тебе все так просто! Я ж пам'ятаю, як тоді в кав'ярні, ти звивалася перед ним і фліртувала! Тобі мало твоїх хлопців і залицяльників? Дивись не вляпайся! Мені потім твої соплі й слину витирати, якщо обпечешся!
-Ти типу переживаєш за мене подруга? Зізнаюся так, я поклала на нього око! А чому б і ні! А раптом він не любить свою дружину і нещасний з нею? А я молода і красива подарую йому любов і щастя? І упакована не погано! Приватна клініка... Гарний лікар!" - розмріявшись, напівпошепки Катерина повідала Анжеліці.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Його нагорода, Лія Серебро», після закриття браузера.