Читати книгу - "Дозволь мені залишитися на ніч , Кетрін Сі"

Відкриваю очі. Невже заснула у ванній? Перевіряю мобільний, але жодного повідомлення чи пропущеного дзвінка немає. Годинник показує вже за дванадцяту ночі. Я дійсно заснула у ванній, як чудово. За вчорашній день я не випила ні грама алкоголю, це успіх. 

Вилізаю з води, витираюся і одягаю піжаму. Волосся сушити не буду, до ранку саме висохне. 

Коли я вийшла, то побачила Клінтона, що спав на дивані, у нього не було ковдри, тож я дістала запасну з шафи і вкрила його нею. 

Зранку я прокинулася від дзвінка комісара, це було близько п'ятої ранку. 

— Бет, ми знайшли її! 

— Я зараз приїду, зачекайте на мене, — встаю з ліжка. 

— Гаразд, зустрінемося за адресою, що я тобі зараз відправлю. 

В мене не було часу навіть зібратися нормально, тож я вдягла перше, що попало під руку. Взяла ключі та телефон і швидко вийшла з квартири, щоб не розбудити Клінтона, нехай поспить, а як прокинеться, то вже й Сільвія буде в безпеці. 

Виходячи з під'їзду я зіткнулася з Джеромом, його не вистачає тільки. 

— Ти куди в таку рань? — вочевидь чоловік ходив в магазин, у нього в руках пакет з продуктами. 

— А ми настільки близькі, що я маю доповідати вам? — оминаю його і прямую до парковки.

— Куди ти зібралася? — хапає мене за передпліччя. 

— Не чіпай мене. 

— Бет, ти взула різне взуття… навіть в Аннесі ти ніколи так не ходила. 

— В мене немає часу балакати з тобою! — сідаю в салон авто і Джером також. — Ти що робиш? А ну швидко виходь! 

— Ні, я поїду з тобою. 

— Тоді я візьму таксі, — дістаю телефон. 

— Настільки ненавидиш мене? 

— Так, — дивлюся на нього. — Я дуже сильно ненавиджу тебе, Джеррі. 

— Зрозуміло. — виходить з мого автомобіля і грюкає дверима. 

— Козел. — заводжу двигун і рушаю з місця. 

Навіщо взагалі влаштував цей цирк? Я тоді його не розуміла, а зараз ще більше не розумію. 

Дорога до місця призначення зайняла меньше п'ятнадцяти хвилин. Це житловий район, я колись була тут, не найкраще місце. Паркую авто і виходжу, помічаю комісара, він з кимось свариться. 

— Де Сільвія? — перериваю їх сварку. 

— Бет, тут таке діло.. 

— Вона мертва? 

— Боронь Боже! Її забрали на швидкій, вона не в найкращому стані зараз, але є ще дещо.. біля неї був знайдений труп, а в руках ніж.

— Вона когось вбила?

— Ймовірно, що так, проте ми маємо перевірити всі варіанти, Сільвію могли підставити. 

— Могли.. ви бачили відео, що я надіслала вам? 

— Так, ми вже відправила людей на пошук Міранди та розіслали повсюду її фото, якщо вона ще в країні, то не зможе її покинути. 

— Зрозуміло, — опускаю погляд і помічаю дійсно різні кросівки, один білий, а інший сірий, модель однакова. — Дякую, що допомагаєте. 

— Чесно кажучи, ми колись дружили з вашим батьком, — дивуюся. — Але життя повело нас у різних напрямках.

— Я й подумати не могла… батько ніколи не говорив про своїх друзів, та й додому нікого не кликав, лише партнерів по бізнесу. 

— Твій батько не змінився з роками, він завжди нікому не довіряв, тому й не заводив друзів. 

— Якщо ви не проти, ми зможемо якось повечеряти разом? Мені було б цікаво послухати про тата в молодості. 

— Звичайно, я також радий буду дізнатися, як у нього склалося життя. 

Комісар сказав, що зараз не варто їхати в лікарню, як тільки можна буде, він напише мені, тож я поїхала додому, потрібно зібратися на роботу. Сьогодні зустріч з партнерами, що допоможуть мені відкрити офлайн магазин у торговому центрі. 

— Бет, ти де була? 

— Твою маму знайшли, але до неї зараз не можна. 

— Чому? 

— Вона у лікарні, проте не хвилюйся, вона в порядку і жива.

— Це чудово… а коли можна буде поїхати?

— Як тільки дозволить комісар, тоді й поїдемо. 

— Гаразд. 

Клінтон ліг далі спати, а я зібралася і виїхала на роботу. Ще один складний, робочий день чекає на мене. 

Лізі до мого приїзду вже підготувала кабінет для переговорів. 

— Я випишу тобі премію, ти чудово працюєш! 

— Мені подобається тут працювати, моя начальниця дуже добра та мила дівчина. 

— А ти чудово вмієш робити компліменти. 

— Приїхали, — сповіщає один з працівників.

— Всі готові? — кивають. — Чудово, тоді, якщо ми домовимося про відкриття магазину, підемо на вечерю в дорогий ресторан!

— Яка гарна мотивація, — всі оцінили цю ідею. 

За п'ять хвилин, до кабінету увійшли троє людей.

— Доброго дня, ми раді вас вітати у “МебліБуд”! — помічаю серед людей, що зайшли — Джастіна. 

— Привіт, Беатріс. — вітається.

— Так, привіт, — стає трохи ніяково. — Не знала, що ти зайнявся інвестиціями у бізнес. 

— Я також був здивований, коли побачив твоє ім'я, як власника “МебліБуд”. 

— Ви знайомі? — перебиває Лізі.

— Так, ми навчалися разом. — пояснюю я. — Давайте тоді починати, щоб не витрачати час. 

Весь час поки я розповідала наш план розвитку магазину та стратегії, що ми будемо використовувати, Джастін не зводив з мене погляду, через це, я почувалася не в своїй тарілці. 

— На цьому все, сподіваюся вам сподобалась презентація, — у кабінеті вмикають світло. 

— Я хочу інвестувати, — продовжує дивитися на мене. — Мені подобається ця ідея. 

— Мені також, — другий інвестор.

— А мені ні, — третій. — Що такого перспективного, ви тут побачили? 

— Якщо вам не подобається, двері там. — Джастін вказує напрямок. 

— Дякую за підказку, — встає і покидає кабінет. 

— Давайте підпишемо контракт?

Батько пишався б мною, я змогла досягти успіху. Ця думка не покидала мене весь вечір. Джастін покликав всіх на вечерю за його рахунок, всі погодилися, оскільки ми й так хотіли командою піти повечеряти. Ресторан обирав Джастін, я навіть не знаю де він знаходиться, ми їхали на таксі сюди, оскільки всі розуміли, що будемо пити. Я наприклад вже достатньо випила і вийшла покурити. Сьогодні я знову не пішла до Деніса, щоб вибачитися, я погана подруга.