Читати книгу - "Безцінний"

версії. На жаль, найефективнішій, коли йдеться про охорону нелегальних зібрань, коли хтось не бажає бачити в себе поліцію, що збирає речові докази після пограбування.

— Тобто?

— У цьому приміщенні суцільна темрява не через те, що вікна завішані, а тому, що їх замуровано. А картини висять на додатковій стіні, і між цими двома стінами є півметра простору. Якщо картина ворухнеться на оцю одну десяту міліметра, спеціальний механізм заховає її всередину, рятуючи не тільки від крадіжки, а й від пошкоджень. Євреї розробили цю систему, щоб мати змогу зберігати найцінніші твори, не застосовуючи куленепробивне скло. У музеях в крайньому випадку вони доречні, але жоден колекціонер не заплатить кілька десятків мільйонів за, скажімо, Марка Ротко[44], щоб потім милуватися ним через шибку. Ця система ідеальна. Картини знаходяться не в рамах, а одразу за рамами, на спеціальних повзунках. Один рух, і шасть — немає картини.

— Супер. На це є якесь рішення?

— На все є. Але я мушу подумати. А зараз ходімо до ліжка.

— Тобто?..

— Тобто спати. Останній шанс на відпочинок, від завтра працюємо двадцять чотири години на добу.

5

Integrity — це одне з неперекладних англійських слів, яке може означати як інтегральність і сполучність якоїсь системи, так і чесність та справедливість людини. Отже, у моральному сенсі слово integrity є винятково сильним поняттям, яке означає осягнення цілісності через порядність і зречення брехні. Прекрасний термін, водночас слово-ключ у девізі корпусу Військової розвідки армії Сполучених Штатів. «А передусім буду справедливий, бо правда веде до перемоги».

Капітан Кліфтон Патридж думав про кредо своєї установи і про те, чи не було б чесніше — справедливіше — казати всім солдатам, що відтепер вони служитимуть брехні та маніпуляції, замість того, щоб наказувати їм виголошувати зі сльозами на очах піднесені штампи, в яких немає ані крихти правди. А от наказувати повторювати це офіцерам розвідки, робота яких за визначенням має у своїй основі несправедливість, — це вже так курйозно, що якби мали голови на плечах, вибухали б сміхом під час присяги.

Колись пояснював собі, що так треба, що ідеологія важлива, що мета виправдовує засоби. Та невже? Яка в дідька мета? Метою кожної армії, взагалі кожного військового має бути захист слабших побратимів від агресора. Тим часом потужна армія США ніколи у своїй історії не була вимушена захищати своїх громадян, оскільки американські громадяни ніколи не зазнавали нападу. Вони ніколи не тремтіли по домівках, очікуючи вістей з фронту, ніколи не потребували захисту мужніх воїтелів від лихих людей, які приїхали по їхні землі, майно й життя.

Але оскільки армія вже існувала, то їй треба було дати можливість діяти. Тому американські військові замість того, щоб служити громадянам, служили егоїстичним інтересам влади і більш чи менш розсудливій політиці і відряджалися в різні куточки світу, щоб там гинути не заради людей, а лише заради капіталу, влади і політичних інтриг.

Так, навіть офіційно американська армія служила не правді, а брехні. Неофіційно — він це чудово знав — вона коїла такі речі, за які цивільні потрапляли за ґрати, а в деяких штатах — прямо на електричний стілець. І попри це, траплялися настільки брудні завдання, що цієї паракримінальної організації з річним бюджетом у шістсот вісімдесят мільярдів доларів було недостатньо. Що треба було додатково робити замовлення різним приватним військовим організаціям, тобто — звичайним найманцям.

Так міркував собі капітан Кліфтон Патридж, дивлячись на здобуті по знайомству копії натівських документів, із яких випливало, що майор Анатоль Ґмітрук, єдиний знаний йому взірцевий військовий, перебуває на території Сполучених Штатів.

6

Гермод не займався теоретичними розмірковуваннями морального походження. По-перше, йому на це було наплювати, по-друге, був надто зайнятий. По-третє, давно вже усвідомив, що закони ринку безжальні, і якщо хтось має замовлення та гроші, то хтось інший точно це замовлення виконає. Чому ж тоді мав обирати життя у злиднях, якщо для жертви це не мало жодного значення? З надією, що в наступному житті його буде винагороджено за чуйне серце? Дурниці та й годі.

Цього разу замовлення було просте, особливо порівняно з попередньою акцією у Польщі. З професійного погляду не мало жодних вад. Потрібно було лише простежити, щоб себе скомпрометували особи, які й так наполегливо робили усе для компрометації. Підштовхнути до злочину осіб, у яких злочинного наміру навіть на думці ніколи не було, — це просто. А підштовхнути до злочину осіб, які власне планують акцію, — для цього навіть не треба таких, як він, спеціалістів, досить було б поговорити з місцевим дільничним, щоб він між гамбургером і пончиком зазирнув за вказаною адресою, аби прислужитися вітчизні й заслужити відзнаку.

І одна особа до ліквідації. Державна чиновниця без військової підготовки та кримінального досвіду, змушена діяти на чужій території, а про завдання не має жодного уявлення. Правду кажучи, стрілянина буде марнуванням цінних матеріалів, достатньо влучно кинути камінь, коли, перечіплюючись, тікатиме лісом.

Як кажуть американці, просто, наче з’їсти шматок торта. А вишенькою на торті є отримана від замовника інформація, що однією з цілей є сміливець, який понівечив його плани в Татрах. Його навіть не треба вбивати, досить зробити так, аби він на довгі роки осів у американській в’язниці. Там уже інші подбають про його перевиховання.

7

Протягом наступних кількох днів зустрічалися лише вечорами в лофті на Меркер-стріт, крім цього, кожен робив усе, що міг, аби якнайкраще підготувати свою частину операції.

Ліза Тольґфорс зникла з їхніх очей, вечорами ненадовго з’являлась і майже не озивалася; усі розуміли, що вона з’являється лише з ввічливості, щоб вони, бува, не подумали, що вона дала задній хід. Ніхто її не розпитував, ніхто до неї не чіплявся, навіть Ґмітрук залишив у спокої. Усі знали, що у вирішальну мить усе залежатиме тільки від неї.

Анатоль Ґмітрук зосередився на тому, що мало відбутися після крадіжки. Тольґфорс неодноразово підкреслювала, що вкрасти може кожен. Достатньо увійти й забрати. Але вкрасти, втекти зі здобиччю й не дати себе спіймати — це вже справжнє мистецтво. Саме цим і зайнявся Ґмітрук, який набридав їм подробицями та мапами, показував, де стоятимуть автомобілі для втечі, наказував тренуватися їздити на цих авто, щоб потім не гаяти цінних секунд на пошуки вмикача фар. Планував також кілька різних способів диверсії для відвернення уваги охорони.

Кароль Бознанський винайняв дім у щасливої Бриджет, заплативши за півроку наперед і подвоївши комісійні, що привело її в стан такої нірвани, що вона мало не літала від щастя. Згодом Кароль описав це словами: «Піднеслася