Читати книгу - "Кровна магія: у пошуках Проклятої Королеви, Ляна Аракелян"

Я підійшла до старого ельфа. Він зняв із руки браслет, якого не було видно під рукавом сорочки й надів на моє зап’ястя. На товстому срібному ланцюжку бовталися вісім золотих куль.

– Не знімай його, – тихо шепнув старий. – Прийде час, він тобі стане в пригоді. І не показуй нікому. Не варто хизуватися цим подарунком.

– Дякую, – присіла я в реверансі.

– Йди вже, шукачка пригод, онука Уланьяра Семисильного, – усміхнувся Самаекеш і легенько торкнувся пальцем кінчика мого носа.

І я, озираючись, пішла разом з усіма. Старий ельф довго дивився нам услід. Чи мені просто здалося?

Я взяла за руку Германа. Він міцно стиснув мою долоню, немов боявся втратити. Хотілося вдихнути рідний запах ялівцю і вербени, але ніс уловлював тільки огидний сморід тухлої риби. Сік войлінту магії не піддався. Швидше б дістатися до Семиводної, щоб змити цей мерзенний запах!

– Ти внучка Уланьяра Семисильного? Я правильно зрозумів? – голос Богріса схвильовано тремтів.

– Я сама тільки сьогодні дізналася про це, – шукаючи підтримки, я подивилася на Германа. Він легенько дряпнув мою долоню – все гаразд.

Вночі ніхто не побачить моїх червоних, мов буряки, щік. Я прекрасно пам’ятала, як уперше Гера так само ледь дряпнув долоню в гуртожитку.

– Олишаїти! – Кхибра дивилася на мене так, немов перед нею була не я, а богиня. – Він же – легенда!

Лікраніель і Тіатаріасса вражено мовчали.

– Тільки більше нікому не розповідай про це, – порадив Вася. – Хто зна’, що може трапитися.

До мене лише зараз стало доходити, що насправді стало усім відомо. Серед нас є ворог. Хитрий, розумний і підступний. Він може будь-якої миті вдарити в спину. І ця інформація тепер відома і йому.

– Клятва богам! – випередив мене Рані й зупинився. Усі наслідували його приклад і завмерли. – Усі, хто знаходиться тут, присягніться пресвітлим богам, що нікому не розповісте про почуте.

Коли клятву було виголошено, мені стало трохи легше. Але мої підозри щодо Іггірії, Канріки, Діерга і Ши-Ранси нікуди не зникли. Навіть попри те, що Іггірія допомогла вилікувати Геру, ось так. Щоправда, моя зайва підозрілість теж до добра не доведе. Так і параноїком можна стати! Скоріше б Рані виявив шпигуна!

Наш невеличкий загін тією ж непримітною стежкою повернувся до підніжжя Місяцегладі, де на нас чекали ельфи та крехтенслокси, які дрімали, поклавши страшні голови на велетенські лапи.

– Схованку перевірили? – поцікавився у Канріки Скріраніель.

– Так, можемо ночувати. Тільки всі не помістимося, та й пост потрібно залишити. Хто зна’, які гості можуть до нас завітати? Не думаю, що Діти Сутінку так легко від нас відстануть.

– Лікраніель, Василь і я на посту. Решта – спати. Зміна щопівгодини. Усі, крім Рути, Гери й Альга, змінюють один одного. Ви троє – спите, поки вас не розбудять. У вас сьогодні важкий день.

Канріка кивком покликав за собою. Він підійшов до схилу Луногладі, приліг, понишпорив у траві й на щось натиснув. Пласт землі відійшов убік. Діерг та Іггірія одразу ж зробили два тьмяних імпульси-вогники. Перед нами відкрилася неглибока землянка. Вниз вели короткі сходи. На долівці – накидано сіно і пара туго набитих сінників. Один вузький, другий широкий.

– Це ваш із Герой, – вказала на вузький сінник Іггірія. І повернулася до хлопців: – Ви вже вибачте, але ми з дівчатами спатимемо теж на сіннику. Вам – сіно.

– Нам не звикати, – гмикнув Канріка.

Ши-Ранса, Тіа, Іггірія та Кхибра вляглися бочком на матрац, кожна загортаючись у власний плащ. Ши навіть натягнула каптур на очі. Альгін, Діерг і Гріс сяк-так розмістилися на сіні.

Гера розстелив свій плащ, а свій я зняла, щоб нам було чим укритися. Сіно сіном, але тут вогко. Ми вляглися обличчям один до одного та сховалися від усіх під плащем, а Іггірія приглушила вогні. Канріка, що стояв увесь цей час біля входу, щось натиснув зсередини й пласт землі закрив отвір. Відразу стало парко.

– Ми тут задихнемося, – озвучила мої думки Кхибра.

– Не задихнетеся, – Канріка вперся рукою кудись угору і витягнув грудку землі з травою.

Дихати й справді стало легше. Канріка ліг майже біля самісіньких сходів.

Герман міцно обійняв мене і пригорнув до себе. Я щасливо усміхнулася і хотіла ткнутися в груди коханого, але сморід липкого соку войлінту на обличчі одразу нагадав про себе – Геркіна сорочка прилипла до щоки. Я відсунулася і поклала руки йому на груди й відразу почула, як часто б’ється його серце. Для мене це був найкращий звук на всьому білому світі. Гера трохи відсунувся і торкнувся губами моїх губ. Я завмерла від щастя. Навіть смердючий сік не завадив.

– Тільки, будь ласка, без оргій, – злобно прошепотіла Ши-Ранса. – Не вистачало нам стати свідками ваших бурхливих почуттів.

Завидюща баба! Заздрить, що її Рані на посту, а не під боком.

Я відчула, як губи Германа розтягуються в усмішці.

– Не дочекаєшся, – тихо шепнув у темряву землянки Гера і погладив мене по спині.

Я танула від його дотиків. Хотілося потертися щокою об його щоку, але зупиняв безглуздий сморідний сік: не вистачало ще прилипнути одне до одного. От реготу буде зранку! Я тихесенько реготнула, уявивши цю картину. Ши-Ранса гучно пирхнула.