Читати книгу - "Знахар, Міхал Шьмеляк"

вихідні, і то не всі. Я багато подорожував Польщею і майже не спілкувався з простими громадянами. Не доносив, нікого не бив дубинкою, я просто... Хм, я тримав руку на пульсі.

– І чим пан займався?

– Вибач, це секрет.

– Ваша таємниця досі вас зв’язує?

– Це така таємниця, що ми один одного не знаємо.

– Розумію.

– Приходь на горілку, поговоримо, познайомимося, – раптом запропонував Квасек, кидаючи недопалок за огорожу садиби. Вражаючий подвиг, який викликав би щире захоплення у молодших школярів.

– На горілку? – здивувався Кшисєк.

– Колего, у мене не було гостей майже двадцять років. Ніхто з місцевих не заскочить, бо, як ти сказав, бояться. Ти не боїшся, ходиш по дому Зенобії, як по власному.

– Я хотів подивитися, як виглядає житло цілительки.

– Як казав мій дядько: пиздиш, аж приємно чути. Ви приліз сюди, тому що ви, я маю на увазі, ви, Якуб і той поліцейський, думаєте, що її вбили. Вони послали тебе винюхати.

– Мене ніхто не посилав, я сам хотів шукати докази.

– Ну, я мав рацію, що ти не віриш у випадковість.

Холера, вляпався, як школяр. Агент Мальдер, блін!

– Не віримо.

– Я теж не вірю, колего. У тебе є ще одна причина заглянути до мене. Це вже третя.

– Третя?

– Так. Перша – моє минуле. Друга: гра в слідчого. Третя — горілка, а в мене найкраща — російська.

Кшисєк злегка посміхнувся й кивнув. Мабуть, це був вираз згоди на візит.

– Чому ви не вірите, що це був нещасний випадок, що вона просто вчаділа?

– У мене є свої причини.

– Які? Теж секрет?

– Прийдеш по горілку, дізнаєшся, – відповів Квасек і почав витягати з пачки чергову сигарету.

– А пан не підбадьорить мене якось? Можливо, трохи інформації?

– Трохи інформації, кажеш. Дам тобі щось, щоб підбадьорити, чому б і ні.

Кшисєєк сам собі дивувався, але відчув, що міг би з цим незнайомим, що не кажи, типом цілу ніч розмовляти за горілкою. Такий тип людини чи талант, який культивується в Службі безпеки, щоб легше витягувати інформацію з підозрюваних?

– А якби я тобі сказав, що я знав чоловіка, який два дні тому перевіряв цей газовий обігрівач, і все було добре? Чи проллє це якесь світло на це питання?

– А пан знає? Якщо так, то чому ви не звернулися з цим до поліції? Хто як хто, але ви?

– Хочеш сказати: есдек з плоті і крові? Такий тим більше не піде до поліції, бо не бажає більше мати нічого спільного з "фірмою"... Але решта оповіді біля каміна та за пляшкою.

– Коли я маю прийти?

– Коли хочеш. Сьогодні, завтра, наступного тижня, поки ти ще тут. Був час, коли не потрібно було особливо анонсувати світські візити. Прекрасні часи. Але ти прийдеш, я впевнений, що прийдеш. Цікавість змусить.

– Можливо, не змусить, але підбадьорить, – сказав Кшисєк.

– Може бути. Ну, а тепер забирай велосипед, я позамикаю, а ключ назад під цеглу. Тільки не забери моєї "україни". "Не пий горілки, не пий вИна, купи собі велосипед "Україна", - як колись казали.

Кшисєк навіть не запитав, звідки цей тип знає про ключ. Просто сказав "до побачення" і сів на велосипед. Згідно з сьогоднішнім списком, він мав ще одну позначку на маршруті подорожі через людей, замішаних у справу Зенобії. Якщо Вероніка вірно пояснила трасу, за якихось двадцять хвилин він мав би поставити велосипед перед будинком священиком і тиснути руку вікарію.



Кшисєк не почувався добре в церквах. Він був класичним поляком, тобто "практикуючим невіруючим". Святвечір? Та будь ласка, він і коропа з’їсть, і подарунок і сам дасть, і прийме, і для неочікуваного гостя місце знайдеться, десь збоку, але ж є таке. Сіно та облатка – бажано, щоб вони були залучені до різдвяного номера місцевої газети. Великдень? Яєчки, кошик і молитовна пика, потім три дні їжі і горілочки. Весілля та похорони? Обов'язковий. Буває, що з розгону в неділю до церкви або коли є якась справа з Богом, наприклад, наближається сесія або у пухлина мозку, яка, безумовно, смертельна, з'явиться. Як тривога, то до Бога, і як кажуть американці: атеїстів в окопах немає.

Чому Кшисєк не дуже добре почувався в церкві? Все хіба через специфічній настрій, який створювала сама будівля. Заходиш і відчуваєш, ніби твою душу при вході конфіскував ангел у чині гардеробника. Навіть якщо ти ступаєш якомога тихіше, десятки херувимів і святих, прибитих навіки до стін і колон, дивляться на тебе, як на злодія, що з кожним кроком краде їхній дорогоцінний спокій. Гротескно розп'ятий Месія завжди дивиться в стелю або споглядає на підлогу. Незважаючи на те, що художник випив відро горілки, щоб надати йому вигляду людини, яка вмирає у своєму творчому божевіллі, він все одно завжди виглядає, як хіпі під кайфом. Можливо, якби одного з цих доморощених скульпторів розіп’яли перед іншими, це мало б якийсь ефект. І, нарешті, ця мішанина віруючих, переважно тих, хто "мусить", тих, "бо так треба", а дехто "за звичкою". Звичайно, є також віруючі з великої літери "В", вид, який сьогодні в Польщі практично вимер.

Початок меси – автобусна фаза. Кожен бореться за місце. Чути поспішне шаркання, рохкання та штовхання. Коли вся група розсаджується відповідно до неписаних правил, відомих лише місцевій громаді, починається фаза перегляду, тобто всі крутять головами вліво і вправо. Хто прийшов, з ким і, головне, в чому. Ревю мохерових шапок, беретів і капелюхів, виготовлених жінками, які не знімають головних уборів у церкві, що, за думкою Кшисєка, було дивовижним. З одного боку, цілковита непошана до Бога, а з іншого, хоч і несвідоме, але все ж визнання того, що Церква ставиться до них як до нижчих істот. Раніше їм доводилося носити головний убір у храмі, тому що від них цього вимагали. Цікаве повернення до тих часів, коли вважалося, що жінки не мають душі і їхня єдина роль — служити чоловікам, а диявол міг звити гніздо в їх волоссі, щоб спокусити невинного хлопа. Можливо, одного разу войовничі феміністки стоятимуть перед дверима новозбудованого за гроші платників податків Храму Божого Провидіння і зриватимуть шапки з голів жінок, які заходять, а навколо майорітимуть транспаранти: "Пиздою не будь – берет з голови, і в путь!".

Наступна справа, яка непокоїла хлопця на месі – сільські