Читати книгу - "Історія України 1945 -1991, Олександр Гребьонкін"

Однак, оснащеність установ охорони здоров'я і якість медичного обслуговування залишалися,  на жаль, невисокими. В той час, коли рівень смертності у переважній більшості розвинутих західних країн знижувався, в СРСР, з середини 80-х років, почав зростати.

3. Контрасти в житті людей

Проблема дефіциту

 На початок 80-х років вже став відчутним дефіцит вітчизняних товарів народного вжитку. З 1971 по 1985 рік  грошова маса, яка перебувала в обігу, збільшилася в 3,1 рази, тим часом як виробництво товарів народного споживання - всього лише вдвічі. Купівельна спроможність населення дуже зросла, а товарів стало не вистачати. В ощадкасах на рахунках людей зростали суми. Все більше товарів повсякденного попиту, особливо якісних, потрапляло до розряду дефіцитних. Довгі черги за цими товарами та гоніння за дефіцитом стали характерною рисою побуту радянських людей у 70-80-ті роки.

Частина тих радянських товарів, які продавалися, були не кращої якості і зовнішнього вигляду. Це також призводило до черг, але  тепер вже за імпортним товаром. Стало модним слово «дістав», замість слова «купив».

Намагаючись не допустити зниження життєвого рівня громадян, керівництво держави йшло на широку закупівлю за кордоном товарів широкого вжитку. Це поглинало десятки мільярдів доларів, виручених від продажу західним країнам нафти і газу. Країни арабського Сходу, які також у широких масштабах експортували нафту, зуміли використати «нафтодолари» для створення нових галузей промисловості, модернізації господарства в цілому, істотного покращання соціально-культурної сфери. У Радянському Союзі ці кошти просто «проїдалися». Нафтовий «бум» 70-х років закінчився, і в бюджеті стали виникати багатомільярдні дефіцити.

Життя партійної еліти

 У 70-80-х роках стала поширюватися практика закупівлі великих партій високоякісних промислових і продовольчих товарів, призначених виключно для вищого  комуністичного керівництва.

Партійні діячі вищого рангу мали в користуванні закриті кращі санаторії, поліклініки та лікарні, що були під егідою Міністерства охорони здоров'я, будинки відпочинку, пансіонати. Для чиновників партійно-радянського апарату зводилося поліпшене житло. Вищі урядові і партійні службовці мали закріплені за ними сімейні дачі.  Квартири найвищих керівників обслуговувалися штатними покоївками, що утримувалися за державний кошт.

Діти партійно-державної еліти відвідували найкращі, найсучасніші дитячі садки і школи, після закінчення яких вони, як правило, вступали до престижних вузів.

Таким чином, компартійне керівництво стало все більше віддалятися від народу.  Побутова скромність, аскетизм, які були популярні у перших, після революції 1917 року, державних партійних діячів, відійшли в минуле і стали легендою.

З іншого боку, зазначимо що більша частина дач, автомобілів і квартир надавалась в користування партійному діячові лише на час зайняття ним якоїсь посади. Потім це все відходило державі. Виключенням біли лише найвищі керівники держави (Хрущов, Брежнєв, Андропов), за якими могли пожиттєво закріпити дачу.

Тому, звичайно, порівняти відносно ще досить скромне життя комуністичної еліти 70-80-х років ХХ століття й  розкіш і міліонні багатства сучасних державних керівників, бізнесменів звичайно ж не можна.