Читати книгу - "Не хотіла Ліза заміж, Янина Кап (Зоя Маг)"

Розділ 20.

Вже тиждень, як Ліза і Ярослав повернулись з Закарпаття. Вже тиждень як Ліза поринула в розрахунки, бізнес-плани і переговори з банками. Коштів не вистачило і вирішила брати кредит. Прийняти допомогу від Дороша відмовилась. А Сергій навіть пропонувати боявся. Знав, що пошле до біса. А вона й послала. Тільки трохи не тим способом. Звільнилась. Сергій не тримав, але дав зрозуміти, що завжди чекатиме на неї. Це було приємно. Ліза розуміла, що таки рятувальний човен у неї є на випадок катастрофи. Та не хотіла про це думати. У неї тепер є мета.
Вже майже тиждень, як Ліза не бачилась з Ярославом. Вона не дзвонила, а він не наполягав. Вирішив дати їй час. Тільки один раз говорив із нею, коли повідомляв новини про Мишка. Тепер вона інформацію, що тіла сина в автомобілі не було. Отже, була надія, що він живий. Чи в полоні, або десь переховується, поки було невідомо. Та жінка не втрачала надії. 

********

Літо повільно котилось до свого закінчення. В торгових центрах розпочинались шкільні ярмарки, повітря вже пахло осінньою свіжістю, а вечори ставали все прохолоднішими. Ліза з матірʼю того дня вибрались на місцевий світський раут, себто на базар. Це був такий собі місцевий фешен вік. Жінки одягались в усе найкраще, наповнювали кошики різноманітними смаколиками, свіжими, наче намальованими овочами й фруктами, викладаючи їх наче картинка з Пінтересту. Стоячи в чергах до яток обмінювались останніми плітками, вигадували на ходу нові, пригадували старі. 
Ліза розмірено проходжувалась між рядами, як погляд зачепився за знайому статуру. Це був однокласник Мишка, з яким вони потрапили до однієї бригади. Ліза це точно знала, бо пасинок їй про це розповідав. 
Жінка спритно подолала невелику відстань, на шляху не навмисне штовхнула огрядну жіночку, що вибирала стиглі помідори у азейбарджанців та, підійшовши зі спини до хлопця, смикнула його за рукав сорочки на випуск. 
— Юро! — хлопець різко обернувся. В очах стояла рішучість, наче він був готовий до нападу чи то пак до оборони. Ліва наче рефлекторно сіпнулась до правого боку, та лиш махнув пальцями по гладкій матерії. .— Марценюк? Ти?

Ліза засумнівалась, коли хлопець обернувся. Бо ж тепер ледь впізнавала в цьому суворому, порожньому погляді того усміхненого і жвавого хлопчик, з яким її Мишко ганяв в мʼяча на місцевому стадіоні. 
Та він враз розплився в посмішці і відповів. 
— Я, тьоть Ліз.. Доброго дня. — і приобійняв збентежену жінку. 
— Ледь впізнала тебе.. -- видихнула відсторонюючись. — Як ти?

— Нормально.. — трохи невпевнено відповів Славік. — у відпустку приїхав. Скоро назад..

Ніхто ніколи не казав куди.. всі знали, що оте «назад» — це філіал пекла. Отож, назв не вигадували..

— Ясно.. — видихнула вона і опустила очі. Не знала, що далі питати. Перекинула кошик з однієї руки в іншу. Хлопець не задумуючись перехопив ношу і одразу щось шепнув білявій дівчині, що стояла поряд, але спиною до них. Вона тільки кивнула. 
— Давайте відійдемо, тьоть Ліз…

 

Вони відійшли недалеко. Буквально до ятки з кавою.

Ліза перед тим так само шепнула матері, що зараз підійде і пішла за хлопцем. 
На дворі було все ще спекотно і хлопець взяв їм по каві з льодом. Влаштувались за невеликою стійкою з напоями та продовжили розмову.

— То як и, Юрочко? Як мама? — запитала Ліза скоріш із чемності, аніж з цікавості. На язиці крутились інші питання. Інших відповідей хотіла чути.

Хлопець якось скрушно похитав головою, сперся на лікті і однією рукою тримав соломинку та помішував нею лід в склянці. 
— Питайте, тьоть Ліз..— зітхнув і подивився пильно на неї. 
Жінка знітилась, але під таким поглядом і чорту душу вивернеш.. Невже у її хлопчика теж такий тепер буде?

— Ти знаєш де Мишко?

Юрко озирнувся навколо, а тоді різко витяг з кишені вільних шортів смартфон та натиснувши кнопку збоку вимкнув його. Поглядом наказав жінці зробити те саме. Ліза збентежено дістала з маленької сумочки гаджет та хвилюючись також натиснула кнопку вимкнення. 
— Він живий. Не дезертир. Не перебіжчик. Але поки що більше сказати не можу. Він повернеться.. Коли? Не маю інформації. Але ви … живіть своє життя. Фітнес казав…

— Фітнес? — Ліза його перебила. 
— Ну так, це ж його позивний. Він же фітнес-тренером працював раніше..— Ліза кивнула. — так от. Фітнес казав, що у вас чоловік є тямущий. От і живіть собі, не впадайте в депресію. Живий він! Зробить, що треба і вернеться 

— А чого ж тоді.. — Ліза не знала, як запитати..

— Я і так вам багато сказав, розумієте? Тож, ось так якось… — потис він широкими плечима. 
— передати йому зможеш щось?

— тільки на словах і то, не знаю коли…

Жінка задумалась на хвилинку, а тоді дещо згадала. Чомусь в памʼяті сплив спогад, як пасинок спробував який фітне-батончик, та скривившись виплюнув його і сказав, що по своєму рецепту зробить. І зробив. навіть розробив сам рецептуру і готував їх вдома постійно. Ніколи цьому не надавала значення, а ось тепер…

— Скажи йому, що фітнес батончики в нашому кафе, будуть по його рецепту.

Юра не розуміючи глянув на неї..

— Він зрозуміє. — додала Єлизавета.  — і дякую тобі, Юро. Бережи себе!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍