Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

- Я - Химерниця. Я не вибачатимуся перед ображеною дівчинкою.

- Навіть, якщо ця ображена дівчинка — сабазадонка? - підняв брову Максуд.

Дезіре змінилася на обличчі. Вона кинула стрімкий погляд на Ейр. Із сабазадонців виходять погані вороги. Це всі знають. Вона задерла підборіддя:

- Якщо наш тимчасовий командир вважає, що я маю вибачитися, то вважай, що так воно й було. - зверхньо промовила Дезіре.

Ейр сховала ніж і відвернулася. Вона попрямувала до найближчого табору, який розмістився не так далеко. Незабаром Максуд та інші наздогнали її.

- Тобі обов'язково про це тріпати скрізь, де є можливість відкрити рота? - запитала Ейр.

- Ти — сабазадонка. Вона повинна це знати, щоб правильно тобою користуватися. - обґрунтував свої дії воїн.

- Ти хотів сказати "правильно використовувати мої здібності"? - поправила його дівчина.

Максуд повів очі вгору і вліво, обмірковуючи її слова.

- Так, у деяких випадках можна і так сказати.

Ейр похитала головою з боку на бік. По іншу руку від Максуда Сандрін подала голос:

- Я можу чимось допомогти на наступній зустрічі?

- Так. - кивнув воїн. - Тримай руки за спиною. Сині вогні. Можливо нам знадобиться щит. Великий щит.

- А ти оптиміст. - вставила Дезіре. - Прямо вселяєш у людей впевненість.

- Стайред, будь напоготові. Водоноси дуже небезпечні. Вони не сильно шанують чужинців, і можуть вчинити необдумані дії. Всім бути напоготові. Жазелізе, станеш за мною.

- Жазелізе? - перепитала Дезіре.

Коли клерк обернулася до неї, Химерниця з розумінням кивнула. Ім'я їй сподобалося. Дезіре завела руки за спину. Жазель була впевнена, що там уже збирається синій колір. Судячи з палаючих очей Химерниці, вона мала рацію.

Весь цей час вони йшли степом. Лише іноді траплялися дерева. Жазель тепер не задивлялася на червоні квіточки чи блакитну траву. Вся ця краса зараз перемістилася на другий план. Головне завдання — здобути союзників у цій безнадійній війні. Табір водоносів розташувався у невеликому гаю. Тут усюди росли густі кущі. Тому Жазель нервувала. На відкритій місцевості вона почувала себе впевненіше. А тут небезпека могла чекати звідки завгодно. Бачачи обережну та напружену ходу решти, дівчина трохи заспокоїлася. Воїни не повинні проґавити момент нападу. Вона плавно збавила крок і зайшла за спину Максуда. Звичайно, спина у Звіра була ширша. Але безпечніше перебувати саме за спиною Максуда. Його оберігала сама богиня. Або Жазель хотілося у це вірити. Тепер би тільки не напоротися на нього, коли він зупиниться. Довелося йти зовсім слідом за ним, адже друга лінія зі Стайредом і Химерницями і не думала збільшити відстань до воїна, щоб звільнити місце для неї. Звід свідок, вона встигла зупинитися, щоб не влипнути у Максуда. Тільки руками довелося впертись трохи йому в спину і все. Їхня компанія зупинилася і зараз стояла мовчки. Жазель не бачила, що там попереду. Вона обернулася. Химерниці завмерли з палаючими очима. Інтерес почав з'їдати її зсередини, але вона не ризикнула визирнути.

- А даремно. Адже там твої родичі. Вони близькі тобі за духом та іншими особливостями. Ти обов'язково заведеш собі друзів серед них. - поряд з нею дівчина в золотому підбадьорливо хитала головою.

Жазель набралася сміливості і визирнула. Попереду на великій колоді сиділо шестеро людей. Ну, як людей? Підлітків. Деякі були більше на дітей схожі. Вона розкрила рота і широко розплющила очі. І це ті небезпечні водоноси, про яких так застережно відгукувався Максуд? Ще в жодний табір вони не заходили з Химерницями у повній бойовій готовності. Лише сюди. До дітей. Жазель посміливішала і вирішила вийти зі свого укриття. Могутня рука Максуда повернула її на місце. Дезіре позаду глузливо хихикнула:

- Ти хотіла з однолітками привітатися? - тихо спитала вона.

Раптом Ейр вийняла меч і стала спиною до плеча Максуда, повернувшись обличчям до найближчих кущів праворуч. Звір поряд з нею швидко зробив те саме. З іншого боку від Максуда аналогічні дії зробив Стайред. Жазель вже стало не до жартів. Воїни зайняли кругову оборонну позицію з мечами напоготові. Химерниці із запаленими очима. Вона нічого не розуміла, але відчувала напругу. Дівчина озирнулася. Дві Химерниці з кам'яними обличчями. За ними рятівний степ. Чи встигнуть вони в разі потреби втекти? Або відступити, здається, так це називається в армії? Шкода, вона не могла бачити обличчя Максуда.

Ліворуч і праворуч від них почали ворушитися кущі. Серце Жазель перестало битися від страху.

- Не амаліони. - пролунав голос ліворуч.

Дівчина озирнулася. По обидва боки від них із кущів почали з'являтися такі ж підлітки. Чоловік з десять. Зі зброєю в руках. А далі з-за інших кущів виходили інші підлітки.

- Батьки вдома? - запитала Дезіре.

Максуд обернувся і погрозливо глянув на неї, пригрозивши їй пальцем. Дівчина вдала, що нічого не помітила. Благо, звичайний вираз обличчя Химерниці якраз для цього і призначений.

Ті, що сиділи на колоді, схопилися, чим змусили Ейр і Звіра прийняти бойові стійки. Підлітки відразу почали махати руками, але зробили цим тільки гірше. Інші, по обидва боки від воїнів почали рухатися. Навіть Химерниці виставили вперед руки з різнобарвними вогнями на зап'ястях. Критична точка наближалася. Дров підкидувало у вогонь і те, що підлітки з усіх боків почали підходити ще ближче до них.

- Стояти! - гаркнув Максуд.

Всі довкола завмерли. Не було ніяких звуків, крім ледь чутного свисту від вогників Химерниць, що крутилися навколо зап’ясток. Максуд один, здавалося, не перебував у полоні відчуття небезпеки. Його спокійний голос і заспокійливі рухи рук вселяли впевненість навіть у Жазель.

- У вас прилад для розпізнавання амаліонів. Навіщо він вам? - спитав воїн.

- Для розпізнавання амаліонів. - відповів низького зросту підліток попереду.

Жазель його добре розглянула. Біле волосся зачесане назад. Не у всіх дівчат у Північному було таке доглянуте волосся. Років шістнадцять. Риси обличчя ще не стали чоловічими, все ще залишалися ближчими до дитячих. І голос ще не встиг огрубіти.