Читати книжки он-лайн » Фентезі 🐉🧝‍♀️🗡️ » Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна

Читати книгу - "Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна"

159
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 36 37 38 ... 264
Перейти на сторінку:
другого.

Отже, я йшов країною, що звалась Авернус, і оглядав застелені туманом видолинки й вузькі ущелини, димучі кратери та сліпуче сонце в божевільному небі; думав про крижані ночі та нестерпно спекотні дні, численні скелі й пасма чорного піску, про тутешню дрібну звірину, злу, як чорт, і до того ж отруйну; про великі пурпурні рослини, що скидалися на поголені кактуси. А ополудні наступного дня, коли стояв на кам'яному виступі над морем, а наді мною купчилися криваві хмари, раптом збагнув, що мені до вподоби це місце тому, що воно таке є, і якщо його сини загинуть у війнах богів, я обезсмерчу їх у пісні, якщо, звісно, зі мною буде все гаразд.

Утішаючи себе подібними думками і намагаючись розвіяти власні страхи, я прийняв командування флотом. Якщо нам усе вдасться, імена наших воїнів будуть увічнені в залах Безсмертних.

Я мав показувати шлях і вести за собою. Моя душа співала!

Ми відчалили наступного дня, і я, на флагманському кораблі, був за старшого. Увійшли в бурю, а коли з неї вийшли, то відстань до кінцевої мети була значно меншою. Потім я повів судна в обхід величезного виру, і ми успішно обійшли його. Далі шлях наш пролягав через кам'янисте мілководдя, а коли вже й воно залишилося за кормою останнього корабля, вода за бортом потемнішала. Довкільні барви наближалися до барв Амбера. Що ж, я не забув, як слід ходити через Тіні. Міг впливати на долю у часі та просторі. Також міг завести всіх додому. До себе додому, якщо бути точнішим.

Ми проминали дивні острови, де каркали зелені птахи, а на деревах розгойдувалися, наче фрукти, зелені мавпи. Час від часу вони щось нерозбірливо лопотіли та кидали у море камені. Цілилися, звичайно, в нас.

Я повів кораблі далеко у відкрите море, потім ми розвернулись і знову рушили до берега.

Поки борознили моря, піші частини під проводом Блейза йшли рівнинами Тіней. Чомусь я був певен, що він проведе своє воїнство, хоч які перепони чинив би йому Ерік. За допомогою карт я підтримував зв'язок із Блейзом і знав про кожен їхній крок. Зокрема, знав, що десять тисяч воїнів загинули в битві з кентаврами, котра розгорілася на одній з рівнин. П'ять тисяч воїнів забрав нищівний землетрус. А потім табір накрив смерч і викосив ще півтори тисячі. Дев'ятнадцять тисяч загинули або зникли безвісти, коли Блейзове військо пробивалося через джунглі у місці, назви якого не знав. Якісь дивні гудючі створіння з'явилися в небі й стали випалювати напалмом[34]. Шість тисяч дезертирувало, коли ми йшли через місцину, що дуже-дуже скидалася на рай, який їм обіцяли. Ще пів тисячі немов крізь землю провалилися під час переходу через піщану пустелю, і неподалік від них несподівано виросла схожа на гриб хмара диму й вогню. Вісім тисяч шістсот полягли ув одній з долин, коли в ній несподівано з'явилася військова техніка на гусеничному ходу та відкрила нищівний вогонь. Ще вісімсот захворіли, і довелось їх покинути. Двісті пропало під час несподіваних повеней, п'ятдесят чотири загинуло під час дуелей, які вони влаштовували між собою, триста померло, наївшись отруйних плодів, ще тисячу воїнів затоптало стадо величезних, схожих на буйволів тварин, що трапилось їм на дорозі. Сімдесят троє згоріло зі своїми наметами, півтори тисячі потонуло під час переправ і ще дві тисячі загинуло від вітрів, що налетіли зі сизих пагорбів.

Я ж утішався тим, що втратив за цей час лише сто вісімдесят шість кораблів.

Спати, інколи бачити сни... Крапля камінь точить, це питання лише часу. Ерік винищував нас щогодини, на кожному дюймі. До дати, на яку була призначена коронація, залишалося кілька тижнів, і він, звичайно, знав, що ми йдемо на нього з військом, бо бійці гинули та гинули.

Згідно з давніми приписами, пересуватися крізь Тіні можуть тільки принци, однак ніде не записано, що принц не може прихопити із собою попутників, і то стільки, скільки він сам уважатиме за потрібне. Ми вели наше військо, бачили, як гинули воїни, але про Тіні я скажу вам так: увесь світ поділено на Істинну реальність і на Тінь, і це — основа всього сущого. Реальність — то лише Амбер, істинне місто, розташоване на істинній Землі. На ній є все, про що ви тільки можете подумати. Тіні, численні відображення Реальності, безмежні у своїй розмаїтості. Все можливе існує у Тінях, які відкидає Реальність. Амбер, уже тим фактом, що він є, відкидає свої відображення навсібіч. Ви, напевне, запитаєте: а що далі, за Тінями? Тіні лежать між Амбером та Хаосом, і в цьому проміжку нема нічого неможливого. На світі є три способи пройти ці Тіні, й кожен з них по-своєму складний.

Якщо ти принц або принцеса королівської крові, то можеш проходити крізь Тіні та, рухаючись через них, змінювати їх, як тобі заманеться, а потім там і залишитися. Тоді ця Тінь стає твоїм світом (тут головне, аби не завадили родичі), і ти можеш робити з ним усе, що захочеш. Місце, в якому я провів кілька останніх століть, якраз і було таким світом.

Другий шлях крізь ці Тіні лежав через карти, що їх Дворкін, Великий Кресляр, створив за нашою подобою спеціально для комунікації між членами монаршої родини. То був прадавній художник, для котрого не існувало таких понять, як перспектива і простір. Фамільні Козирі, що їх створив Дворкін, давали нам змогу будь-якої миті зв'язатися з будь-ким із братів та сестер, ба більше, перенестися до них, якщо така потреба виникала. Однак мене не залишала думка, що це — не єдина властивість, якими наділив їх Дворкін.

І третім способом переміщатися крізь Тіні був Лабіринт, що накреслив теж Дворкін; пройти його могли тільки члени нашої родини. Ступаючи на шлях Лабіринту, ти, так би мовити, ставав одним з тих Козирів, а пройшовши його до кінця, отримував силу мандрувати між Тінями.

Карти і Лабіринт давали змогу миттєво переноситися з Істинної реальності в будь-яку Тінь. Спосіб, що ним користувалися зараз я і Блейз, був набагато важчим.

Тепер я розумів, що саме робив Рендом, коли ми їхали машиною до істинного світу. Постійно тримаючи в пам'яті образ Амбера, він тільки тим і займався, що додавав до місця, в котрому ми перебували, якусь деталь Амбера й одночасно, крок за кроком, вилучав із того місця те, чого в Амбері не було. І коли довкілля повністю збіглося з образом міста, це означало, що ми досягли кінцевої мети.

1 ... 36 37 38 ... 264
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна"