Читати книгу - "Матір, Кайла Броді-Тернер"

– Я не проти.– знизала плечима я.

Він усміхнувся, витираючи рот серветкою, ролекс на його руці блиснув у променях кришталевої люстри.

– Я можу поставити особисте запитання? – запитав він, пильно глянувши на мене.

– Звичайно.

– Батько Олівера, він...

– Донор. І я не його біологічна мати.

– О...– вигляд його був спантеличений.

– Усе гаразд. – запевнила його я, розправляючись зі стейком. – Нею була моя найкраща подруга, і вона померла під час пологів.

– Мені дуже шкода.

– Дякую.

Я сама не думала, що мені буде так легко це сказати, я відповідала буденним тоном, суцільним текстом, ніби відрепетирувавши його, це здавалося мені жорстоким і буденним, я ніби вважаю нормальним смерть молодої подруги, коли ж я стала такою паскудною? У який із фатальних моментів, я перестала бути людяною?

– А що щодо матері... до речі, як звати твою доньку?

– Її мати нас кинула. А я такий жахливий батько, що навіть імені їй дати не зміг. Метт назвав її Джинні або Дженна, я сам ще не зрозумів.

– Я така сама.– фиркнула я.– Олівером його й назвала тому, що його мама... Олівія. Мені якось не по собі було називати немовля.

– І мені. – підтримав він.– Раптом я назву її якось так, що вона мене все життя за це проклинатиме.

– Ага або будуть у школі знущатися.

– Точно!

Ми посміхнулася одне одному. Як легко спілкуватися з людиною, яка такий самий дуб–дерево у вихованні, як і ти. Ми повечеряли, я довго витріщалася на блискучі столові прибори, уявляючи, як їх натирають до блиску перед подачею.

– Було приємно познайомитися, Джаклін. Чекаю на тебе в гості.

– О, можна просто Джек. І тобі спасибі.

Я посадила малого, пристебнула, обійшла машину, помахала Крісу і поїхала додому. На піда під'їзді до будинку, я заклякла. Коли я побачила його машину, у мене підкосилися ноги. Я вчепилася ремінь безпеки мертвою хваткою і в мене пересохло в роті. Ні... мій батько не тиран. Він не погана людина, просто... він часто м'якший за маму, але його невдоволення набагато страшніше. Ні, він мене не б'є, ні він не скандаліст. Швидше він уміє глянути так, що пробирають мурашки. Сказати так, що ти почував себе сміттям і почувався винним перед ним за це.

Батько курив, походжаючи заднім двором мого будинку. У нього була вельми специфічна зовнішність. Батькові було сорок три, виглядав він добре. Підтягнутий молодий чоловік середнього зросту, але вищим за мене, у нього було густе чорне волосся, обсипане світлими веснянками обличчя, акуратний ніс, повні губи і дуже яскраві, холодні, проникливі блакитні очі. Він міг пожартувати, але найчастіше його обличчя було серйозним. Я сиділа в машині, дивлячись, як батько гуляє за багатоквартирним будинком, на круглій галявині, курячи сигарету, тримаючи вільну руку в кишені піджака. Він бізнесмен. Рідко брав участь у домашніх скандалах. Приходив втомлений і любив, коли я дивилася з ним телевізор. Без зайвої балаканини чи суперечок, просто сиділа поруч, втупвишись обличчям в екран. Те, що він приїхав, означало щось важливе. Він ніколи не відвідував мене в місті, і дзвонив тільки на свята. Я стиснула руки в кулаки і, кинувши погляд на дрібного, покинула машину. Може, я встигну піднятися і замкнутися? Ні, я його не боюся. Але всі наші розмови настільки тяжкі для мене, бо він уміє тиснути, без слів. Це складно. З мамою складно, але вона хоч істеричка, її дії можна вгадати в 90% випадків. А батько – холодний, через власну серйозність непередбачуваний, часом не розумію жартує він, чи каже щиру правду, бо він і посміхатись собі дозволяв вкрай рідко. Батько майже ніколи не підвищував голос. Просто розчаровано дивився на тебе, викликаючи бажання розпороти собі шию. Звертався до тебе зі звичними ласкавими словами, та говорив з тобою ніби ти божевільна, найгірше, що в якийсь момент ти починаєш себе почувати і справді божевільною. Пригадуючи все, я затремтіла. Ні, я не готова до зустрічі, мені потрібен тиждень (і/або рік) заспокійливих та психологічної терапії, можливо паперовий пакетик, в який можна подихати (або проблюватись). Я схопила малого і короткими перебіжками полетіла в будинок, я триста разів натиснула кнопу ліфта і поїхала на свій поверх. Я тремтячою рукою сунула ключ у замок і, прокрутивши, смикнула ручку. Я влетіла у квартиру і замкнулася. Дрібного віднесла в дитячу і, не вмикаючи світла, через фіранку втупилася у вікно, що виходить на задній двір. Твою ж наліво! батько дивився просто в моє вікно. Прямо на мене. Я побіліла і позадкувала назад. Я вмилася холодною водою і спробувала відновити дихання. Через хвилин п'ять, у мої двері подзвонили. Я глянула у свої очі в дзеркалі, зіниці різко звузилися, обличчя біле. Я шумно видихнула і відчинила. Батько загадково посміхнувся й обійняв мене.

– Вітаю, Джекі.

Я стримано обійняла його і відійшла.

– Що... тебе привело? – запитала я.

Він, вальяжно увійшов у квартиру і, зупинившись на кухні, відкинувся на стійку, схрестивши ноги, і запхав руки в кишені штанів.

– Коли ти збиралася мені повідомити, що в тебе є син? – запитав він, глянувши на мене, не моргаючи.

– Це не мій син. – відповіла я, намагаючись зберігати самовладання.