Читати книгу - "Ворохтаріум: літературний тріалог з діалогом і монологами"

хотів, щоб виглядало фізичне виховання. Щоб це був не набір обов’язкових вправ для всіх, коли в одного виходить, а в іншого — ні, й від того всі ті комплекси, трагедії. Натомість добре було би присвятити час фізичним вправам, рухові, але дуже індивідуально: що кому ближче, що кому більше подобається, що хто може краще. Аби тільки не сидів сиднем, а рухався. Хтось побігав подвір’ям, хтось попідтягувався на перекладині, хтось пограв у футбол, а хтось і того не може, то хай би на воротах постояв у тій футбольній команді, так?

— Тобто, по-твоєму, воротар — це такий взагалі ні на що не здатний?

А: — У пацанських дитячих футбольних розкладах воротар — це той, хто грає найгірше. Його ставлять на ворота, бо від нього жодної користі. Але з міркувань пацанської гуманності його не женуть, хай хоч на воротах постоїть, раз уже мусимо прийняти його до команди. Отже, десь так само і з викладанням літератури. Не відганяти воротарів. Прищепити потребу в книжках і в читанні, в якомусь говорінні, думанні про ті тексти, але не заганяти їх у вивчення обов’язкових творів. Сьогодні всі скачемо через коня! Зараз усі підтягуємося на кільцях чи на перекладині! Комусь це в кайф, а комусь і зовсім ні.

— А якщо тебе, Сашко, запитати про десять обов'язкових до лектури творів, то ти зміг би їх назвати?

Б: — З української літератури?

— Наприклад.

Б: — Ні.

— А із зарубіжної? Сократа ти би включив?

Б: — Його — з радістю. І учні були би щасливі. Він же, хитрун, не написав ані слова.

— Маю на увазі переказ його ідей.

Б: — То це діалоги Платона тоді. «Апологію Сократа» — щоби з дитинства знати, як правильно поводитися на суді.

— А може, дорозкажеш про свої стосунки зі Сократом? Ти написав про нього роботу — і що?

Б: — Написав, не особливо ним переймаючись, здав, захистився і на довший час закрив для себе тему.

А: — Став післясократиком!

Б: — Так, був досократиком і відразу став післясократиком, оминувши стадію сократика. А десь кілька років тому він почав знову до мене повертатися.

— І ти зрозумів, що на цьому можна заробити.

Б: — Заробляли на філософії софісти, а я так, тільки часом у колонку вставляю якісь факти. Стільки сторінок опрацював колись, то чого добру пропадати? Але він мені дійсно тепер дедалі симпатичніший. Мабуть, це ще й питання віку трохи… Жив він біднувато, в цьому античні джерела сходяться. Ксантипа його все діставала, мовляв, коли ти вже за розум нарешті візьмешся. Але Сократ тим не гризся. Хліб, сир, склянка вина й оливка на закуску є — досить. Ходив ринком, чіплявся до першого-стрічного: «То ти кажеш, що правильно буде так? А якщо раптом не так?», — і пішла бесіда. Еліта вся ця його в гості запрошує: Перикл з Аспазією, Алківіад. А він прийде і стібеться з них.

— А всі сприймають серйозно.

Б: — Особливо суд потім серйозно все сприйняв. А Платон слухає і записує. Що недочує, то вигадає, перекрутить і систематизує.

— Така у Платона була психічна конституція.

Б: — Платон був перший філософ Європи, який мислив системно. Принаймні перший, чиї твори повністю збереглися. І тут уже вимальовується різниця між Сократом і Платоном. Сократ, так мені здається, відчувши силу власного розуму, пробує застосовувати цю силу до всього навкруги і верзе, залежно від настрою, що слина на язик принесе: сьогодні про красу чи добро, завтра про богів, післязавтра про коней…

А: — Такий колумніст!

Б: — Точно! Тільки сайтів чи соцмереж нема, то він виходить на агору й оприлюднює свої колонки усно. А всі ті хоробрі анонімні коментатори тут мусять дивитися йому в очі, тому дискутують у міру культурно. А Платон ті дискусії занотовує і робить з них жанр сократичного діалогу. Але перший діалог він публікує вже після смерті коханого вчителя, це якраз і була «Апологія Сократа». Ну, ми пам’ятаємо, демократичний, дослівно народний суд засудив Сократа до смерті. Для Платона це страшний стрес і причина назавжди розчаруватися в демократії. Натомість Сократ поставився і до суду, і до вироку зовсім не так, як Платон. Власне, на суді він поводився таким чином, щоб судді не мали для нього іншого вироку. Він знущався з них. А там голосування відбувалося в два етапи. Перший: винен чи ні. Після вступних знущань судді кажуть: винен. Другий етап — міра покарання. І вони, демократи такі, пропонують йому вибрати цю міру. Наприклад, вигнання з міста. Живи собі, але щоб ноги твоєї в Афінах не було. І Сократ каже: «Добре, якщо так, то я обираю довічні урочисті обіди». А це був спосіб ушанування героїв війни й олімпійських чемпіонів! 

А: — Як він називався — орган, де ці обіди відбувалися? Якась там галерея чи щось таке.

Б: — Пританія, здається. Можна перевірити. За сутністю це парламент, палата представників. Ну і тут суддям терпець урвався. Обідати, кажуть, будеш уже з богами, а поки що пий чашу цикути — й гайда. Коротше, Сократ свідомо зробив з того суду цирк. Ніцше потім обурено назвав Сократа блазнем, який змусив, щоб його сприйняли серйозно. Але на тому суді справді була одна серйозна річ, і Ніцше, якби він був такий розумний, як хотів про себе думати, мав