Читати книгу - "Танок з драконами"

— запитав пан Гарис Звихт з бридким і недоречним смішком. — Чимало б крові та сил зберегли.

— Авжеж, — втомлено мовив пан Кеван, бажаючи швидше покласти всьому край. — На тім дякую шановному панству. Зберімося знову за п’ять днів, після суду над Серсеєю.

— Воля ваша. Хай Воїн подарує сили правиці пана Роберта.

Слова пролунали буркотливо, а уклін голови, подарований Мейсом Тирелом князеві-наміснику, був найлегшим із можливих. Та все ж це було щось, і за нього пан Кеван Ланістер мав належну подяку.

Рандил Тарлі вийшов з палати разом зі своїм зверхником; списники у зелених киреях поспішали ззаду. «Тарлі — головна небезпека у всій їхній зграї, — подумав пан Кеван, спостерігаючи, як вони проминають двері. — Вузьколобий, та коли щось ухопить, то вже не пустить. Має залізну волю, незле метикує. Найкращий воєвода, якого може виставити Обшир. Але ж як мені зманити його на наш бік?»

— Прикро казати, але князь Тирел не надто мене любить, — пожалівся великий маестер Пицель, коли Правиця залишив престольну палату. — Ця справа з місячним узваром… я б про таке ніколи не сказав, але мені наказали пані королева-вдовиця! З ласки пана намісника, я б спав міцніше, якби ви мені позичили кілька ваших стражників.

— Князеві Тирелу це не припаде до смаку.

Пан Гарис Звихт смикнув себе за борідку.

— Мені й самому б не завадила збройна варта. Небезпечні часи настали.

«Авжеж, — подумав Кеван Ланістер, — і Пицель — не єдиний радник, якого наш Правиця у ці часи радий був би замінити.» Мейс Тирел мав власну людину на посаду скарбника — свого дядька, великого підстолія Вирію, якого люди кликали Гартом Гидким. «От чого мені бракує, то це ще одного Тирела у малій раді.» Кевана вже й без нього обсіли числом. Пан Гарис був його тесть, батько дружини; Пицель теж рахувався за прибічника. Але Тарлі присягав Вирію, і так само Пакстер Рожвин — верховний адмірал і коронний корабельник, який наразі вів кораблі навколо Дорну назустріч залізнякам Еурона Грейджоя. Коли ж Рожвин повернеться до Король-Берега, в раді сидітиме троє ланістерівців і троє тирелівців.

Сьомим голосом невдовзі мала стати дорнійка, яка саме везла додому принцесу Мирцелу. «Панна Нім. Коли хоч половина Кайбурнових звітів правдива, ця панна далеко пішла від лагідної та шляхетної.» Байстрючка Червоного Гаспида, майже така ж свавільна, як її батько, твердо налаштувалася посісти місце у раді, яке князь Оберин обіймав так побіжно. Пан Кеван поки що не завважив за доцільне повідомити Мейса Тирела про її прибуття. Правиця, знав він, задоволений не буде. «Кого нам справді бракує, то це Мізинця. Петир Баеліш мав хист видобувати драконів просто з повітря.»

— Винайміть людей Гори, — запропонував пан Кеван. — Рудому Ронетові вони вже ні до чого.

Він не гадав, що Мейс Тирел вдасться аж до такої дурості — вбити Пицеля чи Звихта. Але якщо вони почуватимуться безпечніше з вартою, то чом би й ні — хай мають варту.

Утрьох вони вийшли з престольної палати. У зовнішньому дворищі вихорився сніг, наче звір, що лютує у клітці й намагається звільнитися.

— Бачили колись таку холоднечу? — пожалівся пан Гарис.

— Не час говорити про холоднечу, — мовив великий маестер Пицель, — стоячи просто посеред неї.

І зачовгав потроху дворищем до своїх покоїв. Інші двоє затрималися на сходах престольної палати.

— Не йму я віри цим мирійським лихварям, — мовив пан Кеван своєму тестеві. — Вам ліпше готуватися їхати до Браавосу.

Пан Гарис похнюпився, вочевидь не порадівши.

— Хіба якщо мушу… Та кажу вам знову: цей клопіт — не моїх рук справа.

— Авжеж ні. Це Серсея вирішила, що Залізний Банк почекає. Може, мені її послати до Браавосу?

Пан Гарис заблимав очима.

— Їхня милість… це ж… вони…

Пан Кеван врятував його.

— То був жарт. Невдалий. Ходіть пошукайте теплого комина. Я зараз так і вчиню.

Він нап’яв рукавиці й рушив дворищем, нахиляючись проти вітру, що смикав і вихорив поли делії.

Сухий рівчак навколо Маегорового Острогу на три стопи засипало снігом; сталеві шпичаки у ньому блищали памороззю. Єдиний вхід та вихід з Маегорової твердині пролягав перекидним мостом через рівчак. На дальньому кінці завжди стояв на чатах лицар Королегвардії; нині цей обов’язок ліг на пана Мерина Транта. Балон Лебедин полював на злочинного лицаря Темну Зорю десь у Дорні, Лорас Тирел лежав тяжко поранений на Дракон-Камені, Хайме зник на Тризубі. Без них у Король-Березі лишилося четверо Білих Мечів. Пан Кеван ще скоротив королівську четвірку, кинувши Озмунда Кіптюга (разом з братом Озфридом) до цюпи за кілька годин по зізнанні Серсеї у перелюбстві з обома. Відтак на захисті юного короля та його ясновельможної родини стояли Трант, кволий Борос Блаунт і мовчазне Кайбурнове чудовисько на ім’я Роберт Моц.

«Треба мені пошукати нових мечів для Королегвардії.» Томен мусить мати навколо себе сімох вірних захисників. За часів минулих воїни Королегвардії несли службу до кінця власного життя, але Джофрі цей звичай не завадив вигнати Барістана Селмі, щоб звільнити місце для свого пса Сандора Клегана. Кеванові цей випадок міг стати у пригоді для обґрунтування його власних рішень. «Чому б не вдягти біле корзно на Ланселя? — міркував він. — Це більша честь, ніж він сподівається знайти у своїх Воїнових Синах.»

Кеван повісив змоклу від снігу делію на кілок у світлиці, стягнув чоботи і наказав челядникові принести дров для вогню.

— І келих пряного вина не завадив би, — додав він, влаштовуючись коло комина. — Подбай, май ласку.

Невдовзі вогонь розтопив, наче бурульки, його скрижанілі кінцівки, а вино гарненько зігріло зсередини. Пан Кеван трохи закуняв і вирішив не пити другий келих, бо його день ще далеко не скінчився. Попереду на нього чекали непрочитані звіти, ненаписані листи. «І вечеря з Серсеєю та королем.» Після своєї покутної ходи, дяка богам, племінниця поводилася сумирно та покірно. Послушниці, приставлені до неї служити, доповідали, що третину всіх неспальних годин королева перебувала з сином-королем, ще третину проводила у молитві, а решту — в купелі. Купалася вона чотири чи п’ять разів на день, відтиралася щіткою з кінського волосу та ядучим лужним милом, наче хотіла вщент здерти з себе шкіру.

«Цієї плями не змиєш, хай скільки шкрябай.» Пан Кеван пам’ятав ту дівчинку, якою колись була Серсея — жваву, пустотливу, повну життя. А потім вона розквітла, м-м-м… чи жила колись