Читати книгу - "Володар Перстенів"

То був великий чин, бо Даїн тоді був лише юнаком за мірками гномів. На нього чекали довге життя і багато битв, поки, нарешті, старий, але незламний, він загинув у Війні за Перстень. А того дня, кажуть, хоч і був він стійкий і сповнений гніву, проте, коли повернувся від Воріт, обличчя його було сіре, мовби він пережив сильний страх.

Коли нарешті битва була виграна, гноми — всі, хто вцілів, — зібралися в Азанулбізарі. Вони взяли голову Азоґа і запхали йому в пащеку торбину з мідяками, а голову насадили на кіл. Але тієї ночі не було ні святкувань, ані пісень, бо гномів полягло стільки, що годі й порахувати. Кажуть, заледве половина їх усе ще могла стояти або мала надію на одужання.

Однак уранці перед ними став Траїн. Він втратив одне око та кульгав через рану ноги, але мовив:

— Добре! Ми перемогли! Казад-дум — наш!

А ті йому відповіли:

— Ти спадкоємець Даріна, ти й одним оком мусиш бачити найкраще. Ми вели цю війну заради помсти, і ми помстилися. Та нам не радісно. Якщо це перемога, тоді наші руки занадто малі, щоби її втримати.

Також ті, хто не був із Народу Даріна, сказали:

— Казад-дум — не дім наших Прабатьків. Що він для нас, як не обіцянка скарбів? Але тепер, якщо ми повинні йти без винагороди та вири, які ви нам винні, що швидше ми повернемось у наші землі, то краще для нас.

Тоді Траїн звернувся до Даїна:

— Але, звичайно, мій родич не покине мене?

— Ні, — відповів Даїн. — Ти батько нашого народу, і ми проливали кров за тебе і далі будемо так чинити. Але до Казад-дума ми не ввійдемо. І ти не ввійдеш до Казад-дума. Тільки я зазирнув крізь пітьму Воріт. А всередині пітьми на тебе чекає Прокляття Даріна. Світ має змінитись, і якась інша сила, не наша, повинна прийти, перш ніж народ Даріна знову житиме в Морії.

Отже, після Азанулбізару гноми знову розсіялися по світах. Але перед тим як піти, вони старанно зібрали зброю та кольчуги всіх загиблих, аби орки не прийшли і не поживилися. Кажуть, кожен гном, котрий ішов із поля битви, вгинався під тягарем. Потім вони розклали багато вогнищ і спалили тіла загиблих родичів. Для цього зрубали багато дерев у долині, яка відтоді так і залишилася голою, а дим від багать бачили в Лорієні[31].

Коли від жахливих вогнищ залишився тільки попіл, союзники повернулися кожен до свого краю, і Даїн Сталеступ повів воїнів свого батька назад до Залізного Кряжа. Зупинившись біля великої палі, Траїн сказав Торінові Дубощиту:

— Дехто подумає, що ця голова була куплена дорого! Ми принаймні віддали за неї наше королівство. Ти повернешся зі мною до кузні чи підеш жебрати біля високих порогів?

— До кузні, — відповів Торін. — Молот принаймні збереже руки сильними, поки не настане час знову братися за гострішу зброю.

І так Траїн і Торін із тими, хто залишився з їхніх послідовників (серед них були Балін і Ґлоїн), повернулися до Сірого Краю та незабаром помандрували в Еріадор, поки, врешті-решт, оселилися на вигнанні на сході Еред-Луїну за рікою Лун. У ті дні вони кували речі переважно зі заліза, та все одно потроху збагачувалися, бо був попит, і їхнє населення повільно зростало[32]. Та Перстень, як одного разу сказав Трор, потребував золота, щоби примножувати золото, а цього чи будь-якого іншого дорогоцінного металу вони майже або зовсім не мали.

Тут можна сказати кілька слів про цей Перстень. Гноми народу Даріна вірили, що він був першим зі Семи викуваних; і вони вважали, що його подарували королеві Казад-дума, Даріну III, самі ельфійські ковалі, а не Саурон, хоча, без сумніву, його зла сила тяжіла над Перснем, оскільки Саурон допомагав кувати всі Сім. Але власники Персня не показували його та не розказували про нього й рідко відмовлялися від нього до наближення смерті, тож інші не знали точно, де він зберігається. Дехто думав, що він залишився в Казад-думі, в потаємній гробниці королів, якщо тільки її не знайшли та не розграбували, проте родичі Спадкоємця Даріна вірили (помилково), що Трор одягнув Перстень, коли нерозважливо повернувся в Морію. Що сталося з Перснем потім, вони не знали. На тілі Азоґа його не знайшли.

Проте цілком імовірно, як зараз вірять у це гноми, що Саурон зумів дізнатись, у кого цей Перстень — останній, що залишався вільним, — і що дивні нещастя спадкоємців Даріна переважно були зумовлені його підступами.

Адже гномів не могли скорити з допомогою Перснів. Єдина влада, яку мали Персні над ними, — запалити їхні серця жадобою золота і коштовностей так, що, коли в них не було цього, все інше здавалося гномам порожнім звуком і їх сповнювали гнів і жадоба помсти супроти всіх, хто позбавляв їх улюблених скарбів. Але за самою їхньою натурою вони були здатні особливо вперто опиратися будь-якому пануванню. їх можна було вбити або зламати, але не перетворити на тіні, підкорені чужій волі. Саме тому жоден Перстень ніяк не впливав на їхнє життя: не продовжував і не скорочував його. І ще більше ненавидів Саурон власників Персня і прагнув їх пограбувати.

Мабуть, частково через підступи Персня Траїн через кілька років став тривожним і невдоволеним. Його мучила жага золота. Нарешті, не в змозі витримати довше, він звернув увагу на Еребор і вирішив повернутися туди. Він нічого не сказав Торінові про те, що було в нього на думці; та разом із Баліном, Дваліном і ще кількома іншими знявся з місця, попрощався й пішов геть.

Мало відомо, що сталося з ним потім. Зараз видається, що тільки-но він вирушив із кількома товаришами в дорогу, як його вистежили шпигуни Саурона. Його переслідували вовки, підстерігали орки, хижі птахи затьмарювали його стежку, і щодалі на північ, то більше з'являлося перешкод. Якось темної ночі, коли Траїн із товаришами мандрував долиною Андуїну, чорна злива змусила їх сховатися під деревами Морок-лісу. Вранці Траїна в таборі не виявилось, і друзі даремно його кликали. Вони шукали його багато днів, аж урешті втратили надію та рушили назад до Торіна. Тільки набагато пізніше з'ясувалося, що Траїна схопили живим і кинули до підземелля Дол-Ґулдура. Його катували й відібрали Перстень, і там він помер.

Так Торін Дубощит став Спадкоємцем Даріна, проте спадкоємцем без надії. У рік загибелі Траїна йому було 95 літ — великий гном із гордою поставою; та здавалося, що він задоволений життям в