Читати книгу - "Червоний Дракон"

Віллі й досі дивився бейсбол за будь-якої нагоди. Моллі дивилася бейсбол, коли була засмучена.

Ключа в Ґрема не було. Він постукав.

– Я відчиню, – пролунав голос Віллі.

– Стривай.

Між шторами показалося обличчя Моллі:

– Гаразд.

Віллі відчинив двері. У кулаку в нього була рибальська битка, яку він притискав до стегна.

При погляді на битку в Ґрема очі запекло. Певно, хлопець привіз її з собою у валізі.

Моллі взяла в нього сумку.

– Хочеш кави? Є джин, але не той, що ти любиш.

Коли вона пішла на кухню, Віллі припросив Ґрема надвір.

Із заднього ґанку було видно штагові вогні човнів, що кинули якір у затоці.

– Вілле, чи маю я знати щось таке, що допоможе захистити маму?

– Вам обом тут нічого не загрожує, Віллі. Пам’ятаєш автівку, що їхала за нами від аеропорту й пильнувала, аби за нами ніхто не стежив? Ніхто не дізнається, де ви з мамою наразі перебуваєте.

– Той божевільний хоче тебе вбити, атож?

– Цього ми не знаємо. Просто моторошно було усвідомлювати, що він знає нашу домашню адресу.

– Ти збираєшся його вбити?

Ґрем на секунду заплющив очі.

– Ні. Моє завдання полягає в тому, щоб його знайти. Тоді його покладуть у психіатричну клініку, аби він полікувався й не зміг більше нікому зашкодити.

– У мами Томмі була одна газетка, Вілле. Там писали, що ти вбив одного хлопця в Міннесоті і що лежав у психіатричній клініці. Я цього не знав. Це правда?

– Так.

– Я почав був розпитувати маму, та потім подумав, що краще попитаю тебе.

– Я радий, що ти вирішив поговорити зі мною напрямки. То була не просто психіатрична клініка, вони там усе лікують, – ця відмінність видавалася йому значущою. – Я лежав у психіатричному крилі. Бачу, тебе непокоїть, що я там був. Бо я одружився з твоєю мамою.

– Я обіцяв батьку, що піклуватимусь про неї. Так і роблю.

Ґрем відчував, що має розповісти Віллі певну кількість фактів. Забагато розповідати не хотілося.

На кухні згасло світло. Крізь сітчасті двері він бачив темний силует Моллі, відчував тягар її присуду. Його поводження з Віллі відбивалося на її серці.

Віллі явно не знав, що питати далі. Ґрем зробив це за нього.

– Лікарня була вже після того випадку з Гоббсом.

– Ти його пристрелив?

– Так.

– Як це сталося?

– Почну з того, що Ґаррет Гоббс був божевільним. Він нападав на студенток і… убивав їх.

– Як?

– Ножем. А я знайшов маленьку металеву стружечку на одязі, що був на одній з дівчат. На кшталт обрізок з-під трубонарізного верстата – пам’ятаєш, як ми з тобою лагодили душ надворі? Я зустрівся з багатьма слюсарями з парового опалення, водогінниками тощо. Багато часу на них витратив. Гоббс лишив заяву на звільнення на одному з будівництв, що я перевіряв. Я її побачив, і заява видалася мені… специфічною. Він тоді ніде не працював, довелося йти до нього додому. Я піднімався сходами в багатоквартирному будинку Гоббса. Зі мною був офіцер у штатському. Певно, Гоббс побачив, що ми йдемо. Я вже майже дістався його сходового майданчику, коли він виштовхнув крізь двері свою дружину, і вона повалилася вниз сходами, мертва.

– Він її вбив?

– Так. Тож я попросив офіцера викликати SWAT, аби нам допомогли. Та потім почув у квартирі дітей, почув крики. Хотів зачекати, та не зміг.

– Ти зайшов у квартиру?

– Зайшов. Гоббс схопив дівчину, зі спини, в руках у нього був ніж. Він її різав. І я його підстрелив.

– Дівчина померла?

– Ні.

– Одужала?

– Так, згодом. Тепер із нею все гаразд.

Віллі мовчки перетравлював почуте. З якоїсь яхти на якорі долинала тиха музика.

Ґрем міг опустити певні подробиці для Віллі, але не міг зупинити образи, що виринали в його власній голові.

Він не розповів Віллі, як на сходовому майданчику за нього хапалася місіс Гоббс, стільки разів проштрикнута ножем. Як побачив, що життя її покинуло, як почув крики з квартири Гоббсів, як розчепив слизькі червоні пальці жінки, як тріснуло плече, коли він вибив двері. Як Гоббс схопив свою доньку й заходився різати їй шию, щойно зміг дотягнутися, як вона опиралася й нахиляла підборіддя, як револьвер 38-го калібру вирвав із нього шматки плоті, а він усе різав і різав і ніяк не падав долі. Як Гоббс у сльозах опустився на підлогу, як хрипіла дівчина. Ґрем пам’ятав, як намагався стлумити її судоми й побачив, що Гоббс перерізав їй трахею, проте не дістався артерій. Як дочка глянула на нього розчахнутими затуманеними очима, а її батько сидів на підлозі й кричав: «Бачиш? Бачиш?» – доки не повалився без духу.

Саме тоді Ґрем утратив віру в револьвери 38-го калібру.

– Віллі, той випадок із Гоббсом мене дуже непокоїв. Розумієш, я не міг викинути його з голови, бачив знов і знов. Дійшло до того, що я ні про що інше не міг думати. Усе розмірковував, що мав би якимось кращим чином розв’язати цю ситуацію. А потім перестав узагалі щось відчувати. Не міг їсти, не міг ні з ким говорити. Поринув у глибоку депресію. Тож лікар порадив мені лягти в лікарню, я так і зробив. З часом зміг дистанціюватися. Дівчина, яку порізали в квартирі Гоббса, прийшла мене провідати. Вона вже одужала, і ми багато говорили. Зрештою, я зміг відокремитися від тої події та повернувся на роботу.

– Коли когось убиваєш, навіть якщо так треба, невже після цього так погано?

– Віллі, більш огидного вчинку бути не може.

– Слухай, я тут на кухню хочу збігати. Ти хочеш чогось, ко`ли, наприклад?

Віллі любив приносити Ґрему якісь дрібнички, але завжди вдавав, ніби прихопить їх разом із чимось іншим, що йому насправді потрібно. Ніяких навмисних ходок абощо.

– Так, звісно, ко`ли.

– Треба покликати маму, хай на вогні подивиться.

Уже пізно ввечері Ґрем і Моллі сиділи на гойдалці на задньому ґанку. Мрячив дощик, вогні на човнах відкидали крізь туман зернисті гало. Від бризу із затоки руки вкривалися сиротами.

– Це може надовго затягнутися, так? – спитала Моллі.

– Сподіваюся, що ні, але дійсно може.

– Вілле, Евелін сказала, що нагледить за крамничкою цього тижня та ще чотири дні наступного. Але мені доведеться повернутися в Марафон, принаймні на день чи два, коли клієнти прийдуть. Я можу зупинитися в Сема й Евелін. І на ринок в Атланті доведеться самотужки їхати. Треба готуватися до вересня.

– Евелін знає, де ти?

– Я сказала їй, що у Вашингтоні.

– Добре.

– Так важко чимось володіти, правда? Насилу знайдеш, потім ледве