Читати книгу - "Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи"

людський у даремній з’їдається праці,

Все своє куце життя на турботи пусті витрачає

Тільки тому, що в наживі, збагаченні краю не бачить,

Як і межі, до якої тривать може втіха правдива[479].

На думку Руссо, мистецтва народжуються з людських пристрастей, амбіцій, жадоби й марної допитливості. У Лукреція, як і у Руссо, саме розум має навчити стримувати бажання та «залагоджувати зло, яке мистецтво почало завдавати природі». Щастя не в надмірних багатствах, а у простому та близькому до природи житті. Руссо, зрештою, сумнівається, що людина здатна досягти істини: «Чи створені ми для того, щоб померти прив’язаними до краю криниці, в якій сховалася істина?»[480].

Кількома рокама пізніше Ґьоте критикуватиме експериментальну науку в зовсім іншій перспективі. Він позиціонується в іншій традиції — медиків-емпіристів, про яких говорив Ціцерон, які відмовлялися від препарування, бо воно, на їхню думку, порушувало хід явищ, що їх вони хотіли спостерігати. Для нього те, що є штучним, нездатне розкрити Природу, адже Природа, в якийсь парадоксальний спосіб, «загадкова у світлі дня», бо її справжнє покривало, як ми це будемо ще повторювати[481], у тому, щоб не мати ніякого покривала. Інакше кажучи, вона приховується, бо ми не вміємо її бачити, навіть якщо вона перебуває у нас перед очима:

Стоять, мене на глузи беручи,

Вали, зубці, колеса, кулі…

Біля дверей б’ючись, я мав вас за ключі, —

Та ви мені замка не відімкнули…

Бо, повна тайн і білим днем,

Природа не відслонить запинала,

І що вона тобі від духу заховала,

Того не витягнеш гвинтом і важелем[482].

Ґьоте заперечує, таким чином, Френсіса Бекона, який хоче змусити Природу говорити під тортурами експерименту. На його думку, замість того, щоб говорити, «під тортурами Природа замовкає»[483]. Водночас, як це радить Євангеліє, вона щиро відповідає на безхитрісні запитання: «Її відповіддю на чесне запитання є: Так! Так! Ні! Ні! Решта — від Лукавого».

Супроводжуване механічними засобами спостереження спотворює здорове бачення природних феноменів:

Мікроскоп та телескоп лише спантеличують здоровий розум[484].

Сама людина тією мірою, якою вона послуговується своїм здоровим розумом, є найвеличнішим і найточнішим інструментом, що тільки може існувати. І найбільшим безладом нової фізики є те, що вона відокремила експерименти від людей, що вона визнає природу тільки у показах штучних інструментів і, навіть, хоче визначати й приписувати їй те, що вона може робити[485].

На думку Ґьоте, єдиними справжніми засобами відкриття таємниць природи є сприйняття та естетичний опис цього сприйняття. Тільки природа — маються на увазі людські органи чуттів, вільні від будь-яких посередників, може бачити природу. Навіть спостереження, яке бентежить явища та робить їх нерухомими, заважає нам вловити живу реальність. З цього приводу Гьоте написав чудову поему про бабку-стрибунця:

Стрибаючи навкруг фонтану

Мінлива бабка

Так довго тішить погляд мій[486].

Бабка є то темною, то світлою, то червоною, то блакитною. Проте, коли вона сідає й опиняється у людській руці, то залишається лише мертвий синій колір. «Ось що тебе очікує, тебе, хто препарує своє задоволення».

5. Сучасні побоювання

У XX ст. поети, науковці та філософи висловлюють ті самі побоювання з приводу механізації природи. Говорять про «розчаклування світу», про «смерть природи». Ми не можемо детально проаналізувати потужну літературу, присвячену цій проблемі. Потрібно було б згадати Жоржа Дюамеля, Олдоса Гакслі, Райнера Марію Рільке та багатьох інших. На мою думку варто пригадати дві особливо значущі доповіді, присвячені цій темі, 17 та 18 листопада 1953 року, перша з яких належить Мартіну Гайдеґеру, друга — фізику Вернеру Гайзенберґу. Гайдеґер у своєму тексті наполягає на прометеєвому, як я це називаю, характері сучасної техніки[487]. На його думку, вона є насильницьким заходом, що має на меті досягти розкриття природи: «Розкриття, що керує модерною технікою, є про-вокацією (herausfordem), засобами якої природу примушують постачати енергію, що може бути екстрагована та накопичена як така»[488]. Катрін Шевалі чудово підсумовує позицію Гайдеґера стосовно цього феномену: «Сучасна доба є добою, за якої людина все сприймає у формі механізму та надр, що їх можна експлуатувати, включаючи саму себе, та, одночасно, втрачаючи своє власне буття»[489]. На думку Гайдеґера, людина має повернутися до грецької poiesis, яка також є формою розкриття, примусу-вийти-на-світло[490]. Мистецтво, таким чином, могло би стати для сучасної людини засобом віднайти свій автентичний зв’язок з буттям та з самою собою. Гайзенберґ у своїй доповіді під назвою «Образ природи у сучасній фізиці» викриває ту саму небезпеку: «Ми живемо у світі, настільки зміненому людиною, що всюди зустрічаємо структури, автором яких є вона сама: використання інструментів у повсякденному житті, виготовлення їжі машинами, зміна людиною ландшафту, отже, людина всюди зустрічає лише саму себе»[491]. На відміну від Гайдеґера він вважає, що небезпеку становить не сама по собі техніка, а той факт, що людство ще не змогло адаптуватися до цих нових умов життя.

Через п’ятдесят років ми повинні визнати, що замість того, щоб взяти ситуацію під контроль, людство навпаки опинилося під загрозою ще більших небезпек. Техніка породжує спосіб життя та способи мислення, наслідком яких є дедалі більша механізація самої людини, проте безжальну тенденцію цього типу цивілізації неможливо зупинити. Людина ризикує втратити в ній свою душу та своє тіло.

VI

ОРФІЧНА НАСТАНОВА. РОЗКРИТТЯ ТАЄМНИЦЬ ЗАСОБАМИ ДИСКУРСУ, ПОЕЗІЇ ТА МИСТЕЦТВА

13

Фізика — здогадна наука

1. Два методи розкриття таємниць Природи