Читати книгу - "Мелодія кави у тональності кардамону"

на вулицю. Здається, хтось зайшов у подвір’я. Але хто? Через мокру шибу нічого не роздивишся.

Похапцем повитиравши скло, вона придивилася до чоловіка, який ішов стежкою до ґанку. Адам?

На мить Анна завмерла з притисненою до скла долонею, тоді підхопилася з лави і кинулася в сіни. Злякано хапнула ротом повітря і завмерла, втупившись поглядом у клямку, тоді зробила мимовільний крок уперед, побачила, як двері відчиняються, а ще за мить опинилася в обіймах Адама. Притиснулася головою до його грудей, глибоко вдихнула холодне повітря, яке приніс він знадвору на одязі, і відчула смак сніжинок на губах. Боже, як же сильно вона скучила за Адамом. До божевілля.

Анна підвела голову і раптом зустрілася з теплом його губ. Здається, саме цього їй хотілося всі ці дні — розчинитися, розтанути, перестати існувати в обіймах коханого чоловіка.

Адам відхилився. Дивився на неї так, ніби побачив її вперше або сприймав трохи інакше, аніж раніше, а тоді обережно торкнувся долонею її обличчя.

— Я скучив за тобою.

Ледь нахиливши голову, Анна притулилася щокою до його руки і заплющила очі. Як же сильно вона любить цього чоловіка. Понад усе на світі.

Адам знов якось замислено глянув на неї і зітхнув.

— Скажи, навіщо ти розповідала моїй тітці про свою родину?

Нічого не розуміючи, Анна підвела голову.

— А хіба не можна?

— Аж так детально не бажано. Тепер моя тітка не лише все знає, але й написала листа твоїй тітці та переконала її приїхати до Львова… Ще й твій вуйко не встиг вчасно мене про це попередити…

Мало що розуміючи, Анна здивовано глянула на Адама.

— А чому вуйко мав вас попереджати?

Адам глянув на неї майже з жалем. Історія, звичайно, не з найліпших, але нічого особливого в ній теж немає. Усе доволі банально та просто. Доки можна не розуміти очевидного? Могла б уже й сама здогадатися.

— Послухай, між мною та твоїм вуйком існує певна домовленість. Нічого виняткового, просто я хотів скандал із твоїм зникненням залагодити без зайвого шуму та з вигодою для нас усіх. Ти ще не зрозуміла цього?

Анна нічого не відповіла, лише глянула на Адама майже з острахом.

— Думаєш, я сам не знаю, як це виглядає? Мені теж не надто приємно, але твій вуйко і без мене намагався використати тебе для залагодження власних інтересів. Мені не довелося вигадувати чогось оригінального.

Анна розгублено кліпнула. Неясна підозра з кожною секундою ставала дедалі виразнішою.

— Неможливо. Після смерті мами вуйко заопікувався нами. Якби не він…

Адам скептично скривився.

— Якби не він — зараз у вас із братом залишився б спадок по мамі, а у вас практично нічого немає. Зрештою, тепер розплутувати цю справу все одно безнадійно… Та й скільки там того спадку було.

Анна спробувала дихати глибше. Неможливо, щоб це було правдою. Вуйко, звичайно ж, не надто щедрий і характер у нього не з найлегших, проте обікрасти їх із Андрієм він не міг.

— Ви щось плутаєте. Мама довго хворіла, і коли вуйко забрав нас до себе, нічого вже не залишилось. Хіба боргів великих не було.

Адам іронічно хмикнув.

— Згоден — великих боргів не було. Були будинок, земля й особисті речі. Тобі не спадало на думку, де все це поділось і чому твій вуйко так швидко позбувся будинку? А може, ти знаєш, де зникли гроші від його продажу? Зрештою, твій вуйко теж трохи витратився на ваше з братом утримання і йому хотілося щось собі з того компенсувати. Я так розумію, з грошима йому взагалі категорично не складається. Забула, як він надумав віддати тебе заміж за компаньйона, якому заборгував велику суму грошей?

— Заборгував? Але ж… Про борг вуйко нічого мені не казав.

— А навіщо йому таке казати? Добре, що на той час я мав вільні кошти. Тепер твій вуйко винен гроші мені, а не своєму компаньйону. Дуже вигідна, між іншим, угода. Тепер я можу керувати ситуацією на свій розсуд.

— Неправда… Ви наговорюєте на себе… Ви не могли…

— Чому не міг? Знаєш, я якось не відчуваю провини через те, що узалежнив твого вуйка від себе. Звичайна взаємовигідна угода. Він не втручатиметься в наші з тобою стосунки, а я не вимагатиму повернення боргу. Нічого нового я не вигадав. Тебе це дивує?

Анна з таким жахом дивилася на нього, що Адам мимоволі відчув роздратування.

— А як ти думала, я взяв тебе до себе? Без згоди твого вуйка? Мені що, проблем бракує в житті? Зрештою, я теж пообіцяв усе це не афішувати. Скандал із твоїм зникненням і без того позначився на репутації вашої родини. Не розумію тільки, який сенс у збереженні таємниці зараз. Насамперед твій вуйко мав би домовитися з власною жінкою, а потім висувати якісь умови мені.

Кусаючи губи, Анна все ще намагалася тримати себе в руках. Що вона, лялька їм якась? Хочеш — сюди покладеш, хочеш — туди поставиш. Забавку собі зробили з її життя.

— То вуйко просто вирішив продати мене, а ви собі купили. Хто ж я тоді для вас? Вдале вкладення капіталу?

Адам зміряв Анну зацікавленим поглядом. Манера висловлення у неї, звичайно, своєрідна, проте суть справи вона вловила дуже чітко. Тільки йому зовсім не хотілося саме такого трактування ситуації.

— Знаєш, не все так однозначно і цинічно, як виглядає на перший погляд. Є певні нюанси…

— Господи, та які ще нюанси, — Анна вже насилу стримувала сльози. — Якщо не купили — так перекупили. Ви хоч задоволені таким надбанням? Сподобалось?

Відчуваючи, що йому починає все це набридати, Адам обірвав її на півслові.

— Не треба грати тут переді мною ображену невинність. Я не примушував твого вуйка створювати борги і не пропонував йому розраховуватися за них тобою, а лише використав ситуацію з вигодою для себе. Та й ти, здається, не надто опиралася.

Вражена прямолінійністю і відвертою цинічністю аргументів Адама, Анна не знайшлася з відповіддю. На мить заховала обличчя в долонях, проте відразу знов підвела голову.

— І давно вуйко все це знає?

— Достатньо для того, щоб розібратись у ситуації.

Вражена почутим, Анна промовчала. Хотілося втекти від усього цього кудись подалі, але куди? До Андрія? Додому? А сенс? Вона нікому там не потрібна.

Намагаючись ще щось для себе зрозуміти, вона знов зосереджено глянула на Адама.

— Не розумію, навіщо обіцяти вуйкові зберігати все це в таємниці? Я могла відразу замешкати з вами. Все одно ви живете в сепарації з дружиною.

Адам здивовано звів брови.

— Чому в