Читати книгу - "Андріївський узвіз"

відбудовує його натюрморт. Художник вже рік страждає від творчого запору. Він не малює, не пише і навіть не читає. Всі тільки й роблять, пояснює він, що повторюють те, що було колись мовлено. Крадуть! В наглу! Я ж, навпаки, шукаю нове. А все справді нове мусить прийти саме. Не ми, а воно вирішує, кого обрати своїм інструментом.

Зараз тема його монологу — світло. Справжність і первинність світла. И злочини так званих митців, котрі, як слуги режиму, в кращому разі годують міщан напівправдою. А це — гірше за брехню. Бо в їхніх творах немає світла. А є лише підробка. Лампочка Ілліча.

Що ж, каже чоловік, лампочки теж потрібні. Щоб читати в темряві.

Ти, каже художник, софіст.

Хіба?

I колабораціоніст!

Я?

Так, ти! Ти співробітничаєш із режимом, а значить — ти теж несеш відповідальність за всі його злочини.

Цього вже чоловік заковтнути не може.

А ти, каже він, ти на кого працюєш? На ЖЕК! А ЖЕК — найперший інструмент режиму. Базова удавка тотальної кріпаччини. Тому ти теж з ними співробітничаєш.

Це ще більше роз’ятрює художника.

Колабораціоністи, кричить він, це не ті, що сидячи в підвалах тягнуться до світла! Це ті, хто кривлять душею! І за це їх всіх слід повісити. И декого з них — за яйця!

Чоловік шкодує, що не дав художникові мирно вичерпати тему світла. Він нахиляється за останнім недопалком і ставить бляшанку-попільницю у центр столу.

Я не розумію, каже він, про що ми сперечаємося. Вдень завжди світить сонце, а вночі потрібна електрика. Інакше треба десь по п’ятій вечора лягати спати. Принаймні, взимку.

Це, каже художник, метафора, образ. Коли йдеться про речі універсальні, на всі часи, не можна без метафор!

Я знаю. Але…

Стоп, наказує чоловікові художник, відійди! Залиш усе, як є. Нічого не чіпай!

На столі — ті самі предмети, але чоловік їх розставив так, що замість жанрової замальовки вибудувалася композиція, не обтяжена літературним баластом. Проступила структура, вона ж сутність, кожної з речей. Стосунки між ним покращали. Навіть, з’явилася приязнь.

Не торкайся! благає художник і тягне чоловіка на вихід.

Він не сумнівається, що це — воно. Прорив творчого запору. Кінець безпліддя. Тепер йому не треба буде нічого вигадувати. Нове слово в мистецтві відбувається зараз, отут, на столі, який він притягнув сюди зі смітника. Відбувається з метою вирвати його з підвала і вивести на міжнародну орбіту.

Але, опирається чоловік, як мені бути з гебістом?

Художник пересмикується, наче йому ляпнули по обличчю.

Яке я маю відношення до твого гебіста?

Ніякого, каже чоловік, але мені більше немає з ким порадитися.

Я тебе, каже художник, розумію.

То що б ти робив на моєму місці?

Художник відвертається.

Як, каже він, його звати?

Чоловік не знає.

А який він із себе?

Ніякий.

Я, каже художник, не сумнівався.

То як же мені бути?

Тікати. Поли обрізати й тікати.

Як?

Так, як жінка не тікає від маньяка.

А що йому від мене треба?

Як "що йому треба"?! Від тебе, від мене, від будь-кого — їм треба одного. Охопити, оплутати, замастити всіх. Щоб ніхто не поривався вгору. Оце все, що їх цікавить. І що б вони тобі не пропонували, ти мусиш сказати "ні". Як хочеш. Словами чи ногами. До цього все зводиться. До "так" чи "ні". А не можеш сказати, розвернися й біжи.

Де?

У Вотилівку.

Де?

Художник перевіряє, чи не чатує хтось за дверима, і розповідає другові про село неподалік від міста. Там зараз на пів підпільно будується церква. Митрополіт по своїх каналах вийшов на політбюро, а на рівні району підмаслив кожного з паханів. І тепер там, де менти десять років тому спалили пам’ятку архітектури, бригада західників-шабашників будує новий храм. В травні вони його мають здати "під ключ". Лишається розписати стіни. Шукають досвідченого іконографа. Художник приберігав цю роботу для себе, але, якщо у його друга така халепа, то він ладен поступитися йому.

Мені?

Не існує, каже художник, прямішого шляху до спасіння. Може, для того він до тебе й клеївся. Якого ще знаку ти чекаєш?

Але ж я ніколи…

Ти весь час мені кажеш, що тебе тягне до малярства, так?

Ну.

Що "ну"?

Те, що я ніколи не малював ікон.