Читати книгу - "Infernale. Пекельний сеанс"

143
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 37 38 39 ... 89
Перейти на сторінку:
те, що глибоко всередині.

— А глибоко всередині — дзеркало.

Вітмен запустив пальці в бороду.

— Саме так. А ось і переконливий довід: прямокутник, крізь який ми бачимо дзеркало, це інше дзеркало — одностороннє.

— Отже, зображення дівчинки відбивається в другому дзеркалі — тому, що всередині камери… а потім це відображення відбивається знову, по цей бік одностороннього дзеркала?

Вітмен кивнув.

— Туди й назад. До безкінечності. І ось що ми бачимо: тунель.

Він не міг зрозуміти, як саме це вийшло, але візуальний ефект був ідентичний тому, що виникає, коли розміщуєш об’єкт між двома дзеркалами, спрямованими одне проти одного: якщо дзеркала розташовані паралельно, спостерігач бачить химерний тунель, створений послідовністю все більш дрібних відображень об’єкта, що нескінченно тонуть у безмежності. Діти роками випробовували цей ефект усередині ліфтів із дзеркалами по обидва боки.

Це було зовсім не до речі. Картинка не мала нічого спільного з рештою фільму. То були кадри, вмонтовані серед інших, непомітні звичайному глядачеві. Між кадрами самого фільму Секюлер вплів приховані зображення.

Вони перемотали запис і переглянули його знову.

— Якого… — почав Чарлі, але на півслові зрозумів, що Вітмен уже кілька хвилин мовчить. Він обернувся до друга. Побачив його обличчя, очі, прикуті до дівчинки. Побачив тугу і, нарешті, зрозумів. — Алексе.

Вітмен не слухав. Його очі заволокло туманом.

— Це не вона, Алексе, — мовив Чарлі.

— Вона… вона схожа…

— Знаю. Пробач. Схожа на неї. Але не вона.

— Хто вона?

20

Детектив-сержант Джорджина Макбрайд оглядала свій робочий стіл. Фотографії локацій, зображення жертв за життя і після смерті, місця злочинів і координати. Навколо м’яко клацали комп’ютерні клавіатури. Офіцери користувалися комп’ютером ШРКС[16] або Великою довідковою системою МВС. Наполегливі детективи вводили дані й перевіряли їх, дивилися перехресні посилання і робили аналіз. Імена, свідки, місця — будь-що, що могло допомогти в нагальних розслідуваннях. Ще одну дівчинку оголосили зниклою: Аманда Пірсон, чотирнадцять років, востаннє її бачили в торгівельному комплексі «Океан Термінал» у Літі.

Макбрайд стояла над столом детектива-інспектора Джонсона. Скрізь були кавові чашки. Джонсон відійшов до кулера, і на його стільцях примостилися двоє полісменів: констеблі Елвуд і Доуд, живе уособлення інь і ян. Елвуд був худий і довгий, як ніж; Доуд виношував 113 кілограмів жиру під пряжкою ременя. Джонсон жартував, що в Доуда вже немає пивного черевця, у нього ціла пивна фабрика. Елвуд був сором’язливий і неговіркий, а Доуд не міг втримати язика за зубами, вивергаючи будь-яке зауваження, що тільки спадало йому на думку. Хоч обом було трохи за двадцять (майже щойно з академії), це було помітно лише в Доуда — Елвуд виглядав старшим, а гусячі лапки в кутиках очей свідчили про постійну втому.

— Як це ніхто не бачив і не чув, як викрадають маленьку дівчинку? — промовила Макбрайд.

– Іноді поганий хлопець отримує перевагу, — сказав Доуд.

— Подруга Аманди Кассі Майлос була останньою, хто бачив її живою. Казала, що та залишилася сама на хвилину, а може, й менше.

«Він швидко працює, — подумала Макбрайд. — Удосконалив свою тактику».

Ззаду нечутно підійшов детектив-інспектор Ґай Джонсон зі склянкою холодної води в одній руці й черговою порцією кави в іншій. Він запропонував каву Макбрайд, але та відмовилася.

— Гей, — мовив Елвуд, поплескавши її по плечу. — Не падай духом. Десь виграємо, десь програємо.

На мить вони змовкли. Макбрайд знову вказала на екран.

— Що, як наш злочинець використовує дівчат як сексуальних рабинь у несексуальний, але садистичний спосіб, а потім, коли набридають, він спалює їхні тіла? Таким чином він маскує все під жертвоприношення чи витівки божевільного, а крім того позбувається будь-якого сліду сексуального насильства.

— Ти досі вважаєш, що ці справи пов’язані?

— Які справи? — втрутився Доуд.

— Ти надто молодий, щоб пам’ятати, — сказав Джонсон. — Вони сталися між 1984-м і 1990-м. П’ятнадцять дівчат від чотирьох до п’яти років спалені на смерть, здебільшого на громадських звалищах. Цей збоченець навіть прислав у поліцію відеозапис однієї з жертв.

Відеозапис надійшов до поліційного відділку наприкінці 80-х. На ньому була дівчинка, зв’язана і в підвалі — вона кричала, перш ніж невстановлена особа спалювала її живцем.

— Та справа досі відкрита, — сказав Макбрайд.

— Тільки каталізатор інший. Зачекай-но — гадаєш, це той самий убивця? До біса великий період затишшя виходить.

— Таке вже бувало раніше: наприклад, в Америці Денніс Рейдер[17] повернувся після шістнадцятирічної перерви, — нагадав Доуд.

— Це правда, але протягом цього часу він нікого не вбив, лише дражнив поліцію.

– І все одно — спалення, зникнення речей жертв… — сказала Макбрайд. — Тобто, це дуже специфічний почерк, хіба ні?

Джонсон похитав головою.

— Якщо це той самий злочинець, тоді що він робив останні десять років?

Макбрайд мала з цього приводу власні версії: що він був за кордоном — може, як торговець чи моряк, чи обіймав посаду в армії або в Королівських Збройних силах; що сидів у

1 ... 37 38 39 ... 89
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Infernale. Пекельний сеанс», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Infernale. Пекельний сеанс"