Читати книжки он-лайн » Публіцистика 📰🎙️💬 » Жозеф Фуше. Портрет політичного діяча

Читати книгу - "Жозеф Фуше. Портрет політичного діяча"

145
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 37 38 39 ... 69
Перейти на сторінку:
Войовницька й залицяльна манії (франц.). ">[28] (ці слова викував Стендаль) призведуть зрештою до катастрофи, і пророчими були слова Фуше під час розмови з Метерніхом за п’ять років до походу на Москву: «Коли він розіб’є вас, залишаться тільки Росія й Китай». Лиш один не збагне нічого або ж очі затуляє рукою — Наполеон. Хто пережив Аустерліц, Маренґо та Ейлау — всесвітню історію, щоразу ввібгану в дві години, — той уже не переймається й не тішиться прийняттями золотомундирних блюдолизів на двірських балах, сидінням у розцяцькованій Опері, слуханням утомливих депутатських промов — ні, вже давно його нерви стріпуються тільки тоді, коли на чолі свого війська швидким маршем він перебігає цілі країни, розбиває вщент армії, недбалим порухом пальця, мов пішаків, прибирає королів і на їхнє місце наставляє нових, коли Палац інвалідів шумує лісом знамен, а нова скарбниця повна награбованого добра з усієї Європи. В нього на думці тільки полки, корпуси та армії; Франція, вся країна, ввесь світ давно вже стали для нього лише ставкою, до решти належною йому власністю («La France c’est moi»[29]). Але дехто з його підлеглих потай переконаний у тому, що Франція передусім належить самій собі й не на те існують її народ та її громадяни, щоб усе корсиканське кодло поробити королями, а всю Європу — маєтністю Бонапартів. З дедалі більшим спротивом вони бачать, як рік у рік на міських брамах вивішують вербувальні списки, витягають з домівок вісімнадцяти- дев’ятнадцятирічних, щоб безглуздо, або принаймні за глузд, який уже збагнути не можна, загнати в землю десь на португальських кордонах, у снігових пустелях Росії чи Польщі. Отож між ним, що завжди тільки дививсь на свої зорі, і тими, хто все бачив ясно, з мукою й нетерпінням дивлячись на рідну землю, поставало дедалі запекліше протиборство. А оскільки Наполеонів автократичний дух ставав дедалі владнішим, не дослухаючись порад навіть від найближчих, вони потай почали замислюватись, як стримати це безумно розкочене колесо, врятувати від неминучого падіння в прірву. Бо ж мала надійти мить, коли врешті у відкритій ворожнечі зійдуться шаленство і розум, коли спалахне війна між Наполеоном і його найтямущішим служником.

Потаємний опір воєнному завзяттю й безмірності Наполеона кінець кінцем звів докупи навіть двох найзатятіших ворогів з-поміж його дорадників — Фуше й Талейрана. Обидва найздібніші Наполеонові міністри, психологічно найцікавіші постаті своєї доби, не любили один одного, мабуть, тому, що було в них чимало спільного. Обидва міркували тверезо, реально і ясно, були цинічними й безоглядними учнями Мак’явеллі. Обидва пройшли школу церкви й вогненні університети революції, обидва мали однакову безстидну холоднокровність там, де йшлося про гроші й честь, обидва однаково невірно й безсоромно служили Республіці, Директорії, консульству, імперії і королю. Перебрані на революціонерів, сенаторів, міністрів і королівських слуг, вони невпинно ворогували, виставляючи типові образи несталості на одній спільній сцені світової історії, і хоч обидва вийшли з духівництва, обом дісталась однакова дипломатична роль, вони ненавиділи один одного з холодним усвідомленням і запеклою люттю суперників.

Вони належали до одного аморального типу, але, однакові вдачею, мали різне походження. Талейран, герцоґ Періґорський, архієпископ Отенський, потомок давніх аристократів, уже мав на собі фіалкову мантію духовного владики цілої французької провінції, а дрібний і злиденний син торгівця Жозеф Фуше, жалюгідний і непомітний церковний учитель, за кілька су на місяць утовкмачував десяткові учнів у монастирі латину й математику. Талейран — уже представник Французької республіки в Лондоні й уславлений промовець Генеральних штатів, а той лестощами та запопадливістю щойно виловив у клубі депутатського мандата. Талейран прийшов у революцію зверху, зійшов, ніби владар із колісниці, на кілька щаблів униз до третього стану, і зустріли його страшенним захватом; а Фуше інтриґами з мукою стелив собі шлях нагору. Внаслідок такої різниці походження, головна притаманна їм риса набирає різного забарвлення. Талейран, чоловік широких замахів, служить із холодною й байдужою зневагою великого пана, а Фуше — з ревною, пронозуватою старанністю канцеляриста, що пнеться нагору. Коли в чомусь вони близькі, то водночас і різні, а коли обидва люблять гроші, то Талейран як аристократ — щоб їх витрачати, щедро тринькати золото за гравецьким столом і з жінками, а Фуше, купецький син, — щоб наживою й відсотками згрібати їх та ощадити. Для Талейрана влада — лише засіб утіхи, вона дає йому найкращі й найшляхетніші нагоди допастися до земних насолод: розкошів, жінок, мистецтва, дорогих наїдків, а Фуше, що вже нагріб не один мільйон, і далі зостається скнарою зі спартансько-монастирськими звичаями. Обидва не могли цілком відірватись від свого соціального коріння: ніколи, навіть у дні найнесамовитішого терору, Талейран, герцоґ Періґорський, не був справжнім народовцем і республіканцем — і ніколи, навіть уже бувши новоспеченим герцоґом Отрантським, Жозеф Фуше, дарма що в блискучому золотому мундирі, не став справжнім аристократом.

Блискучішим, чарівливішим і, мабуть, значнішим із двох був Талейран. Вирісши на музичній та античній культурі, з духом, сформованим у горнилі XVIII сторіччя, він любить дипломатичну гру як одну з багатьох бентежних ігор життя, зате ненавидить роботу. Навіть листа неохоче він пише власноруч; цьому достеменному ласунові, витонченому любителеві всіх насолод любіше всю чорну роботу перекласти на когось іншого, а потім лише недбало згрібати результати всіяними перснями ручками; йому досить інтуїції, щоб блискавичним поглядом прозирнути заплутані ситуації. Природжений і вишколений психолог, Талейран, за словами Наполеона, проникне в кожну думку і, не вагаючись, обставатиме за тією, яка внутрішньо найближча йому. Сміливі повороти, миттєве розуміння, влучне слово будь-якої скрутної хвилини — ось його манера, він зневажливо ухиляється від усякого дріб’язку, від великого поту й клопоту. Така любов до мінімуму, до концентрованих форм духовної діяльності породжує також його надзвичайне вміння вжити блискуче, дотепне слово, його афоризми. Талейран не пише довгих повідомлень, а єдиним гострим і точним словом окреслює ситуацію, змальовує людину. Зате Фуше цілковито бракує здатності одним поглядом озирати світ, він працює, немов бджола, невпинно сновигає туди й сюди, стягує докупи незліченні дрібні петельки, тисячі спостережень, потім їх поєднує й комбінує, отримуючи точні й непомильні результати. Він — аналітик, Талейран — ясновидець; його талант — працьовитість, Талейранів — духовна проворність. Жоден художник не вигадав би ліпшої пари протилежностей, ніж історія

1 ... 37 38 39 ... 69
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Жозеф Фуше. Портрет політичного діяча», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Жозеф Фуше. Портрет політичного діяча"