Читати книгу - "Байки проти ночі"

Макс глянув униз і побачив біля ніг три недопалки — все правильно, тепер він згадував, як просидів тут, викурюючи одну цигарку за другою. Але що, до дідька, тралилося?

Ага, він, здається, збирався до Лени, але… правильно, перед цим Макс хотів заскочити за оголошенням, яке запхав учора до кишені, коли розклеював ті дурнуваті афіші Батута. Ну, а що було далі? Далі… Звісно, він там побував. І познайомився з лисим стариганем на ймення Леонтій. Дивний тип. А потім… О Господи! Макс ніби заново побачив, як той наближається до нього з багатообіцяючою посмішкою проктолога, і… згадав усе інше.

Отже, старий щось підмішав йому в чай, а коли ця погань подіяла, з ним почала відбуватися абсолютна чортівня. Макс також добре пам’ятав, як йому здалося буцім він спершу вийшов з будинку, де жив лисий, а потім раптом виявилося, що нічого такого не було. Леонтій говорив нісенітниці про якийсь особливий метод — з цього висновок, що він щось збирався з ним зробити. Макс уважно прислухався до себе. Але, схоже, він був цілим і неушкодженим, якщо не зважати на легкий головний біль, який міг з’явитися від будь-чого. У кожному разі, жодної помітної шкоди лисий йому не заподіяв.

Макс спохопився і глянув на годинник. Майже третя?! Та що ж із ним увесь цей час було? Де він перебував?

Припустимо, півгодини на добирання до Оперного театру плюс іще десять хвилин на знищення трьох цигарок. Незадовго до того, як він збирався йти, щоб устигнути до дванадцятої зустрітися з Леною, годинник показував одинадцяту. Тож він пробув у лисого зайвих три години — цілу прірву часу, про яку зовсім нічого не пам’ятав…

Макса нудило. Старий справді щось з ним зробив, щось таке, що він зараз навіть боявся уявити.

Боже…

Він раптом подумав, що цей божевільний бігун може спостерігати за ним просто зараз звідкись неподалік у своєму легкому спортивному костюмі та білих кросівках. Макс роззирнувся навсебіч, але нікого підозрілого не помітив: ні Леонтія, ні когось схожого на нього.

Спекотний день у самому розпалі, і хоча була середа, центром Львова гуляло безліч народу.

У повній розгубленості Макс просидів на лавочці ще п’ятнадцять хвилин. Про те, щоб зараз повернутися до колишніх планів, наприклад, поїхати до Лени, не могло навіть ітися. Він узагалі не уявляв, як зможе тепер не думати про приключку в квартирі цього Леонтія (Леонтій… ну й ім’ячко на додачу до всього). Бо там з ним щось зробили.

Хріново.

Моторошне відчуття необхідності діяти змусило Макса врешті встати з лавки. Його легенько хитнуло, але запаморочення вже за секунду-дві минуло. Він збирався зробити єдине, що залишалося, — піти до лисого й зажадати пояснень.

Але Максові ноги раптом підкосилися, й він, плюхнувшись на задницю, знову опинився на дерев’яному сидінні лавки. Ні вулиці, ні будинку, ні поверху, ні номера квартири старого Макс не пам’ятав. Спогади про те, що відбувалося в квартирі, збереглися чітко, наче ножиці, що попрацювали над його пам’яттю, акуратно вирізали лише пройдений шлях до обителі лисого божевільного й частково його дорогу сюди, під Оперний театр. Макс обшукав кишені, але оголошення зникло. Ким би не був лисий старий, він ґрунтовно подбав, щоб Макс не знайшов дороги назад.

Ще хріновіше.

Тим часом на вулиці почало холоднішати. Макс подивився вгору, сподіваючись побачити хмари, але сонце світило так само яскраво, як і раніше, а небо залишалося чистим і блакитним, як лляне покривало.

Макс звівся на ноги й побрів уздовж «стометрівки» до площі з пам’ятником Шевченкові. Тут він згадав іще дещо. Чиюсь маленьку миршаву постать, що виникла поруч з лисим стариганем за якусь мить до Максового знепритомнення. Вона швидше нагадувала димний фантом, аніж реальний предмет. Хоча в усьому її вигляді було присутнє щось до болю знайоме, здається, пов’язане з дитинством, щось із книжок для малят, схоже на одну з відомих картинок. Не буквально, але на сам образ. Макс уповільнив крок. Точно, на лікаря Айболита! Але якого біса? Він навіть усміхнувся. Хоча в тодішньому стані міг би запросто вздріти й Елвіса Преслі, який з хмари справляє нужду на грішну землю. Але якщо цей маленький доктор йому тільки привидівся, то як тоді пояснити дивну поведінку кота? Макс ладен був заприсягтися, що котяра засичав, коли дивився просто на цей силует, наче побачив примару. Господи, в яке лайно він вляпався?..

Роздуми Макса про це дивне видіння урвав раптовий крижаний порив вітру, що налетів, здавалося, з усіх боків. Хлопець зупинився і здивовано оглянувся. Виникло таке враження, наче серед літа у своїх санях вирішила проїхатися містом Снігова Королева. Макс був далеко не єдиним, хто звернув на це увагу, — багато перехожих здивовано озиралися або обмінювалися жартами.

Макс скулився: чорт, а й справді похолоднішало.

— Гей! — крикнув хтось. Макс повернув голову й побачив Батута, який рухався в його бік.

— Як упорався? — запитав той, коли вони привіталися, маючи на увазі вчорашнє розклеювання афіш.

— Нормально.

— Ага, — кивнув Батут. — Я вже бачив трохи тут в центрі. Що це раптово трапилося з погодою?

— І гадки не маю, — знизав плечима Макс.

— Ну добре, мені пора бігти. Приходь завтра в «Рокс», можеш іще когось узяти з собою, я влаштую для двох, — і