Читати книгу - "Жертва забутого майстра"

195
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 37 38 39 ... 43
Перейти на сторінку:
головним редактором, Корнела поїхала додому, не заходячи в магазин, щоб скоріше дочитати Лесину сповідь до кінця. Ця жінка дуже відповідально поставилась до її завдання. Коли ж вона запропонувала їй написати це? Всього три тижні тому, коли було ще тепло. Так, за тиждень до Покрови. Тоді, із початком бабиного літа, Лесі нестерпно захотілося до Львова й до Бучача. А тут вечірка з приводу дня народження головного редактора. Поряд з Лесею гарний спокійний мужчина, з яким вона цілком може почуватися дівчинкою. А їй не дає спокою невротичний, але до біса талановитий хлопчик. Тільки котрий із них? Той, який пожертвував своїм здоров’ям заради своїх творчих осяянь? Чи той, який два століття тому світ за очі пішов зі Львова у розквіті своєї слави, пожертвувавши усім заради якоїсь химерної ідеї?

Корнела стала читати Лесину сповідь вдруге. Тепер вже з олівцем в руках. Робила позначки на полях, підкреслювала ключові моменти. Завтра вона прогляне цей текст іще раз, побачить якісь деталі, яких не вловила зараз. І, вочевидь, зможе збагнути те, чого не збагнула сама Єлизавета-Маріанна, он яке ім’я має Леся Касовська.

Недарма роботу психолога порівнюють із роботою детектива. Леся добросовісно описала всі події, по змозі пригадала основні деталі. Добре, що цей манускрипт, а вірніше, роздрук дістався Корнелі саме так, як воно сталося, і вона не змушувала Лесю скорочувати цей текст. Інакше б вона просто відлякала цю жінку, а не допомогла їй.

* * *

За кілька днів дві жінки зустрілися. Корнела не захотіла сидіти в кафе, запропонувала пройтися осіннім парком, тим більше дні стоять сірі, мокрі, але теплі. Під ногами шарудить поблякле скрючене листя, нагадуючи, що надворі закінчується місяць листопад. Різкі лінії гілля в темряві нагадують обриси химерних готичних скульптур.

— Як ви бажаєте, Лесю, щоб я називала вас Маріанною?

— Як вам зручніше, Корнело.

— Ви бачите, яке у мене ім’я? Прямо для «Таємного бажання». Але це моє справжнє ім’я.

— Називайте мене так, як вам зручніше. Але в цьому світі я Леся.

— Гаразд, Лесю. Отже, у вас виник дуже тісний духовний зв’язок із тим чоловіком, якого ви називаєте «хлопчиком». Настільки тісний і глибокий, що ви й самі не можете збагнути його глибини.

— Але я ніколи не розраховувала на нього, Корнело.

— Я розумію. Але доля вирішила за вас. Доля вас тісно пов’язала. А потім та ж сама доля боляче розвела вас. І вас мучить так званий ефект незавершеної дії. У психології є таке поняття: незавершена дія. Так, ви цілком були готові, що ваші стосунки урвуться. Але урватися вони мали по-іншому! Він мав віддати вам трактат, ви мали віддати йому його фотокопію. Він мав підтвердити, що це саме те, що він шукав. Адже ви зіграли ключову роль в розшуку цього документа. І витратили на це чимало душевних зусиль.

— Це вийшло само собою. Я цього не можу пояснити.

— Але, повторюю, ви витратили чимало зусиль, ви виснажились під час видалення трактату з чрева жертви. Ви не шкодуєте про втрачені зусилля. Аби тільки знати, що вони не були намарними. Також вас бентежить не лише сам розрив ваших стосунків, а й недовіра вашого коханого до вас.

— Він навіть не сказав мені, що він скульптор!

— Якби він вам це сказав, він мав би розповісти вам, навіщо він шукає його трактат. Але він, з ваших слів, дуже вразливий і міг боятися, що не знайде розуміння свого містичного світобачення.

— Але ж він розповів мені про батька!

— Так! Але то була не єдина причина! Його вів на пошуки Пінзеля цілий комплекс міцно пов’язаних між собою причин. Знаючи, що він скульптор, він мав пояснити, навіщо йому трактат іншого скульптора, який працює у спорідненій творчій манері.

— Він шукав документ, який був пов’язаний з особистістю його батька, з його долею.

— Так, але не тільки! Я так думаю, він шукав трактат Пінзеля, бо сподівався розшукати в ньому якісь откровення, пов’язані з його особистим творчим самовираженням. А ви могли б не зрозуміти цього.

— Якби я й не зрозуміла, я б зробила вигляд, що цілком розумію. Робота в «Таємному бажанні» привчила мене шанувати бажання клієнтів.

— Але ж він хотів не послужливої працівниці фірми, а жінки, яка б усе розуміла. Поступово він розкривався для вас. Але не встиг сказати всього. Наскільки я зрозуміла, ви мали їхати зі Львова наступного дня після тої катастрофи, вже й мали квитки на потяг. Але ж квитка на літак він іще не компостував?

— Ні. Але в Air France це можна зробити й в аеропорту. Тому ця авіакомпанія така дорога.

— Він, певне, розраховував іще побути з вами в Києві, і тоді він скоріш за все б розповів вам, що в трактаті Пінзеля він сподівався знайти якісь орієнтири для власної творчої роботи. В якомусь сенсі, шукаючи Пінзеля, він шукав себе. Він вважав себе чи не саме тим, кому загадковий Пінзель передав свій дар. Це звучить дивно і фантастично. Але хіба не фантастично робити те, що робив Пінзель, а тепер робить Мікаель Боговідступник?

— Не знаю, робить чи робив...

— Отже, тривога за нього, як він там, чи здоровий, чи лікувався у клініці, а певно, що був змушений, все це тривожить вас, бо ви любите його. І це також не дає вам спокою. Ваші сни — свідчення тому.

1 ... 37 38 39 ... 43
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Жертва забутого майстра», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Жертва забутого майстра"