Читати книгу - "Теорія права і держави: Підручник."

захищає права своїх громадян, а також інших людей, що перебувають на її території. Без права, законодавства держава неспроможна ефективно управляти суспільством, забезпечувати здійснення прийнятих нею рішень;

6) має фінансово-економічну основу своєї діяльності - єдину грошову систему, офіційну систему оподатковування і фінансового контролю;

7) має формальні реквізити - офіційні символи: прапор, герб, гімн. Слід врахувати, що держава може бути світською і теократичною. Більшість держав світу - світські, тобто такі, у яких розмежовані сфери дії церкви і держави (церква відокремлена від держави). У теократичних державах влада належить церковній ієрархії (Монголія до 1921 р., сучасний Ватикан з 11.02.1929).

§ 2. Соціальна і державна влада. Співвідношення держави і державної влади

Соціальна влада - спосіб управління суспільством, що виражається у системі публічно-вольових відносин між людьми з приводу організації їх спільної діяльності, вироблення загального для них інтересу та цілей, які досягаються за допомогою різних засобів, способів і методів, включаючи примус (психічний, фізичний, юридичний).

Ознаки соціальної влади:

1) є властивістю (атрибутом) суспільства, способом його управління. Коли говоримо «влада», підкреслюємо вольовий (примусовий, силовий) компонент цього явища. Коли вживаємо термін «управління», відзначаємо функціональне призначення владного впливу;

2) складається природно-історичним шляхом, починаючи з первісного суспільства; народжується в процесі відносин між людьми з приводу якогось соціального блага;

3) здійснюється у вигляді владовідносин (публічно-вольових відносин) між владними і підвладними суб’єктами; в демократичних державах відносини відбуваються за схемою «керівництво (команда) - сприйняття (виконання)», в недемократичних державах схема дещо інша: «панування - підкорення».

Владовідносини завжди є двосторонніми, один із суб’єктів яких є владним, котрий в соціально неоднорідному суспільстві виражає інтереси найбільш впливових соціальних груп, а інший - підвладним. Із загальносоціального погляду, обидва вони є саме суб’єктами, тобто людьми, наділеними свідомістю і волею, однак у конкретних управлінських владовідносинах підвладний суб’єкт виступає як об’єкт владного впливу суб’єкта управління;

4) виробляє загальні для суспільства інтереси та цілі - сенс керування суспільством виявляється у пропонуванні носієм влади, окрім задоволення інтересів, виробити загальний інтерес і цілі, загальні напрями суспільної діяльності, а сенс управління - дати владний імпульс підлеглим досягати визначених цілей, організовувати сприйняття ними цього імпульсу, усвідомити і підкорити йому свою волю. Виключається можливість осіб з деформованими свідомістю і волею виступати суб’єктами владовідносин;

5) передбачає верховенство, монопольне право владного суб’єкта приймати рішення («авторитетні рішення» як засоби владарювання), обов’язкові і значущі для підвладного суб’єкта, і здатність контролювати його, забезпечувати виконання взятих зобов’язань;

6) здійснює керівництво різними методами, включаючи примус (психічний, фізичний, юридичний), який застосовується окрім таких методів, як переконання, заохочення, авторитет, співпраця, координація й узгодження. Саме примус (сила) визначає положення носія влади як правлячого. Сила і насильство - різні поняття. Насильство - це вплив на суб’єкта всупереч його волі за допомогою фізичного примусу. Примус не обов’язково передбачає насильство, проте означає вольову залежність суб’єкта владовідносин від суб’єкта влади і діяльність усупереч власним інтересам;

7) потребує від більшості підвладних суб’єктів свідомої добровільної готовності підкорятися. Відсутність підпорядкування означає відсутність у таких стосунках влади, невизнання населенням її легітимності.

Державна влада - це вид соціальної влади як способу управління суспільством, що виражається у системі публічно-політичних, вольових (керівництво - сприйняття) відносин, які виникають між суб’єктами політичної системи суспільства - владними (державою, її органами і посадовими особами, що володіють владними повноваженнями) і підвладними (фізичними і юридичними особами, які делегували першим такі повноваження) на ґрунті правових норм при застосуванні у разі потреби державного примусу. Якщо суб’єктами владовідносин є державні органи і посадові особи, з одного боку, і фізичні та юридичні особи, з другого боку, то об’єктом владовідносин виступає їхня діяльність (поведінка), а формальним їх змістом - права і обов’язки підвладних суб’єктів та повноваження (компетенція) владних суб’єктів. У державній владі виявляються передусім два аспекти - імперативний (панування-підпорядкування) і диспозитивний (владно-зобов’язальні відносини між рівними суб’єктами).

На державну владу повністю поширюються ознаки соціальної влади. Від останньої вона відрізняється, як мінімум, двома монополіями: 1) видання загальнообов’язкових правових норм; 2) застосування державного примусу.

Ознаки державної влади:

1) публічна влада - перебуває на службі у суспільства, слугуючи важелем його управління; здійснює управління суспільством від його імені; має «публічну» основу своєї діяльності - казенне майно, власні доходи, податки;

2) політична влада - управляє соціально неоднорідним суспільством, керує ним у своїх інтересах, а це потребує залучення політики, взаємодії з різними ланками політичної системи, передусім з партіями, партійними блоками і рухами;

3) апаратна влада - концентрується в апараті, системі органів держави і здійснюється через них;

4) легітимна влада - юридично (конституційно) обґрунтована і визнана народом країни, а також світовим співтовариством. Наприклад, представницькі органи здобувають легітимність у результаті проведення виборів, передбачених і регламентованих законом. Легітимність влади означає визнання її правового характеру, її обмеженість правом і, отже, небезпечність для людини. Тільки легітимна влада може бути ефективною[9].

Нелегітимна влада вважається узурпаторською. Узурпацією влади є порушення правових процедур при проведенні виборів чи їх фальсифікація; зловживання легітимною владою, тобто використання її в протизаконних цілях щодо суспільства і держави, перевищення владних повноважень. У Конституції України записано, що ніхто не може узурпувати державну владу;

5) легалізована (легальна) влада - узаконена, тобто визнаною є правомірність її виникнення, організації та діяльності, в тому числі використання сили в межах держави (наявність спеціально створених органів для утримання влади і проведення її рішень у життя). Легалізованість - це юридичне вираження легітимності; здатність не тільки втілюватися в нормах права, але функціонувати