Читати книгу - "Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. Станом на 01.11.2010 р."

коментованої статті поміщена законодавча вимога про те, що заява про відвід (самовідвід) має бути вмотивованою. Нічим не підтверджена вимога відводу судді, експерта, спеціаліста, перекладача чи секретаря судового засідання не може бути задоволена.

Вмотивованою можна вважати заяву про відвід, в якій міститься:

— правильний виклад та аналіз фактичних підстав, що вказують на упередженість судді (суддів), секретаря судового засідання, експерта, спеціаліста чи перекладача;

— якомога більша деталізація цих фактів;

— зазначення того, що підстави для заявленого відводу викликають сумнів у безсторонності вищезазначених суб’єктів та зазначити чому;

— посилання на засоби доказування та докази, які в них містяться (наприклад, допит та показання свідків, письмових доказів тощо), якими підтверджуються наведені обставини, що свідчать про юридичні підстави для відводу;

— додатки, на які проводиться посилання в заяві про відвід;

— чітко сформульована вимога до суду.

Відвід (самовідвід) повинен бути заявленим до початку з’ясування обставин у справі та перевірки їх доказами (тобто, як правило на підготовчій частині судового розгляду). Якщо це зроблено пізніше, заява про відвід розглядається в тому випадку, коли особі, яка його заявила, підстави для відводу стали відомі після початку розгляду справи, тобто після початку з’ясування обставин у справі та перевірки їх доказами.

Суд може і повинен задовольнити відвід, хоча і заявлений пізніше, якщо заявник не знав і не міг знати про обставини — підстави для відводу. Коли це не буде доведено, суд відмовляє у задоволенні клопотання.

Стаття 24. Порядок вирішення заяви про відвід

1. У разі заявлення відводу суд повинен вислухати особу, якій заявлено відвід, якщо вона бажає дати пояснення, а також думку осіб, які беруть участь у справі.

2. Заява про відвід вирішується в нарадчій кімнаті ухвалою суду, що розглядає справу. Заява про відвід кільком суддям або всьому складу суду вирішується простою більшістю голосів.

1. Згідно з чинним законодавством питання про задоволення заявленого відводу або відмову в його задоволенні в багатьох випадках вирішуються самим суддею, якому заявлено відвід, оскільки більшість цивільних справ вирішуються в одноособовому складі суду.

Заява про відвід розглядається тим же судом, який розглядає справу. В разі, якщо особа бажає дати пояснення суду, суд зобов’язаний вислухати 'її, а також думку осіб, які беруть участь у справі. Однак на практиці, судом презюмується, що всі пояснення що стосуються відводу, сторона виклала у своїй заяві. Тому, подаючи заяву про відвід необхідно деталізувати всі факти, які свідчать про мотиви відводу судді, адже ухвала про відмову у задоволенні повинна містити обґрунтування та мотиви такої відмови.

Суддя, якому заявлено відвід, пояснення з приводу підстав відводу не надає, оскільки за змістом ч. 1 коментованої статті, «суд повинен вислухати особу, якій заявлено відвід». Зрозуміло, що суд, якому заявлено відвід, знає думку судді, який буде заяву про відвід вирішуватися, оскільки це одна особа.

Однак суд повинен заслухати думку інших осіб, які беруть участь у справі, у всякому випадку.

2. Питання про відвід вирішується судом у нарадчій кімнаті. Питання про відвід одного судді вирішується в нарадчій кімнаті ухвалою суду. Якщо слідувати логіці законодавця, суддя, що одержав заяву про відвід, повинен вийти до нарадчої кімнати і там вирішити питання про те, чи дійсно він безсторонній і ніяким чином не зацікавлений у результаті розгляду справи. Тому, при такому підході законодавця, в більшості випадках виходить так, що особі необхідно лише формально чекати, коли ж суддя винесе своє рішення, щоб надалі його оскаржувати. В разі, якщо відвід заявлений декільком суддям чи колегії суду в цілому, заява про відвід вирішується простою більшістю голосів.

Вважаємо, що така процедура вирішення питання відводу невиправдана, адже ЦПК України не містить в переліку ухвал, на які можуть бути подані скарги окремо від рішення суду, ухвалу про відмову у клопотанні про відвід, що дає підставу суддям для зловживання.

З огляду на викладене, можна зробити висновок, що механізм відводу суддів, визначений ЦПК, носить декларативний характер і є неефективним. Вважаємо за доцільне вирішення такого питання судом вищого рівня, а саме апеляційним судом, що створить ефективний механізм реалізації даного інституту.

Як діє інститут відводу судді можна продемонструвати на прикладі.

В одному з районних судів м. Києва розглядалась цивільна справа. Доля позову залежала від показань свідка — службовця органів МВС. Представник відповідача на обґрунтування своїх заперечень заявив клопотання про допит цього свідка, посилаючись на неможливість забезпечити його явку і на положення ст. 30 ЦПК, що стосується сприяння суду у витребуванні доказів, коли щодо їх подання сторонами є труднощі, просив викликати до суду. Цікаво, що на стадії підготовки до судового розгляду і в судовому засіданні було встановлено, що свідок ухиляється від явки до суду. Свідок два рази отримав виклик і через третіх осіб передав, що з’являтись до суду не має бажання.

Суд відхилив вмотивоване клопотання представника про допит свідка. Відмову суд мотивував на підставі ст. 15 ЦПК, тобто з’ясування судом обставин справи на засадах змагальності і ст. 30 ЦПК у частині обов’язку сторін доводити ті обставини та подавати докази, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень (хоча мав застосувати ст. 30 ЦПК у частині сприяння суду у витребуванні доказів). Подібні дії судді слід кваліфікувати як умисел, а не помилку, тому, виходячи з вимог професійності та високого звання судді, такі дії є неприпустимими. Представник заявив відвід, відповідач відвід підтримав. Суд відправився в нарадчу кімнату відповідно до вимог ст. 22 ЦПК. Згодом суд постановив ухвалу про незадоволення заяви про відвід. В ухвалі зазначалось: «Відповідно до ст. 18 ЦПК України судді не можуть брати участь у справі і підлягають відводу (самовідводу): 1) якщо вони