Читати книгу - "Сам собі бог"

тебе поле деформоване, і деформоване від народження.

— Як це? Ви ж казали, що порча. Я навіть на свою біду зустрів його, свого ворога. А тепер ви кажете, що це у мене від народження.

— Андрій, сядь і заспокойся. Тут немає протиріччя.

— Ви можете мені допомогти?

— Спробую, — знову просто відповів Петро Миколайович.

— Отже, ви розумієте цю виняткову ситуацію, у яку я потрапив?

— Так, розумію. Але не тішся: твоя, як ти кажеш, ситуація не є винятковою. Навіть більше, вона дуже поширена.

— То ви мені можете пояснити.

— Так. Ти і сам би дійшов до розкриття цієї таємниці, якби тобі дати ще час.

— Ви маєте на увазі ось це? — спитав я після невеличкої паузи, виймаючи з сумки зошит, який залишився у мене.

— Так, про це. Мабуть тому і хотіли цей зошит у тебе відняти, бо комусь дуже не хочеться, щоб ти просвітився…

Настала пауза у розмові Ми мовчки поринули у свої думки Мені здалося, що поруч стоїть дід Микола і посміхається.

— Мені здається, все, що відбувалося зі мною в останні гри дні — це результат мого лікування, яке почав ваш батько.

— Ти, Андрію, зараз знаєш майже все про себе сам. То розповідай. Розповідай те, до чого ти прийшов.

— Головне, я почав відчувати, що моє життя відокремлене від мене. Я сам по собі, воно само по собі.

— Вітаю. Це великій успіх у духовних дослідженнях, — посміхнувся Петро Миколайович. — Продовжуй.

— Ніби в мене вкрався вірус, який штовхає мене на дії, які не принесуть мені та оточуючим щастя. Знаєте, все, що я робив, не є те, що б я хотів робити. Це внутрішнє… Зовні у мене нічого у житті не виходило, щоб я не задумав. Казали, що це порча. Але після зустрічі з дідом Миколою я гадаю, що сам так роблю, бо мені не вигідно, щоб я «з головою поринув ужиття». Що є недруг, який все робить для того, щоб моє життя повністю заволоділо мною, щоб я досяг успіхів у професіональній діяльності, у особистому житті, у творчості. Але я підсвідоме роблю так, що все ламається. Природно допустити, що я захищаюсь від того життя, яке мені кимось нав’язується. Якась своєрідна захисна реакція. Захисна реакція на життя. Дивно звучить. Прямий шлях до шизофренії. Чи не так?

— Шлях до звільнення, — відповів Петро Миколайович, і додав, більше звертаючись до самого себе. — Нарешті я знайшов те, що шукав.

— Я не розумію.

— Вибач. Сам того не розуміючи, ти зараз знаходишся на крок від таємниці життя. Я навіть тобі заздрю. Не смійся — це так. У такому стані людина — як би сказали релігійні діячі — може побачити Бога.

— І ви, науковець, таке кажете?

— Тут наука ні до чого. Наскільки ти знайомий з Біблією?

— Читав.

— І що ти думаєш про неї.

— Кажуть, що вона Книга Життя.

Петро Миколайович чекав на більш розгорнуту відповідь, і я продовжив:

— Мабуть, тому що там описана історія життя, історія розвитку всесвіту.

Петро Миколайович, здавалося, був задоволений моєю відповіддю. Після паузи він сказав:

— Там записана історія розвитку людини.

— Ну, так, — відповів я. — Створення людини, Адама. Потім — Єва. Потім — гріхопадіння, і так далі… Ну і що?

— Ні, Андрію, ти не зрозумів. Там записана історія розвитку однієї людини.

— Кого?

— Будь-кого!

Я зразу ж не зрозумів, що хотів сказати мій співрозмовник. Ми помовчали. До мене потроху почало доходити те, про що він говорив. Петро Миколайович, мабуть, відчув це, бо посміхнувся і сказав:

— Кожна жива істота, в тому числі і ти, спочатку була Словом Божим. Вона жила разом з Богом, і була Богом. Але потім було створення егоцентричної істоти, яка почала відділяти себе від зовнішнього світу. Тоді для такої істоти почали виникати простір і час. Вона почала розвиватися. Іншими словами, жити. Бог — це таємнича внутрішня сутність людини, яка створила собі світи для того, щоб в них могла жити і розвиватися її егоцентричне відображення. Але тоді і відбулося те, що звуть гріхопадінням першої людини — ця егоістота забула, що вона лише відображення, і поставила себе у центр. Ось і все. Ти думаєш: «може це і цікаво для теологічних дискусій, але яке значення це має для моєї проблеми», чи не так? Тоді я тобі відповім: саме головне значення. Це і є твоя проблема!

Петро Миколайович зробив паузу, скоріш за все для того, щоб я приготувався вислухати те, що він скаже далі.

— Ні, не лякайся. Я не божевільний, я — вчений! Розумієш, я не можу тобі все це пояснити на пальцях, бо сам ще багато чого не розумію, але… але уяви собі таку модель розвитку Всесвіту. У кожного з нас є внутрішня сутність. Вона безпосередньо не може проявитися у житті, але вона і є те, що ми називаємо собою. Щоб жити, їй потрібно проявитися, потрібні умови життя, простір для рухів та час для вдосконалення тощо. Отже Бог робить так, щоб ці внутрішні сутності мали змогу створити для себе проявлення у вигляді егоістот. Тоді виникає така істота, яка ставлячи себе у центрі, створює поле для свого життя. Виникає багато різних відображень, де живуть міріади таких егоістот. Ці відображення — є різні світи, які відображають внутрішні стани тих егоістот, які там мешкають. Як тільки внутрішній стан такої істоти міняється, вона попадає у інший світ, який більш підходить до її нового стану. Я нагадую, що це лише модель, щоб тобі хоч якось пояснити.

— Здається, Петре Миколайовичу, я зрозумів. Отже, я не в своєму світі?!

— Краще сказати, що ти зараз не у своєму звичайному внутрішньому стані. Хтось змінив його, а отже і змінилося оточення, у якому ти живеш.

— Боже, — я закрив обличчя руками. —