Читати книгу - "Материками й океанами"

134
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 37 38 39 ... 85
Перейти на сторінку:

Інші розділи склались із багаторазово перероблених записів у щоденнику. Повернувшись до Петербурга, письменник сподівався включити в книгу і деякі свої листи друзям — певна річ, теж переробивши і розширивши їх. Гончаров покинув «Палладу»: він уже не був потрібен Путятіну як секретар експедиції і міг їхати додому через Сибір.

Після тропічної спеки письменникові довелось познайомитися з жорстокими морозами. Залізниць тоді за Уралом не було, і Гончаров їхав верхи і на поштових. Між початком і кінцем цієї поїздки лежала третина року і дві третини півкулі. І під час цієї важкої подорожі письменник закінчив роботу над книгою, доповнивши її розділами про Сибір.

Не в затишному письменницькому кабінеті народжувалась його книга, а в тісній каюті фрегата, якого носили бурі, у випадкових готелях чужих міст, на сибірських зимівлях і постоялих дворах, розкиданих від тихоокеанського побережжя до столиці. Народилась із тисяч нотаток у записній книжці, із спостережень над життям у всій його розмаїтості, народилась із роздумів про побачене і почуте. Писалась вона, як говорив сам автор, гірко і тяжко, з нескінченними переробками, поправками. І чи не тому досі живе вона і житиме ще довго-довго.

Плавання на «Палладе» залишилось найяскравішою сторінкою життя в Гончарова. І нема нічого дивного в тому, що напередодні свого шістдесятиріччя він мало не вирушив у друге кругосвітнє плавання на фрегаті «Светлана».

Уже на схилі віку, коли надруковану спочатку в уривках, а потім окремою книгою «Фрегат «Палладу» давно взнав і полюбив російський читач, Гончаров писав:

«Мені пізно бажати і сподіватися пливти знову в далекі країни: я не сподіваюсь і не жадаю більше. Роки охолоджують всякі бажання і надії. Але я хотів би перенести ці бажання і надії в серця моїх читачів і, якщо трапиться їм нагода іти (пам'ятайте — «йти», а не їхати) на кораблі у віддалені країни — запропонувати пораду: ловити цю нагоду, не слухаючи ніяких передчасних страхів і сумнівів».


* * *

Що ж сталося з «Палладой» після того, як письменник покинув судно? Чим закінчилось плавання? Яка доля екіпажу фрегата?

«Паллада» прийшла в гавань, яка тепер називається Радянською. Команда збудувала берегові укріплення, готуючись відбити напад ворога з моря.

Потім, за наказом з Петербурга, спробували завести фрегат у мілководне гирло Амуру. Це не пощастило, і «Паллада» знову повернулась у свою гавань. Тут, побоюючись, щоб корабель не захопила англо-французька ескадра, судно затопили. Зробили це за розпорядженням згори надто поспішно і без особливої потреби. Перед тим як пустити фрегат на дно, з нього зняли гармати, такелаж і взагалі все цінне.

Отже, води бухти зімкнулись над «Палладой».

А на долю тих її офіцерів і матросів, які перейшли на фрегат «Диана», котрий прибув у далекосхідні води, випала незвичайна пригода.

На новому фрегаті Путятін поплив до Японії. Тихого грудневого дня «Диана» стояла в бухті, на березі якої розташоване японське місто Сімодо. Несподівано корабель дуже струсонуло. В ту ж мить пролунав крик вахтового:

— Дивіться, дивіться!

З борту «Дианы» було добре видно, як човни, що стояли в гирлі гірської річки, раптом рвонулись із своїх місць. Якась незрозуміла сила потягла їх проти води в річку. Майже в ту ж мить величезний зелений вал піднявся біля входу в бухту.

Було тихо, безвітряно, і стіна води, здиблена високо і грізно, здавалась тяжким кошмаром. Вал, досягши берега, відринув геть і збігся з другим, ще могутнішим. Вода в бухті завирувала, і вся прибережна частина містечка Сімодо була змита дощенту.

Гігантський вир підхопив і «Диану». Фрегат шпурляло, крутило, било об каміння. Важкі гармати зривалися з місць, калічачи людей. Одну секунду корабель зовсім поклало набік. І, однак, серед моряків знайшлись люди, які в ці хвилини смертельної небезпеки зуміли підрахувати, що корабель повернуло, немов тріску, сорок два рази навколо своєї осі.

Втративши кермо, «Диана» перетворилась у жалюгідну руїну.

Ледве хвилювання трохи вляглось, як моряки заходилися рятувати японців, які тонули, а судновий лікар поїхав на берег — надати допомогу жертвам цього землетрусу, який викликав катастрофу й на морі.

Але й історія самої «Паллады» не закінчилась цього дня, коли корабель ліг на дно.

Фрегат справедливо вважався одним з найкрасивіших суден російського флоту, а вихід книги Гончарова зробив цей корабель надто дорогим серцю кожного моряка. Всякий мореплавець, якому доводилось побувати на Далекому Сході, вважав за обов'язок відвідати «могилу» фрегата.

1912 року, з дозволу російського уряду, в Японії було створено водолазну компанію для підйому «Паллады». Керівник її, японський капітан Кудо, заявив:

— Я керуюсь не одними тільки матеріальними вигодами. Я впевнений, що моя затія принесе деяку користь нашому суднобудуванню.

Мабуть, японцям хотілось вивчити дуже вдалу форму корпусу російського фрегата. Але їм не пощастило: вони не зуміли проникнути туди, де в мулистому грунті лежав старий фрегат.

Восени 1936 року радянські водолази повторили спробу. При тьмяному світлі, що просочувалося крізь товщу води, вони побачили силует «Паллады». Корабель лежав, круто піднявши правий борт, порослий товстим шаром черепашок і водоростей.

Носова частина «Паллады» збереглася краще за кормову. Водолази знайшли мідну обшивку; але інші металеві частини дуже попсувала їдка морська вода. Все, що можна було без труднощів підняти нагору, було піднято: кілька гарматних ядер, ілюмінатор, якорний клюз. Проте головною метою підводної експедиції було розвідати, чи можна підняти з дна весь фрегат. Ці роботи передбачалось розпочати 1941 року. Війна перешкодила підводникам.

1962 року до «Паллады» опустилася нова експедиція аквалангістів. О жах, час і морські черви безжально розправлялися з фрегатом! Величезні краби виглядали з носових півпортиків, звідки колись висувалися стволи гармат; над середньою, геть зруйнованою частиною стирчали тільки уламки шпангоутів… Ні, підняти корабель тепер годі було й думати! Аквалангісти сфотографували під водою залишки «Паллады» і розпрощалися з легендарним фрегатом, піднявши нагору дубовий шпангоут, шматки мідної обшивки, мідні цвяхи…

У музеях далекосхідних міст зберігається, як дорогоцінні реліквії, те, що в різний час було підняте з дна бухти, яка дала останній притулок кораблю. І

1 ... 37 38 39 ... 85
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Материками й океанами», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Материками й океанами"