Читати книгу - "Плавучий острiв"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Але не тоді; коли їх затягають силоміць! — відповідає непоступливий глава Мандрівного квартету.
Та хай не турбує його цей карнавал, яким розважаються на кораблях, що перетинають екватор! Йому немає чого боятися появи Тропічного діда! Артистів поливатимуть не морською водою, а шампанським найкращих марок. їх не дуритимуть, показуючи лінію екватора, заздалегідь накреслену на об’єктиві підзорної труби. Ці забави личать матросам, а не статечним громадянам Стандарт-Айленду.
Свято відбувається в передвечірні години п’ятого серпня. Всі урядовці дістають відпустку, крім працівників митниці, що завжди повинні бути на своїх місцях. У місті й обох портах вся робота припиняється. Гребні гвинти не працюють. Заряду акумуляторів повинно вистачити і на освітлення, і на всі види електричного зв’язку. Проте Стандарт-Айленд не стоїть на місці. Морська течія поволі відносить його до тої межі, що поділяє навпіл земну кулю. В обох церквах лунають молитви, співи, гучні звуки органа. Особливо весело в парку, де загальний захват викликають спортивні змагання і гри. В них беруть участь представники всіх прошарків міського населення. Найбагатші молоді джентльмени, з Уолтером Танкердоном на чолі, захоплюють глядачів незрівнянною майстерністю в партії гольфа, чудовою грою в теніс. Коли сонце, прямовисно скочуючись до обрію, сховається за ним, полишивши за собою короткі сутінки, що їх менш як за годину заступить нічна пітьма, різнокольорові ракети злетять у небо безмісячної ночі, і темрява її ще збільшить ефект усіх цих чудес.
У великому залі казино квартет дістає хрещення, як і передбачалось, і навіть від руки самого Сайруса Бікерстафа. Губернатор простягає їм пінистий келих, і шампанське ллється рікою. Артисти досхочу смакують кліко й редерер[80]. З боку Себастьяна Цорна було б чорною невдячністю скаржитись на таке хрещення, що анітрохи не нагадувало ту солону йоду, яку він змушений був покуштувати в перші дні свого існування.
На ці прояви щирої симпатії наші парижани відповідають виконанням найкращих творів свого репертуару: сьомого квартету фа мажор Бетховена, опус 59; четвертого квартету мі-бемоль Моцарта, опус 10; четвертого квартету ре мінор Гайдна, опус 17; сьомого квартету (анданте, скерцо, каприччіозо) і фуги Мендельсона, опус 81. Так, саме цими шедеврами концертної музики втішаються мільярдяни, і до того ж безкоштовно. Публіка тиснеться в дверях, в залі можна задихнутися. Кожну річ слухачі вимагають повторювати двічі й тричі, і губернатор нагороджує виконавців золотою медаллю з діамантовою облямівкою, яка викликає пошану кількістю своїх каратів; на одному боці медалі вирізьблено герб Мільярд-Сіті, на другому — напис французькою мовою: «Мандрівному квартету від Компанії, Муніципалітету й населення Стандарт-Айленду».
І якщо все це шанування не проймає наскрізь душу непримиренного віолончеліста, то тільки виключно через його важку, гідну жалю вдачу, про що безперестанку говорять йому товариші.
— Почекаємо кінця цієї історії! — лише й каже він і гарячково куйовдить собі борідку.
За розрахунками астрономів Стандарт-Айленду, о десятій годині тридцять п’ять хвилин плавучий острів повинен перетяти лінію екватора. Саме в цю мить залунає постріл гармати з батареї Хвилеріза. Електричний дріт з’єднує батарею з приладом, встановленим у сквері, що оточує обсерваторію. Ввімкнути струм, тобто власноручно вистрілити з гармати — надзвичайна честь і втіха для самолюбства того серед знатних громадян, кому буде доручено це зробити.
Сьогодні цієї честі домагаються дві поважні особи. Легко догадатися, що мова мовиться за Джема Танкердона й Нета Коверлі. Наявність двох претендентів завдає великих труднощів Сайрусові Бікерстафу. З цього приводу між мерією й обома частинами міста вже відбулися попередні дуже морочливі переговори. Згоди вони не дійшли. Калістус Менбар, на прохання губернатора, взяв на себе обов’язки посередника. Та всупереч своїй загальновідомій спритності, своєму дипломатичному хистові, він зазнав цілковитої невдачі. Джем Танкердон ні в якому разі не хоче віддати першість Нетові Коверлі, який, відмовляється поступитися перед Джемом Танкердоном. Всі чекають вибуху.
І він стався, цей оглушливий вибух, коли двоє привідців зустрілися в сквері лице в лице. Електричний прилад за п’ять кроків од них. Залишається тільки доторкнутися до нього пучкою…
Юрба, обізнана з усією складністю справи, збуджена до краю цією боротьбою за першість, ринула в сквер.
Себастьян Цорн, Івернес, Фрасколен і Пеншіна після концерту подалися до садка і з цікавістю стежать за розвитком цього суперництва, що виникло на протилежних краях острова і ховає в собі серйозну загрозу для майбутнього.
Обидва багатії наближаються один до одного, навіть не кивнувши злегка головою на знак вітання.
— Я гадаю, добродію, — каже Джем Танкердон, — що ви не будете сперечатись зі мною за честь…
— Саме цього я чекаю од вас, добродію, — відповідає Нет Коверлі.
— Я не дозволю, щоб в моїй особі прилюдно позбавили…
— Я теж не дозволю, щоб в моїй особі…
— Гаразд, ми ще побачимо! — вигукує Джем Танкердон і робить крок до електричного приладу.
Нет Коверлі теж ступає вперед на один крок. В справу втручаються прибічники обох багатіїв. З-поміж їхніх лав лунають образливі й зневажливі вигуки. Уолтер Танкердон готовий, безперечно, підтримати права свого батька, проте, помітивши міс Коверлі, що стоїть трохи осторонь, він зупиняється, вкрай збентежений.
Що ж до губернатора, то хоч він і має на своєму боці головного інспектора мистецтв, який охоче візьме на себе роль буфера, проте Сайрус Бікерстаф дуже засмучений тим, що не в силі поєднати в одній китиці білу троянду Йорків з червоною трояндою Ланкастерів. І хтозна, чи не призведе це гідне жалю суперництво до таких самих згубних наслідків, які мали чвари XV століття для англійської аристократії[81]?
Тим часом наближається хвилина, коли
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Плавучий острiв», після закриття браузера.