Читати книгу - "Крах Симона Петлюри"

205
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 37 38 39 ... 119
Перейти на сторінку:
class="book">Уже перші години роботи засвідчили, по-перше, що <«…> найбільша фракція конгресу, Селянська Спілка, разом з есерами, залишалася паралізована своїми внутрішніми суперечками ще в більшій мірі, ніж це було до початку конгресових нарад. Інші українські фракції також не виявляли потрібної ініціятиви й активности». В цих умовах, за словами Ісаака Мазепи, ключову роль відіграли 40 представників УСДРП та їхня група підтримки з Галичини, причому останній «було важко розбиратися в тодішніх надзвичайно складних відносинах на Великій Україні»[193]. По-друге, учасники Конгресу мали діаметрально протилежні погляди на принципові питання майбутнього державного устрою, задля вирішення якого вони, власне, нібито були обрані та з'їхалися до Києва. За словами того-таки Мазепи, <«…> перед Конгресом стояла дилема: або висловити довір'я Директорії, залишаючи її склад без змін, або замість Директорії передати право верховної влади т. зв. “малому конгресу” в складі 41 члена, на чому… настоювала фракція есерів (центральна течія на чолі з Грушевським та ін.)»[194]. За даними, які наводить Стахів, більшість есерів заявила, що підтримуватиме такі принципи:

– відновлення законів Центральної Ради та ствердження законів, виданих Директорією, як основи майбутньої держави,

– «державні органи влади – як у центрі, так і на місцях, мусять належати колективам, складеним із представників трудового люду – селян і робітників, обраних на підставі рівного, безпосереднього виборчого права, способом таємного і пропорціонального голосування»,

– «органом верховної влади має бути Всеукраїнський Конгрес Трудового Народу із делегатів, обраних по вище зазначеному способу з виконавчим органом, – відповідальна перед ним Рада Народних Міністрів»,

– «верховна влада зараз належить нинішньому Конгресові Трудового Народу України»,

– будь-що-будь досягти «повного об'єднання в скорім часі всіх українських земель в одну Українську Трудову Республіку».[195]

Вимоги меншості цієї партії, у свою чергу, передбачали:

– розпуск Директорії,

– негайне формування Трудовим Конгресом замість неї «колективної влади на трудовім принципі»,

– тимчасове – до формування нового кабінету – ведення справ Радою Народних Міністрів,

– належність місцевої влади «в Галичині, Буковині та Угорській Україні <…> місцевим органам демократично сконструйованої влади»,

– негайний початок переговорів з тими політичними силами, «які підняли боротьбу проти Директорії» з метою захисту УНР «від зовнішніх імперіялістичних і внутрішніх контрреволюційних замахів».

Центральний пункт вимог меншості українських соціалістів-революціонерів був сформульований так: «Для продовження діяльности Трудового Конгресу утворюється Малий Конгрес по пропорції 1 на 15 повного Конгресу, то значить з 41 члена; Малому Конгресові доручається скликати повне зібрання Конгресу при найближчій можливості, а до того часу Трудовий Конгрес передає всі права верховної влади Малому Конгресові».[196]

Третя платформа, представлена «незалежною» фракцією УСДРП, передбачала:

– оголошення України «незалежною соціялістичноюреспублікою»,

– передачу влади радам робітничих і селянських депутатів,

– мирні переговори з російським радянським урядом,

– виведення з України «чужостороннього імперіялістичного війська»,

– саморозпуск Трудового Конгресу,

– «передачу влади робітничо-селянським радам і скликання Конгресу робітничо-селянських рад України, який вже і має утворити нормальний лад Української Соціялістичної Республіки Рад і організувати постійний уряд».[197]

Четверта платформа – есдеківської більшості:

– «цілком відкидала» організацію влади в центрі і на місцях у формі рад робітничих і селянських депутатів,

– містила підтримку «тільки принципу власти, основаного на вселюднім, прямім, рівнім і пропорційнім виборчім законі, з закритим голосуванням»,

– «розуміла» «власть трудових мас в Україні в формі демократичного парляменту Української Народної Республіки»,

– місцева влада «має належати органам місцевого самоврядування, обраним всенародним голосуванням».

Така концепція передбачала, що верховна влада в УНР до скликання парламенту повинна належати Директорії «з уведенням в її склад представника від Західної України, причім Конгрес Трудового Народу України має полишити після себе постійно працюючі комісії з контрольними функціями: земельну, адміністративно-політичну, військову, міжнародну, фінансову, народньої освіти, комунікації і праці». Місцеву владу – аж до часу її перевиборів – мали «представляти уповноважені правительством комісари, які мають працювати під контролем і в контакті з місцевими, повітовими і губерніяльними радами, складеними із пропорціонального представництва селян і робітників». Бунд устами Рафеса заявив, що буде «боротися за заведення совєтської системи в Україні». Поалей-Ціон, точку зору якого представив Абрам Ревуцький, підкреслив, що «всім соціялістам всіх партій» необхідно «творити державу такою, якою вона повинна бути, а не як вона, дякуючи випадково склавшійся ситуації, зараз виглядає».[198]

Очевидно, що примирити ці концепції між собою було неможливо за визначенням. Долю голосувань визначали ситуативні домовленості між частиною есдеків, частиною есерів та делегатів від «Селоспілки» і фракції галичан. Саме цей блок «остаточно вирішив постанови Конгресу».

23 січня Конгрес відкрився доповіддю Винниченка «і було цілком присвячено справі прилучення Галичини, Буковини й Угорської України». Це рішення було ухвалено одноголосно – очевидно, так само, як і так званий Акт Злуки, який наскільки патетично, настільки ж безпідставно стверджував: «Однині є незалежна Українська Народна Республіка. Однині народ український, визволений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об'єднаними дружними зусиллями всіх своїх синів будувати нероздільну Самостійну Державу Українську на благо і щастя всього її трудового люду».[199]

23

1 ... 37 38 39 ... 119
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Крах Симона Петлюри», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Крах Симона Петлюри"