Читати книгу - "Мушкетери, Валентин Ісаакович Річ"

Після того як Сєдих розповів про загадкову кам’яну піраміду біля маленького невідомого озера в тайзі, нетерплячка Серьогіна була така велика, що він, зійшовши з поїзда, відразу ж кинувся до першої телефонної будки.

— Інститут! — відповів жіночий голос.

— Коли повертається із Аравії товариш Тарасюк?

— Уже повернувся… І знову поїхав… Ні, не за кордон… Коли приїде? Подзвоніть, будь ласка, через тиждень…

Леонід повісив трубку.

Що ж робити? З ким порадитись? Доведеться діяти самому, запитати для початку Бєлова, чи не знає він що-небудь?

— Здрастуйте!

Всупереч звичці, Серьогін не влетів у кімнату, як буря, а статечно увійшов до неї, як чоловік, що знає собі ціну,

— Ну, як вам пустеля? — недбало спитав він.

Матвій куточком ока глянув на Майю і звів брови.

Вона зрозуміла.

— Знайшли що-небудь?

— Дещо, звичайно, знайшли, — відповів Бєлов. — Цікавий зразок самміліта на глибині чотирьох метрів, під корінням пальми.

— Знову самміліти… — махнув рукою Леонід. — Досить грати в крем’яхи! Треба діяти!

Майя обернулася до Серьогіна:

— А хіба ми сидимо склавши руки?

— Не склавши, але сидите… Ви коли приїхали?

— Позаминулого тижня.

— А де Григорій?

— Не знаю.

— А що ви робите?

— Не виходжу з бібліотеки, зрозуміли? — сердито відповіла дівчина.

— Звичайно, зрозумів! — Серьогін загадково усміхнувся. — Нічого собі трудівнички — не вилазять з бібліотеки! Це тільки курка може висиджувати курчат на одному місці. А вимпел із космосу так не висиджується!

Матвій злегка усміхнувся — як звичайно, самими очима.

— Чого це в тебе такий агресивний настрій сьогодні? Ходімо, покажу новий прилад.

— Прилад? Для чого?

— Для того, щоб визначити вік каменю з точністю плюс-мінус сто років.

— Навіщо?

— Щоб знайти координати того самого вимпела, про який ти галасуєш.

Серьогін почав ходити по кімнаті.

— На мою думку ви все достобіса ускладнюєте. Треба просто брати загадкові пам’ятки — всі підряд! І досліджувати їх!

Матвій так само усміхаючись дивився на журналіста.

— Можна, я тебе теж запитаю? А навіщо досліджувати все підряд?

— Як це — навіщо? — обурився Леонід. — Та щоб…

— Щоб! — перекривила його Майя. — А ви знаєте, скільки існує загадкових пам’яток?

— Приблизно знаю! — не зовсім упевнено відповів Серьогін..

— А все-таки?

— Штук із десять-п’ятнадцять. Це на Землі…

Майя розсміялася.

— А що тут смішного? — заперечив Серьогін. — Крім Землі, є ще й небо. Там теж загадки — планета Фаетон, зірка Таїра…

…Нещодавно Серьогіну доручили в справах газети покопатися в старих книжках з астрономії. Там він довідався, що існує версія, ніби навколо Сонця було колись не дев’ять планет, а десять. Начебто між Марсом і Юпітером оберталася навколо світила загадкова планета Фаетон, що розсипалася з якихось невідомих причин на астероїди.

І Серьогін кинувся розшукувати найрізноманітніші відомості про астрономічні загадки.

В результаті цих розшуків Матвій і Майя мали змогу почути про зірку на дивне ймення Таїра.

Проте Бєлов не звернув ніякої уваги на слова журналіста. А Майя презирливо чмихнула і подала Серьогіну грубу папку.

— Ось погляньте краще, що я висиділа. Не на небі — на Землі. За два тижні.

Серьогін розв’язав на папці поворозки. На першій сторінці було написано: “Історичні пам’ятники невідомого походження”.

Леонід пробіг очима кілька назв, які.ні про що йому не говорили, чомусь усі вони на першій сторінці починалися з літери “А”. Він перегорнув сторінку, другу… п’яту… Те ж саме. Зовсім розгубившись, Серьогін відкрив останню сторінку. Там номер 784 означає якісь “Ворота Сонця”.

— Лише літера “В”, а вже сімсот вісімдесят чотири пам’ятники!.. Скільки ж їх взагалі? — здивовано промовив Леонід.

— Близько семи тисяч, — спокійно відповіла Майя. — На наш вік вистачить, якщо досліджувати все підряд за пропозицією одного знавця…

— Що ж робити? — зітхнув Леонід.

— Не брати до уваги в Майїному переліку все те, що напевно з’явилося пізніше саммілітів! — сказав Бєлов. — Зрозумів, для чого прилад?

— Звичайно, зрозумів! — багатозначно мовив Серьогін. — Зрозумів, що пресі поки що робити нічого. Списки, аналізи…

— Послухай, Матвію: людина прагне дії. То нехай поїде на поштамт по посилку! — запропонувала Майя.

— Це що за посилка? — спитав Серьогін.

— Із Саммілі. Все не змогли взяти з собою, відіслали поштою.

— Знову камені?

— І камені, й інші проби…

— Дуже стародавні?

— Точно дізнаємось у суботу наступного тижня, — сказав Бєлов.

— А що відбудеться у суботу?

— Запрацює новий прилад.

Серьогін глянув на стелю й проголосив:

— Гаразд, хай вам цур, притягну з поштамту ящики. Але на ту суботу, можливо, станеться і щось цікавіше, ніж робота вашого приладу…

— А що саме? — без особливого ентузіазму спитала Майя.

Серьогін помовчав, аби посилити ефект, а потім скромно сказав:

— Я привезу вам вимпел.

— Краще спочатку посилку, — відразу ж попрохала Майя.

— Гаразд, — погодився Леонід. — Спершу посилку, потім вимпел.

Він з гідністю вклонився і вийшов. Майя не витримала й