Читати книгу - "Безумці, Олександр Ашотович Насібов"

Він не помилився — ще трохи, і пальці витягнутої руки торкнулися стіни.

Мети досягнуто. Тепер треба знайти трап. Без трапа на майданчик не піднятися — він занадто високий.

Де ж трап?

Йому здається — трап лівіше.

Він пливе в потрібний бік, ні на мить не одпускаючи стіни.

Двадцять гребків, сорок, сто… За розрахунками пройдено достатньо, а трапа нема.

Куди ж він подівся? А що як його підняли? Ні, це виключено. Карцов стежив за майданчиком, доки не погаснули вогні, і добре пам'ятає: до трапа не підходили. Може, його втягнули на скелю уже в темряві? Дурниця! Трап десь тут.

Повернувшись, він повільно пливе у зворотний бік, безперервно обмацуючи скелю. Час іде. Карцов проплив уже метрів півтораста, а то й більше. Трапа нема.

Тепер він почав хвилюватися. Або неточно вийшов до потрібного місця, або проґавив момент, коли трап підняли.

Обмацуючи рукою скелю, наштовхнувся на забитий в розколині великий металевий костиль з кільцем, від якого навкіс під воду йде сталевий трос. Навіщо він тут? Тримає щось на дні? Ні, не схоже — трос простягнувся занадто полого. Цілком імовірно, це орієнтир для тих, кому потрібно вибратися з лагуни на вільну воду.

А втім, Карцову не до троса. Він шукає трап.

Може, краще не квапитись і повернутися до свого сховища? Там він одпочине, діждеться світла, запам'ятає в районі трапа якийсь надійний орієнтир, щоб наступної ночі зробити нову спробу…

Торох! Карцов об щось стукнувся головою. Удар такий сильний, що, здається, хруснули шийні хребці. Це трап! Він наштовхнувся на боковину трапа.

Кілька хвилин витрачено на те, щоб віддихатися. Тримаючись за круглу металеву сходинку, він одв'язує та розкриває ніж, повільно підіймається з води.

Сходинка, друга, третя… А ось. і майданчик. Він у слабкому, тьмяному світлі, що лине з глибини тунелю. Ліворуч — торпеди на стелажах. За ними ще стелаж; на полицях складено якесь майно.

Ще дві сходинки. Тепер він по пояс над майданчиком.

Кут зору змінився, і він бачить… бачок! Невеликий хромований бачок, укріплений у звичайній ніші, котрих багацько в стіні поблизу тунелю.

Не можна поспішати: мокрі ноги лишатимуть сліди, і якщо хтось прийде… Ледве стримуючи нетерпіння, Карцов долонями розтирає підошви, із запалом тре ногу об ногу. Здається, минула вічність, поки вони просохли і Карцов ступив на майданчик.

Він біля бачка, береться за кран, підставляє губи — і дістає удар в гортань. Удар, що супроводжується сичанням та тріском. Не одразу й збагнеш, що вода в бачку під тиском, газована.

Карцов закрутив кран, прислухався. Тиша. Тоді він знов обережно трохи відкриває кран і з насолодою п'є найчудовіший з напоїв — прісну воду.

П'є, захлинаючись, зупиняється, щоб перепочити і прислухатися, знов підставляє рота під водяний струмінь. Здається, що напився, але минає хвилина, спрага повертається, і він в котрий раз припадає губами до крана.

Нарешті примушує себе повернутися спиною до бачка.

Просто очей торпеди на стелажах. Та вони без детонаторів. А де ж детонатори? Йому потрібен хоча б один. Під час вибуху однієї торпеди детонує решта, і тоді злетить в повітря все це чортове підземелля.

В пошуках детонаторів він обмацує майданчик. Дарма. Є торпеди, ласти, ще якесь майно, навіть підводні буксирувальники — в останній момент він знайшов їх у далекому від тунелю кутку. Все це не охороняється. І жодного детонатора чи дихального апарата.

Біля тунельного входу вмуровано в стіну лист заліза. Ось і клямка, а під нею — пластинка, що прикриває замкову щілину. Двері в інше приміщення? Та вони занадто малі. Чи це не сейф, де зберігаються детонатори?

Пересуваючись майданчиком, Карцов ні на мить не припиняє спостережень за вихідним отвором тунелю. Тунель — головна небезпека. В будь-яку хвилину звідти можуть прийти мешканці підземелля.

Поблизу стелажа з ластами нове заглиблення в стіні. Ого, ще стелаж! Тут на розпірках висять гумові костюми, а внизу складено глибиновимірювачі і підводні компаси, годинники та ліхтарі в водонепроникних футлярах. Осторонь — купка брезентових пасків з вантажами, в'язані фески, панчохи. Словом, на майданчику є все, що може знадобитися легкому водолазові. Бракує дихальних приладів та детонаторів. А без них усе це не варте й копійки.

Кроки! Чкурнувши за торпеди, Карцов завмирає.

З тунелю виходить чоловік. На майданчику темно, але невідомий проходить поблизу, йде повільно, і Карцов може розгледіти його. Чоловік зовсім голий!

Незнайомець прямує на край майданчика. Ось він підійшов до трапа, обійняв руками поруччя…

— Зігфрід!

Це гукнула жінка — та, котру крановщик звав фрейлейн Рішер. Карцов і не помітив, як вона з'явилася на майданчику.

— Стій, Зігфрід! — наказує Рішер.

Вона біжить назад до виходу тунелю, вмикає прожектор і повертається. Через плече в неї висить уже знайома Карцову велика сумка, а в руках — портативна кінокамера. Націливши об'єктив на голого, Рішер натискує спуск.

Камера сюрчить. Не відриваючись од неї, Рішер то відступає, то наближається до чоловіка, заходить збоку, ззаду, знімаючи його з різних ракурсів.

Спершу чоловік стоїть нерухомо, байдуже дивиться перед себе. Та ось він починає виявляти ознаки занепокоєння: озирається на всі боки, стискає і розтуляє кулаки, тупцяє, щось бубонить. Зітхнувши, нерішуче йде до води.

— Назад! — наказує Рішер, знімаючи далі. — Назад, Зігфрід, додому! Швидше йди спати!

Чоловік покірливо повертається і шкутильгає до тунелю. Жінка подає йому руку, в котрій затиснуто якийсь предмет.

— Візьми!