Читати книгу - "Остання роль, Едуард Ісаакович Ростовцев"

сушила собі голови — одразу ж подумала про Миколу Кравця і взялася до діла.

Незабаром Лагран познайомився з Кравцем і дійшов висновку, що це саме та людина, яка йому потрібна. Правда, Миколині роботи не викликали у нього захоплення: в творчості борця за «вільне мистецтво», мученика «соцреалізму» мають бути не еротично-будуарні мотиви, а рішучий протест проти засилля, сміливий виклик гонителям.

Кравець не зразу збагнув, чого від нього хочуть. Зате Світлана добре зрозуміла й запевнила Лаграна, що все буде гаразд. Вона мала фантазію, не сумнівалась у силі свого впливу на Миколу, досвід спільної роботи у них був, принципів не лишилося. Так виник задум «Повергнутого», дуже скоро втілений у восковій моделі, а потім і в бронзовому виливку. Ліпив, звісно, Кравець, але створювала той образ Світлана, орієнтуючись, так би мовити, на ідейне замовлення.

А далі скандал на худраді (його викликав сам Кранець — це треба було Лагранові), і незабаром фотографії «Повергнутого» з відповідними коментарями з'явилися на сторінках ряду західних ілюстрованих журналів. Колесо закрутилося…

Новоявлений дисидент скоро привернув увагу осіб, вельми впливових у країнах «вільного світу» — надійшли спокусливі пропозиції багатих закордонних колекціонерів і приватних виставочних салонів, запрошення до Іспанії, повідомлення про банковий рахунок… Не забули й Світлани. Лагран розумів, що без неї Кравець мало на що здатний, і постарався зв'язати їх одним мотузком. Попереду ще були серйозні перешкоди, проте Світлана вірила, що саме ця дорога приведе її до жаданої мети. А задля такої мети можна і треба йти на все… В цьому вона переконала й Миколу.

Білякевич замовк і пильно подивився на жінку. Вона зупинилась, уже не кутаючись у шарф, і підполковник побачив, як зблідло її лице, а в очах блиснули розгубленість, страх, безсилий гнів…

Але за мить очі погасли, обличчя якось осунулося, наче жінка раптом постаріла на добрий десяток років. У її погляді, в виразі лиця, в усій постаті відчувалися глибока втома й байдужість. І Білякевич зрозумів те, в чому досі сумнівався: це вже не маневр, не хитрування — вона відчула, що більше виходу немає. Попереду — глухий кут…

І все ж ця жінка вміла триматися й трималася до кінця. Підвівши голову, сказала тихо, майже спокійно:

— Ви суперечите собі. Якщо все було саме так, то Микола не мав би причин убивати Світлану.

— А він і не вбивав її… — повільно, мовби знехотя, мовив Білякевич. — Він убив іншу, схожу на неї жінку, яка заважала обом їм своєю безкомпромісністю, непримиренністю до їхніх негідних, дисидентських дій, готовністю викрити фальсифікацію малюнків Андрія Мелещука… Кравця не спинила навіть її вагітність… Він убив свою дружину Надю — придушив, купаючись в озері, і втопив. А через три години на тому ж озері, тільки в іншому місці, допоміг вам інсценувати вашу загибель… У темряві вам легко було непомітно вилізти з води і дійти до «Жигулів» Миколи Кравця — машина ждала поблизу. Так було задумано. Так і зроблено.

Миколина участь у наступній трансформації вас в Надію Мелещук-Кравець була зовсім незначна — тут ви були вже не тільки автором і режисером, а й виконавцем головної ролі. Перша ваша головна роль. Чи не остання? Зіграли ви її, треба визнати, непогано — зусилля режисера Любарського не пропали марно. Кравець тільки підігрував вам, так само, як і ваша матінка, яка боялася втратити й другу дочку… От як воно було насправді, Світлано Андріївно!..

1

Про мертвих треба говорити добре або не говорити нічого (лат.).

(обратно) 2

Стаття 93 Карного кодексу УРСР передбачає відповідальність аж до смертної кари за умисне вбивство при обставинах, які збільшують провину; стаття 95 — відповідальність за вбивство, вчинене в стані сильного душевного збудження, афекту. (Прим. авт.)

(обратно)
Оглавление Едуард Ростовцев ОСТАННЯ РОЛЬ ЧАСТИНА ПЕРША «ПРО МЕРТВИХ ТРЕБА ГОВОРИТИ ДОБРЕ…» ЧАСТИНА ДРУГА МЕТА, ЯКА НЕ ВИПРАВДАЛА ЗАСОБІВ