Читати книгу - "Пригоди Клима Кошового"

Зінгером, він упізнав одразу, чомусь відкинувши думку про те, що в природі цілком може існувати два однакових золотих годинники на ланцюжку.

Останні сумніви відпали, коли на його вигук: «Де ти це взяв?», батяр заволав: «Це не моє!»

Аби такий досвідчений тип, яким виглядав молодий батяр, украв брегет чи роздобув його в інший, такий самий кримінальний, проте жодним чином не прив’язаний до вбивства спосіб, найперше заявив би: купив. Або – подарували. Й тут же, досить швидко, від гріха подалі, сказав, від кого, коли та за що такий щедрий дар отримав.

Принаймні таку поведінку молодий адвокат Кошовий мав змогу спостерігати у київських злодюжок.

Розуміючи, що місцеві батяри мають трошки іншу сутність, ніж звичні кримінальники, Клим усе одно не бачив між манерами крадіїв надто великої різниці. Спалившись, намагалися чимшвидше перекинути провину на іншого. Злодійська солідарність у подібних пригодах не працювала.

Але Зенека Новотного схопили на вулиці зовсім випадково.

Він навіть не припускав такої можливості. Інакше б не носив так самовпевнено при собі дорогий годинник. До батярів, як уже зрозумів Клим, питань у оточуючих багато не виникає. Навпаки, чим більше й частіше вони шикують привселюдно, тим більший авторитет мають у своєму товаристві. Звісно, доводиться пояснювати, якщо стануть цікавитися, звідкіля така цяцька. І зрозуміло, що відповідь усякий раз буде інакша, чим далі, тим більш уквітчана новими подробицями, щоразу наближаючи хвалькувату розповідь до нічних оповідок Шехерезади. Усе пробачається.

Та коли зухвалого батяра оточили кінні поліціянти, а чоловік, котрий затято гнався за ним, тицьнув годинника просто в писок і гаркнув: «Де ти це взяв?», Зенек відразу згадав де – й поспішив зректися свого скарбу. Чим з переляку наробив собі ще більше горя. Бо коли Клим при зручній нагоді пояснив хід своїх думок комісарові, досвідчений Віхура негайно зробив потрібні висновки. Міцні лещата поліцейського слідства, бульдожа хватка таких, як Ольшанський, уже незабаром витиснуть із батяра, як до нього потрапив брегет застреленого у своїй квартирі адвоката Сойки.

Залізли у вікно. Хотіли обікрасти. Чогось не врахували, коротка сутичка – і господаря застрелили. Після того швиденько облаштували все так, аби дійство бодай віддалено скидалося на самогубство, забрали те, за чим прийшли, й пішли так само, як прийшли. Ще й зачинили за собою вікно хитрим злодійським способом.

Міркуючи так, Клим усе ж підвівся.

Вперся руками об підвіконня, визирнув у двір. Нічого не побачив. Чоловік із «катеринкою» вже забрався геть. Лиш звична похмура стіна навпроти. Згадав, що колись бавився куривом, а від Сойки не лише наливка успадкована, а й дорогі сигари. Хоч після виходу з казематів «Косого капоніра» до тютюну не тягнуло, зараз закортіло. Як був, у кальсонах, пройшовся помешканням, пошукав і знайшов коробку. Ледь не відкусив сигарний кінчик, та вчасно побачив спеціальний ножик. Відрізав, розкурив. Чекав – закашляється, відчуття призабуті. Та нічого, легені швидко згадали, від чого були відлучені деякий час. Повернувся до вікна, тепер уже присів, пускаючи дим назовні.

Щось заважало прийняти зроблені ним же самим висновки.

Чогось не вистачало.

Щось не складалося.

Затягнувшись учетверте, Кошовий зрозумів. Упольований ним батяр найменше у світі нагадував холоднокровного вбивцю. Навряд чи знав, як тримати револьвер. Припустімо, перше враження оманливе, і хлопець із чубчиком справді забирає в людей життя так само легко, як гаманці. Але, тут же подумки пояснив собі Клим, у такому разі вбивця з досвідом не носив би при собі річ, котра здобута вбивством. Він узагалі не привертав би до себе жодної уваги. Тим більше, не промишляв примітивним, хай спритним заробітком на Вексклярській площі, й напевне не лише на ній.

Очевидно, що Зенек Новотний проник до цього помешкання через це саме вікно, з якого Клим зараз вивчає двір.

Тільки він був не один.

Поліція могла додуматися до такого. Комісар Віхура навряд чи дарма їсть свій хліб.

Лишається зрозуміти, хто зробив холоднокровний постріл: зловлений батяр чи його товариш. Або, як тут кажуть, кумпель.

І все одно Кошовий відчував – звичайною крадіжкою тут не пахло від самого початку.

Холоднокровний постріл.

Саме так. Убивця, ким би він не виявився, стріляв у голову. Притулив револьверне дуло до лоба жертви. Для цього треба не лише збити Сойку з ніг. Адвокат ніколи не вирізнявся атлетичною статурою, проте зовсім безпорадним так само не був. Міг дати собі раду, просто так не давався, і вбивця мусив мати більше фізичної сили, ніж приречений ним на смерть. Та – що дуже важливо! – знати пана Геника особисто.

При бажанні Кошовий теж міг пояснити цей свій висновок. Та не собі, тут уже все ясно, додаткових аргументів не треба. І розмова з собою нічого насправді не дасть. Кримінальну поліцію найменше цікавить стороння думка.

Але ніхто не заборонить Климові цю думку мати, бо кожен із зроблених зараз висновків він сприймав як чергову сходинку, котра наближала до розв’язки. Або, якщо припустити-таки причетність затриманого батяра до вбивства і рано чи пізно його ім’я чубатий Зенек назве, Кошовий принаймні зможе пояснити собі мотив убивці.

Крадіжка.

Дуже швидко перетворилася на збройне пограбування.

Завершилася смертельним пострілом.

І саме він був кінцевою метою того чи тих, хто пробрався вночі крізь прочинене вікно до квартири адвоката Сойки із, ох, виявляється, якою сумнівною репутацією.

Чергова затяжка. Кошовий спробував пускати дим кільцями. Не вийшло, він облишив це дурне заняття. Добре, що навпроти стіна. Нічого не відволікає від думок, не відвертає увагу.

Смикнулося віко. Цього разу легенько, майже не відчутно, навіть дуже буденно.

Рішуче прибравши зад із підвіконня, Кошовий пошукав і знайшов старий оксамитовий домашній халат колишнього господаря. Зовсім не гребував, одягаючи. Пройшовши в кабінет, зосередившись лише на бажанні впорядкувати свої висновки письмово, аби не повилітали чи не зазнали змін, Клим відсунув стілець, умостився за письмовим столом.

Тут, схоже, Сойка провів останні години свого життя.

Підсунувши ближче масивне чорнильне приладдя, Кошовий розім’яв пальці на обох руках.

Можна зварити собі кави. У господарстві пана Геника трохи лишилося, та й гасова горілка примостилася в кутку, на ній – трохи підкопчена знизу джезва. Зупиняло не бажання швидше занотувати хід думок по пунктах. Клим дотепер украй рідко варив собі каву. Вдома зазвичай це робили або мама, або тато, або – жінка, котра допомагала на кухні. Тож не хотів змішувати процеси. Спершу – розкласти по поличках міркування й висновки, все одно під домашнім арештом робити більше нема чого. І вже потім, як винагорода, приборкання джезви та вогню.

Ліва рука взяла верхній аркуш із